|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| | ВАЛЕНТИНА ЯЦКУЛ-ПАНТАЗЬЄВА | | ВАЛЕНТИНА ЯЦКУЛ-ПАНТАЗЬЄВА |
| | | | |
| − | СТЕПОВА ПЕРЛИНА
| + | [[Степова перлина (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)]] |
| | | | |
| − | Біла хата біля лісу
| + | [[Лебедина казка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)]] |
| − | У дворі старезний дуб,
| |
| − | А за ним буяє цвітом
| |
| − | Степ великий - Землі дух.
| |
| − | У хатині проживають
| |
| − | Батько, мати і дочка,
| |
| − | А ще прадід і бабуся,
| |
| − | Котра все на світі зна.
| |
| − | Кожен знає своє діло:
| |
| − | Хто у хаті, хто в дворі,
| |
| − | Хто у ліс крокує сміло, -
| |
| − | А в степу працюють всі.
| |
| | | | |
| − | Якось вранці на світанку,
| |
| − | Як туман від річки йшов,
| |
| − | Підняла бабуся внучку,
| |
| − | Пробудивши ранній сон.
| |
| − | Босоніж і лиш в сорочці
| |
| − | Подалися вони в степ,
| |
| − | І купались в чистих росах
| |
| − | Поки схід на небі скрес.
| |
| − | Дивні звуки полилися,
| |
| − | Зупинивши час на мить.
| |
| − | Веселкове щастя сміху
| |
| − | Пробудило цілий світ.
| |
| − | Зачаровані застигли -
| |
| − | І в гармонії краси
| |
| − | Відчували силу тіла,
| |
| − | Пізнавали суть душі.
| |
| | | | |
| − | Десь далеко дзвін ударив -
| |
| − | І здригнулися вони,
| |
| − | Привітавши Сонце світу,
| |
| − | Поклонилися Землі.
| |
| − | А затим бабуся внучці
| |
| − | Тихо мовила слова:
| |
| − | - У красі прекрасній сила,
| |
| − | У гармонії краса.
| |
| − | В ній сьогодні, поєднавшись
| |
| − | Ти причастя прийняла,
| |
| − | А на згадку,Василинко,
| |
| − | (знімає з шиЇ)
| |
| − | Я дарую тобі перстень,
| |
| − | Що іде із роду в рід.
| |
| − | Він із дуба, незвичайний,
| |
| − | Він є роду оберіг.
| |
| | | | |
| − | - Яка дивна форма перстня?
| + | В І Р Ш І |
| − | І перлина мов жива...
| |
| − | | |
| − | - То є чисті роси степу,
| |
| − | Що земля тобі дала,
| |
| − | А ще ниточки чарівні -
| |
| − | З срібла, золота й проста,
| |
| − | Їхня сила чудодійна -
| |
| − | Служить тільки для добра.
| |
| − | Ці дарунки бережи -
| |
| − | І нікому не кажи.
| |
| − | Як настане долі час
| |
| − | Допоможуть тобі враз.
| |
| − | Чуєш спів дівчат і хлопців,
| |
| − | Поспішай вінок сплести
| |
| − | І у чисті води Висі
| |
| − | Разом з ними опусти.
| |
| − | Хто спіймає твій віночок,
| |
| − | Стане судженим тобі.
| |
| − | І тоді весілля красне
| |
| − | Відгуляєм по зимі.
| |
| − | | |
| − | ж ж ж
| |
| − | | |
| − | Василина степом йде
| |
| − | І вінок собі плете.
| |
| − | А дівчата й парубки
| |
| − | Сіють жарти навкруги.
| |
| − | Біля Висі зупинились
| |
| − | І віночки опустили:
| |
| − | - Ти, віночок, дар землі
| |
| − | Із веселки і краси
| |
| − | Тихо водами пливи,
| |
| − | Нареченого знайди,-
| |
| − | Так дівчата говорили
| |
| − | І співаночки водили.
| |
| − | Ну, а хлопці-парубки,
| |
| − | Браві й мужні козаки,
| |
| − | Вже багаття розкривали
| |
| − | І дівчат своїх вітали.
| |
| − | | |
| − | Раптом небо потемніло...
| |
| − | Чорні круки налетіли...
| |
| − | Все навколо запалили,
| |
| − | Висі води сколотили,
| |
| − | Закружляли, завертіли...
| |
| − | Парубків стали вбивати,
| |
| − | На чужину дівчат гнати...
| |
| − | Бігла з ними й Василинка -
| |
| − | Гарна й ніжна, як билинка.
| |
| − | Чує степом клекіт йде,
| |
| − | І земля уся гуде.
| |
| − | | |
| − | Круки знову закружляли
| |
| − | І дівчат у кігті взяли.
| |
| − | Закрутили, завертіли -
| |
| − | В царство круків прилетіли.
| |
| − | Кинули їх у темниці
| |
| − | Й поспішили до цариці.
| |
| − | - Ми, царице, повернулись
| |
| − | Й полонянок принесли.
| |
| − | Серед них лише красуні -
| |
| − | Вибирай і вік живи!
| |
| − | | |
| − | ж ж ж
| |
| − | | |
| − | Ніч. Лиш Місяць бродить небом
| |
| − | Й загляда у всі кутки.
| |
| − | Ось посох його в темниці:
| |
| − | - Що за диво? Всі сюди! -
| |
| − | Зірочки одна по одній
| |
| − | Опустились напрямки,
| |
| − | Освітивши царство круків,
| |
| − | Здивувалися й вони.
| |
| − | - Запросіть ще й Вітра вгості,
| |
| − | Цей лайдак десь тут гуля, -
| |
| − | став бурчати Місяць срібний
| |
| − | й округлятися сповна.
| |
| − | | |
| − | Вітер сонний враз прилинув,
| |
| − | Позіхаючи спитав:
| |
| − | - Що за клопіт тут зчинився?
| |
| − | Я вже трішки спочивав.
| |
| − | - Ось, поглянь, дівчата степу
| |
| − | У темниці сльози ллють.
| |
| − | Як так сталось? Хто дозволив?
| |
| − | Розкажи м ені отут! -
| |
| − | Вітер голову почухав
| |
| − | Та й знічев'я проказаві:
| |
| − | - У царівни Куркурівни
| |
| − | Із лиця краса зійшла.
| |
| − | От вони їх і спіймали,
| |
| − | І в темниці повкидали.
| |
| − | Ну яка вже тут біда?
| |
| − | | |
| − | Срібний Місяць аж підскочив
| |
| − | І від гніву побілів:
| |
| − | - Та ти що оце говориш?
| |
| − | Ах, поганцю, ти такий! -
| |
| − | Та на разі він запнувся
| |
| − | І зробився, як діжа.
| |
| − | Його посох загорівся,
| |
| − | А в темниці чудеса...
| |
| − | | |
| − | Василинка перстнем править
| |
| − | В сяйві срібно-золотім:
| |
| − | Перед нею степ, дубрави,
| |
| − | І Велика Вись біжить.
| |
| − | - Перстень з дуба і роси,
| |
| − | Полонянок захисти.
| |
| − | Всі вони одного роду -
| |
| − | Української землі.
| |
| − | То ж чарівну їхню вроду
| |
| − | Й первоцвіт той збережи.
| |
| − | На красу їхню чудову
| |
| − | Кору дуба одягни,
| |
| − | Коси в листя оберни.
| |
| − | Ну, а ти, жива перлинка -
| |
| − | Роса чистої води,
| |
| − | Смла матері-землі,
| |
| − | Тіло й дух їх укріпи.
| |
| − | | |
| − | Перстень з дуба покотився...
| |
| − | І дівчата, як дубки,
| |
| − | Повставали у темниці
| |
| − | Із росинкою в косі.
| |
| − | | |
| − | Василинка далі править:
| |
| − | - Чорна ниточка проста,
| |
| − | Ти, землиця дорога,
| |
| − | Під камінними мурами
| |
| − | Шлях додому проклади
| |
| − | І удар у срібні дзвони,
| |
| − | Щоб злетілися орли
| |
| − | Захистить честь України,
| |
| − | Символ роду вберегти!
| |
| − | | |
| − | Та й потому темно стало...
| |
| − | Місяць дух свій перевів,
| |
| − | А зщатим сказав про себе:
| |
| − | - Господи, ледь не згорів!
| |
| − | Сонця син - Промінчик Ясний,
| |
| − | Логос НЕБА І ЗЕМЛІ,
| |
| − | У руках таких прекрасних, -
| |
| − | Треба їм допомогти.
| |
| − | Зірочка моя ранкова,
| |
| − | Залишайся і світи,
| |
| − | Блиском ніжним і чудовим
| |
| − | Їм надію ти дари.
| |
| − | Тільки Сонце небо скрасить
| |
| − | Чудо-перли подари.
| |
| − | І красу їхню прекрасну
| |
| − | Для потомків збережи.-
| |
| − | Та й пішов небом бродити
| |
| − | І вершити ночі час.
| |
| − | | |
| − | ж ж ж
| |
| − | | |
| − | Вранці місто дивувалось:
| |
| − | - Звідки стільки лісу стало?
| |
| − | І дубрава тут шумить,
| |
| − | Ще й піснями веселить.
| |
| − | | |
| − | Куркурівна ж довго спала,
| |
| − | А, проснувшись, пригадала,
| |
| − | Що сьогодні полонянки
| |
| − | Віддадуть свою красу.
| |
| − | Вона швидко одягнулась,
| |
| − | Та не встигла й крок ступить,
| |
| − | Як роздався крик Орлана -
| |
| − | Й темне царство в одну мить,
| |
| − | Захиталось, затріщало
| |
| − | І розсипалось навік.
| |
| − | | |
| − | Срібні дзвони славу били,
| |
| − | Василинка вся цвіла,
| |
| − | Вона радість всім дарила
| |
| − | І до нитки говорила:
| |
| − | Срібна ниточка води,
| |
| − | Ти джерела розбуди -
| |
| − | Хай цей край весь очищають,
| |
| − | Пісню радості співають
| |
| − | І дарують свт душі!
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | Валентина Яцкул-Пантазьєва
| |
| − | ЛЕБЕДИНА КАЗКА
| |
| − | | |
| − | Зоряне небо,
| |
| − | Місячна ніч.
| |
| − | Лебедина зграя
| |
| − | Додому летить,
| |
| − | До сузір'я Лебедя,
| |
| − | Де ключами б'ють
| |
| − | Холодні джерела,
| |
| − | Що життя несуть.
| |
| − | Ти послухай, сину,
| |
| − | Казку лебедину,
| |
| − | Що вінчає долі
| |
| − | Коханнм своїм.
| |
| − | І несе на крилах
| |
| − | Пісню ту єдину,
| |
| − | Що співають двоє
| |
| − | Подихом одним.
| |
| − | | |
| − | У ніч зорепадну
| |
| − | Холодні ключі
| |
| − | Приймали дарунки
| |
| − | На води свої -
| |
| − | То лілія біла,
| |
| − | Сонця дочка,
| |
| − | І чисті та ніжні
| |
| − | Перлини Отця.
| |
| − | Джерела співали
| |
| − | Й дарунки несли
| |
| − | По водах Вкраїни,
| |
| − | І щастя рекли.
| |
| − | У місячнім сяйві
| |
| − | Купалась Земля.
| |
| − | В всім дарувала | |
| − | Кохання сповна.
| |
| − | | |
| − | А на ранок лебеді
| |
| − | Над степом літали
| |
| − | І пух лебединий
| |
| − | На землю скидали,
| |
| − | Сівши на озера
| |
| − | І на річку Вись,
| |
| − | Перлини із лілій
| |
| − | У дзьоби взяли.
| |
| − | Розправивши крила,
| |
| − | В небо підіймались
| |
| − | Й лебедину пісню
| |
| − | Там собі співали,
| |
| − | А як закінчили
| |
| − | До людей спустились -
| |
| − | І у степ великий
| |
| − | Вони запросили.
| |
| − | | |
| − | Люди бігли степом
| |
| − | І не розуміли:
| |
| − | "Звідки лине пісня?
| |
| − | І чому все біле?"
| |
| − | Раптом зупинились:
| |
| − | Бо лебеді сіли
| |
| − | І великій шані
| |
| − | Голови склонили.
| |
| − | В лебедині крила
| |
| − | Перлини поклали
| |
| − | І сльозами долі
| |
| − | Тихо омивали.
| |
| − | А затим укутали
| |
| − | Пухом ніжно-білим,
| |
| − | Прокричавши тричі
| |
| − | До сонця злетіли.
| |
| − | Люди зачаровані
| |
| − | Стояли й дивились,
| |
| − | Як в променях сонця
| |
| − | Птиці розчинились.
| |
| − | | |
| − | Наймудріший вийшов
| |
| − | І слово промовив:
| |
| − | - Скарб нам залишили
| |
| − | Птиці ніжно-білі -
| |
| − | Перлини пухнасті
| |
| − | І лілії білі.
| |
| − | Перлини чудові
| |
| − | Візьмемо собі,
| |
| − | А лілії білі -
| |
| − | Цариці-воді,-
| |
| − | Люди не дослухали
| |
| − | Та й стали хватати,
| |
| − | А перлини ніжні
| |
| − | Почали зникати.
| |
| − | - Стійте,зупиніться, -
| |
| − | кричав наймудріший,-
| |
| − | Жадність вас погубить
| |
| − | І ці перли ніжні. -
| |
| − | Та ніхто не слухав -
| |
| − | І перли зникали,
| |
| − | Лиш старенькі люди
| |
| − | На коліна стали.
| |
| − | | |
| − | Раптом грім ударив
| |
| − | І крик лебединий
| |
| − | Пронісся над степом
| |
| − | Та й в небо полинув.
| |
| − | | |
| − | Наймудріший плакав,
| |
| − | Старенькі молились
| |
| − | І у неба долю
| |
| − | Для людей просили.
| |
| − | Вітер враз пронісся,
| |
| − | Ніби аж злякався
| |
| − | Сколихнувши води,
| |
| − | Далі десь подався.
| |
| − | Тихо, тихо стало
| |
| − | Лиш вода хлюпоче
| |
| − | Та верба старенька
| |
| − | Про людей клопоче:
| |
| − | - Холодні джерела,
| |
| − | Великая Вись,
| |
| − | Цариця водиці
| |
| − | З людьми поріднись.
| |
| − | Віддай їм дарунки,
| |
| − | Що є ще в воді,
| |
| − | Омий їхнє тіло
| |
| − | І душу звільни.
| |
| − | | |
| − | Загули джерела,
| |
| − | Заспівала Вись.
| |
| − | Квіти у віночок
| |
| − | На річці сплелись.
| |
| − | Веселкове щастя
| |
| − | На воду упало -
| |
| − | Цариці дорогу
| |
| − | До людей вказало.
| |
| − | У свиті русалок
| |
| − | вона випливає.
| |
| − | Корона із лілій
| |
| − | Під сонцем сіяє.
| |
| − | Очі великі
| |
| − | Як сині озерця.
| |
| − | В руках у царівни
| |
| − | Чарівне люстерко.
| |
| − | | |
| − | - Хто потривожив
| |
| − | Спокій цариці?
| |
| − | Чому так тривожно?
| |
| − | Що хочеш, сестрице? -
| |
| − | звернулась вона
| |
| − | до старої верби
| |
| − | голосом срібним
| |
| − | струмочка води.
| |
| − | | |
| − | Коли бачать люди,
| |
| − | А з верби виходить
| |
| − | Берегиня степу
| |
| − | І людського роду.
| |
| − | Вони привітались
| |
| − | Й ніжно обнялися -
| |
| − | І в цю ж мить над степом
| |
| − | Звуки полилися.
| |
| − | Люди в них купались
| |
| − | І від зла звільнялись
| |
| − | У чистім коханні
| |
| − | Душі їх єднались.
| |
| − | Ніби зачаровані
| |
| − | Стояли й дивились,
| |
| − | А затим прощення
| |
| − | У обох просили.
| |
| − | | |
| − | Царівна водиці
| |
| − | Тихо усміхнулась,
| |
| − | У люстерко глянула
| |
| − | Комусь підморгнула.
| |
| − | Сом старий з карасиком
| |
| − | З води випливає
| |
| − | Й чашу перламутрову
| |
| − | В руки їй вручає.
| |
| − | - Ось сестрице люба,
| |
| − | Візьми й повертай
| |
| − | Спокій і гармонію
| |
| − | У свій рідний край.
| |
| − | Лебедина зграя
| |
| − | Знов сюди прибуде,
| |
| − | Лиш при тій умові,
| |
| − | Якщо вірність буде.
| |
| − | | |
| − | Вона поклонилась,
| |
| − | Передавши чашу.
| |
| − | Й тихо опустилась
| |
| − | У підводне царство.
| |
| − | Залишились люди,
| |
| − | Степова царівна
| |
| − | Та прекрасна чаша
| |
| − | З перлинами диво.
| |
| − | У глибокій шані
| |
| − | Люди поклонились
| |
| − | І з смутком у серці
| |
| − | Голови схилили.
| |
| − | | |
| − | А царівна степу
| |
| − | Чашу підняла
| |
| − | Й до людей промовила
| |
| − | Ось такі слова:
| |
| − | - Встаньте мої діти,
| |
| − | Орії прекрасні.
| |
| − | В цій чаші перлини -
| |
| − | Це таланти ваші.
| |
| − | Кожен з вас отрима
| |
| − | І піде в дорогу -
| |
| − | Понесе духовність
| |
| − | Дану йому Богом.
| |
| − | А той, хто лишиться
| |
| − | На своїй землі,
| |
| − | Прославить народ свій
| |
| − | На многі віки.
| |
| − | У перлинах доля
| |
| − | І вона єдина -
| |
| − | В серці буде битись
| |
| − | Славна Україна!
| |
| − | Через гори й доли,
| |
| − | Крізь віки століть
| |
| − | Приведуть дороги
| |
| − | До корінь своїх.
| |
| − | І в новім цвітінні
| |
| − | Земля забуя,
| |
| − | І прапор єднання | |
| − | Підніме вона.
| |
| − | Лебедина зграя,
| |
| − | Знов сюди прибуде
| |
| − | І таланти ваші | |
| − | Примножувать буде.
| |
| − | | |
| − | - Бачиш, сину, в небі
| |
| − | Лебеді летять,
| |
| − | До сузір'я Лебедя,
| |
| − | Щоб перлини взять...
| |
| | | | |
| | + | [[Ода воді]] |
| | | | |
| | | | |
| − |
| |
| − | В І Р Ш І
| |
| − |
| |
| − | ОДА ВОДІ
| |
| − |
| |
| − | - Свята вода в моїх руках,
| |
| − | Бо взята від Землі.
| |
| − | Вона дарує нам щодня -
| |
| − | Візьми її і ти.
| |
| − | Прийди до степу на зорі,
| |
| − | Коли роса на квітці,
| |
| − | А джерельце її бринить,
| |
| − | Як та струна на скрипці.
| |
| − | Святкова мить, тебе й Землі,
| |
| − | Коли омивши тіло,
| |
| − | Ти відчуваєш як в тобі
| |
| − | Зароджується сила.
| |
| − | Священний дар, що із віків
| |
| − | Несе в собі життя!
| |
| − | Ти спий, припавши до землі,
| |
| − | Енергію буття! -
| |
| − | Отак ранкової пори,
| |
| − | Повчала мати сина.
| |
| − | Й просила в Бога і Землі
| |
| − | Уберегти родину.
| |
| − | /Присвячую Красюку С.О./
| |
| | | | |
| | Ж Ж Ж | | Ж Ж Ж |
ВАЛЕНТИНА ЯЦКУЛ-ПАНТАЗЬЄВА
Степова перлина (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)
Лебедина казка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)
В І Р Ш І
Ода воді
Ж Ж Ж
Січнева райдуга
Над землею стала -
Перевечірнє небо
Радо привітала.
ЇЇ краса -
Вінчалась всього мить,
КОРОНОЮ,
Що радістю бринить.
ж ж ж
Осінь. Пожовкле листя...
В задумі парк стоїть.
Тихо співає пісню
Вітер, що зупинився на мить.
О, якби то знали люди -
Про суть свою земну
Вони б, можливо, здригнулись,
Прочитавши думу сумну.
Парк прощався з небом
І тими кого стрічав,
Кому так щедро і ніжно
Радість завжди дарував.
Зиму він ще простоїть,
А весною уже впаде.
Від рук жорстоких і сильних
І не скаже нікому про те.
Та біль я цю відчула...
І серденько зжалось на мить
Я ж до дерев посміхнулась
І поглядом їх обняла:
- Я не віддам вас нікому,
Ви моя юність жива.
ж ж ж
Тихо й спокійно
У ріднім краю.
Милуюся степом
І річечку зрю.
Така собі мила
Й спокійна вона
Болотами вкрита
І в кочках земля.
Розчісує коси
Старої верби,
А там, недалеко,
Стоять молоді.
І мову із явором
Тихо ведуть
Про те, що колись,
Відбувалося тут.
ж ж ж
Вітер-бурлака
Степом гуля...
В пориві кохання
Свій зліт зупиня.
Торкаючись ніжно
Пелюсточок цвіт,
Духм'яний над степом
Несе первоцвіт.
Підносить його
В піднебесную вись,
А там вже і страж
України летить.
Вдихає орлан
Терпкий запах землі,
І тихую пісню
Співає вгорі.
ж ж ж
У тих світах,
Де бродить світло,
Існує правда лиш одна -
ВОНО народжує кохання
Й несе гармонію буття.
В такому світлі пробудилась
Земля прекрасная моя.
Вона створила світ чарівний
Із того, чим жила сама.
То барви радості і смутку,
Веселий сміх і забуття.
Дитя народжене в потугах,
І новий день, нове життя.
І в цьому світлі - ми, земляни,
Не є єдинними в житті.
Існує безліч ще галактик,
Де люди є такі, як ми.
ж ж ж
Господи!
Хліб наш насущний
Дай нам сьогодні.
І благослови рід наш великий
На благії діла.
І освяти нашу землю,
Щоб була родюча і плодоносна.
А ми, її діти, господарями на ній.
Амінь.
ж ж ж
ІСТОРІЯ ПОКОЛІНЬ
Послухай степ, що пахне хлібом.
Відчуй роки його століть.
Відкрий сторінку древніх скіфів,
Що проживали тут колись.
Вони, як ми, любили ніжно
І поклонялися землі.
В вечірніх сутінках вдивлялись
В простори неба осяйні.
Я розповім тобі легенду,
Яку повідали мені
В весняну пору на світанку
Духм'яні трави степові.
Якось так трапилось весною,
Що занедужав я і зліг.
І що вже матінка зі мною
Набідкалась і збилась з ніг.
І навіть фельдшер, старий воїн,
Відвівши очі кудись вбік,
Хрипучим голосом промовив:
-Прости! Такий, його, короткий вік.
Затим, вклонившись, вийшов з хати,
А мати сіла край стола
І скільки часу так сиділа -
Вона того не пам'ята.
А тільки чує хтось у хаті
Й до неї тихо промовля:
- Спочинь. Засни. І три дні к ряду
Нехай все тіло спочива.
Ти не турбуйся за синочка.
Якщо від Бога - то прости,
Якщо ж це люди наробили,
То ще поборимося ми.
А ти, вставай, малий козаче,
Потомок скіфів, внук Орла.
Борись за долю й край свій рідний -
Звільняй же душу для добра.
Немов у сні я встав на ноги
Й пішов за голосом у ніч.
І вже не знаю, яким чином
Я серед степу - ніби вріс.
Дивлюсь, сидить біля багаття
Старий, красивий, сивий дід.
Кущаві брови над очима,
А погляд! В душу тобі вліз...
- Знімайте з нього одежину,
В овчину кутайте скоріш.
Ти, Степанидо, дай попити
Чарівних трав з луків твоїх.
А ти, козаче, не кривися.
Засни міцним,козацьким сном.
Нехай же рід твій, що від скіфів,
Пробудить силу і любов -
І він торкнувся дивним жезлом
Моїх грудей, і я заснув.
Прокинувсь вранці, на світанку.
Духм'яний запах дивних трав
Плив над землею ще в тумані
І спокій душу огортав.
Коли дивлюся,Степанида
Збирає крапельки роси
Від різних трав, що дарували,
Нектар від Матінки-Землі.
Вона мене ним напоїла
Розтерла тіло і дала
Від дуба гілочку, сказавши:
- Ось цей дарунок від Орла.
Я взяв його і дивна сила
Пройшла по тілу зверху вниз -
Мені здалося, ніби крила
Вже підіймають мене ввись.
Та то мені лише здалося,
Бо гілка в жезл переросла,
І я побачив друга скіфів -
Орла, що степ оберігі.
Могутня велич, сила духу,
А погляд! Мудрий, із віків.
Я, ніби, Велесову книгу -
Читав історію дідів.
І підіймали мене крила,
Й несли курганими степів,
Що залишали в пам'ять скіфи,
Де їхній дух віками жив.
Хвилює вітер трави степу,
Доносить запах чебреця...
Я, раптом, чую як співає
Земля Вкраїнськая моя.
- Нарешті ти з'єднавсь з Землею...
Тепер з Ярилом подружись
Візьми у нього промінь Логос
І стань таким, як був колись.
Послухай, що співають трави
І Жайвір сонця угорі.
Згадай, як ми з тобой шукали
Джерела чистої ріки,
Щоб на Івана, на Купалу,
Люди очиститься змогли,
Ввібравши силу від Ярила,
Що дарували нам Боги. -
Щось тепле й ніжне розлилося
По всьому тілу зверху вниз.
- Зійшлись в душі твоїй віднині
Великий і малий світи.
У тебе сила є орлина -
То ж піднімайся і лети.
Та пам'ятай, що орли степу
Завжди вертаються сюди.
Багато літ з тих пір минуло...
І ось я тут, з внуком своїм, -
Навчаю слухать степ свій рідний -
Відчуть історію віків.
ж ж ж
Літо, літечко, літа! -
тихо пісеньку співа
вітер в лузі на траві,
і біжить він по воді,
очеретом шелестить
і з вербою гомонить.
ж ж ж
Якщо хочеш убити -
То ти уб'єш.
Але, чи створиш ти той світ
Гармонія, якого існувала і в тобі?
ж ж ж
МАСЬКА
Наша Маська дуже хитра -
Любить ліжечко моє.
Тільки мама гасить світло,
Як іона до мене йде.
Прийде й тихо замуркочить
І лизне мене у ніс,
Ніби хоче перевірить
Чи вмивалась я на ніч.
А затим тихенько ляже,
Завуркочить, заспіва.
І під спів її приємний
Вмить злипаються глаза.
ж ж ж
Гуляє вітер по Вкраїні...
Приносить дух Карпатських гір...
І я душею до них лину,
Хоч корінь мій - степовиків.
Я відчуваю силу й ніжність,
Красу й гармонію землі.
І мову матінки-природи,
Що просить їй допомогти.
О ти, народе мій духовний,
Що любиш замлю із віків!
Ти маєш сіять зерна добрі
Й гасить вогонь жорстоких дій.
Лиш доброта й ясний розум
Врятує Землю від біди.
Дитячий сміх і чисті води,
Нехай дзвенять у всі віки!
ж ж ж
І
