Ворона (грецька народна казка)

Жила колись на світі бабуся. Дітей у неї не було, от вона і просила бога, щоб віп послав дитятко, хоча б вороненя. Почув це бог і послав їй вороненя. А коли воно виросло і стало вороною, бабуся вирядила її прати. Склала на неї корито, казан, одежу. Ворона полетіла до води. Перш ніж прати, вона зайшла за скелю й перекинулася дівчиною. А яка дівчина була! Красуня.

Почала вона прати. І саме тут на берег вийшов царевич — хотів напитися води. Побачив царевич красуню і відразу закохався у неї. Він сховався за дерево і став стежити за дівчиною. Та допрала, зробилася вороною, взяла випрану одежу та й полетіла геть.

Царевич побіг услід за вороною. Вона залетіла в хатину бабусі; він — за нею.

— Я хочу,— каже,— одружитися з вашою дочкою.

— Я, синочку, маю тільки ворону, в мене немає дочки,— відповідає бабуся.

— Я ворону й прошу.

— Що ж ти будеш із нею робити? Хіба не можеш знайти кращої птиці для їжі? Що ти матимеш із чорної ворони?

А царевич:

— Або ти віддаси мені ворону, або я тебе погублю.

Але бабуся не віддала ворону. Тоді царевич пішов до батька та й просить:

— Я хочу одружитися з вороною, яка живе в одної бабусі. Я тебе благаю, накажи їй віддати за мене ворону І

Звичайно, цар не хотів, щоб дружиною його сина була ворона. Він намовив синових друзів, щоб ті нараяли царевичу одружитися з якоюсь багатою красунею. Але той хотів тільки ворону.

Що робити цареві? Він викликав бабусю до палацу.

— Віддай нам ворону,— звернувся до неї.— Мій син хоче одружитися з твоєю вороною.

— Царевич хоче взяти собі за дружину ворону? — здивувалася бабуся.— Чи таке видано, чи таке чувано?!

Цар почав погрожувати бабусі. Нікуди дітися — понесла та ворону до палацу...

Царевич одружився з вороною. Відгуляли весілля, і бабуся залишилась жити з молодятами в палаці.

У неділю збиралися до церкви. Молода дружина й каже царевичу:

— Ти йди, а я — трохи згодом.

Коли царевич пішов, цариця, воронина свекруха, взяла різку та й почала бити_ворону, приказуючи:

— Паскудниця, паскудниця!

Потім цариця подалася до церкви.

Ворона обернулася на дівчину, гарно вбралася, та й собі туди. В церкві вона сіла біля свекрухи. А та її питає:

— Чия ти будеш?

— Я. невістка тої, що б’ється різкою.

Згодом цариця знову питає:

— Чия ти?

— Я невістка тої, що б’ється різкою.

Цариця й каже синові:

— Ось твоя суджена. Де були твої очі? Взяв собі якусь паскудну ворону.

Скінчилася служба в церкві. Дівчина вийшла раніше, перша добралася додому і перекинулася вороною.

Через кілька днів царевича запросили на весілля.

— Ти що, не йдеш із тою, що приходила до церкви, а зі своєю вороною? — питає мати.— 3 ким ти підеш?

— Сам,— відповів той.

Царевич пішов на весілля. Свекруха знову почала бити ворону різкою. Потім одяглася й пішла на весілля.

Знову стала ворона дівчиною, гарно вдяглася та й собі пішла туди. Сіла біля свекрухи. Та її питає:

— Ти чия?

— Я невістка тої, що б’ється різкою.

Цариця до сина:

— Ось твоя суджена. Чому ти одружився з вороною?

Розсердився царевич:

— Чого ви мене гризете? Це і є моя дружина.

А мати:

— Як же це? Твоя ворона вдома!

— Ось біжіть додому й побачите її крила.

Подалася цариця додому, знайшла крила, вкинула в ніч, і вони згоріли.

Дівчина повернулася додому, аж бачить — її крила спалили. Вона кинулася до печі, та свекруха її не пустила. Тіло дівчини почало пухнути, бо то шкіра її згоріла. Тоді цариця покликала слуг; вони змастили тіло дівчини медом і молоком. Пухлини зійшли. І стала дівчина жити зі своїм чоловіком і свекрухою. Добре вони жили, а ми — ще краще.