Відмінності між версіями «Золоторунна овечка (грецька народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Золоторунна овечка» на «Золоторунна овечка (грецька народна казка)») |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 81: | Рядок 81: | ||
− | + | {{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}} | |
− | |||
− |
Версія за 18:57, 9 травня 2013
Жив-був на світі цар. Було в ньо- го троє синів. Після смерті царя двоє старших тільки те й робили, що розтринькували свої гроші в кав’ярнях. Незабаром вони залізли в борги.
А менший син був ощадливий. Він одружився, став царем.
З часом у них народилася гарна-прегарна донька. Цар збудував для неї розкішний палац під землею.
Там вона і жила. А щоб ніхто не знав, де царівна, цар стратив майстра, який звів той палац, а потім видав наказ:
«Хто знайде мою доньку, за того вона вийде заміж, а ні — тому голова з плечей».
Багато сміливців погодилось шукати царівну, але ніхто так її й не знайшов.
У цьому царстві жив бідний юнак. І йому схотілося спробувати щастя. Пішов він до мудреця і спитав, що йому робити.
— Тільки золоте руно може тобі допомогти,— відповів той.
Він допоміг хлопцеві влізти в овечу шкуру з золотою вовною і відвів до царя.
— Ти продаєш цю овечку? — спитав цар.
— Ні, царю, не продаю, але якщо вона вам подобається, я можу залишити її на три дні. Потім прийду по неї.
Цар, радий-радісінький, повів овечку до своєї доньки, щоб і вона розважилася трохи.
Минали одну по одній золоті й срібні кімнати. Коли підійшли до останніх дверей, цар мовив:
— Впусти нас, земле!
Двері відчинилися. Знову пройшли багато кімнат. Зупинилися біля одних, цар мовив:
— Впусти нас, земле!
Знову самі відчинилися двері; посеред кімнати сиділа царівна, вся у сріблі.
Царівні дуже сподобалася овечка, а цар, побачивши, що донька трохи звеселіла, залишив овечку, а сам пішов до себе.
Вночі хлопець виліз з овечої шкури і розбудив царівну. Як побачила вона перед собою красеня, так відразу й покохала його. А потім і питає:
— Що тебе привело сюди, хлопче?
— Дізнався я, скільки юнаків віддають за тебе своє життя, то й вирішив будь-що тебе знайти.
— Це добре, що ти мене знайшов, але тепер мій батько оберне мене і служниць на гусей. Коли він спитає тебе, котра з них царівна, ти уважно дивися, я буду чистити на собі пір’я.
Минуло три дні, і мудрець прийшов до царя по овечку.
Що робити цареві? Пішов він до своєї доньки, а вона й каже:
— Спасибі тобі, батечку, мені було так весело з овечкою!
Цар відвів овечку до мудреця, і той пішов додому. Хлопець виліз із золотого руна — і до царя.
— Я знайду царівну,— мовив він.
— Жаль мені твоєї молодості,— відповів цар.— Скільки сміливців позбулися своєї голови, а ти кажеш — знайду! Не знайдеш ,.ти царівни! Загинеш...
— Що буде, те й буде, я готовий віддати своє життя, але спочатку спробую знайти царівну.
Пішов хлопець по кімнатах, а цар за ним. Зупинилися біля великих дверей.
— Скажіть свої три слова,— попросив хлопець.
— Що мені сказати: палаце, палаце, палаце?
— Ні, інші: впусти нас, земле!
Проказав ці слова цар, і двері відчинилися Цар од хвилювання тільки вуса посмикував.
Біля інших дверей сказали те ж саме; незабаром знайшли ту кімнату, де жила царівна.
— Добре, хлопче,— мовив цар.— Царівну ти знайшов. Але тепер свою доньку і служниць я оберну на гусей. Якщо вгадаєш, котра з них царівна, одружишся з нею.
Цар обернув доньку і служниць гусками та й питає хлопця:
— Котра з них царівна?
— Он та, що скубеться,— відповів хлопець.
Повінчали хлопця з царівною. І прожили вони довге щасливе життя.