Барвінок (грецька народна казка)

Чоловік і жінка мали сина на ім’я Барвінок. Шили вони в старенькій хатині. Чоловік щодня брав сокиру і ходив до лісу.

Якось Барвінок каже матері:

— Я збудую великий білий дім з терасою. Будете з батьком звідти милуватись морем, горами.

Мати ледве стримала сльози. Не вірила вона синовим словам.

— Барвінку,— звернулася вона до сина,— полагодь мені сито, бо нічим сіяти борошно.

Барвінок покрутив сито в руках і шпурнув його через вікно.

— Що ти наробив! — скрикнула мати.

— Викинув!

— Нащо?

— Мамо, я дістану вам срібне сито!

— Ну, що мені робити з таким сином! — скрушно зітхнула мати.

Згодом повернувся додому батько.

— Поклади, сину, сокиру на місце,— попросив він.

Барвінок схопив сокиру і закинув її хтозна-куди.

— Що ти наробив? — розсердився батько.

— Викинув!

— Чого?

— Нащо вам, старому чоловікові, спину гнути на багатих? Дістану вам золоту люльку, і будете собі покурювати на терасі.

— На якій терасі, чийого дому? — здивувався батько.

— Нашого! — відповів Барвінок.

Сіли обідати. Чоловік і жінка засмучені. А Барвінок регочеться:

— Побачите, чи брешу, чи ні!

Всі навколишні землі належали одному цареві. Раз на тиждень він обходив свої володіння. Він завжди був задоволений своїми слугами. Але цього разу робота стояла. І як цар дізнався — уже не перший день. Вночі занадилися сюди три лисиці. Вони викрадали упряж, і не було чим запрягати волів. Поки діставали нову упряж, минав не один день.

Як зарадити лихові? Слуги не раз робили засаду на лисиць, але ті були невловимі.

Тоді цар послав окличника з таким наказом: «Хто спіймає трьох лисиць, тому буде подаровано найкраще поле із царських земель!»

— От на царському полі і збудують вам дім,— сказав Барвінок батькам, коли вони почули про це.— А біля будинку сад великий посадимо!

— Отакої! — засміялася мати.— А де ти будеш жити?

— У місті!

— Що ж ти там робитимеш?

— Буду візиром! — відповів Барвінок.

Батьки лише плечима знизали і тяжко зітхнули.

Наступного дня Барвінок, раненько вийшовши з хати, вигукнув:

— Вперед, на лисиць!

Він довго йшов лісом і опинився біля високої гори. Там заходився шукати лисиць. А лисячих нір біля цієї гори — не злічити! Але, видно, в них давно вони не жили. Довкруг аж земля потріскалася від спеки.

Раптом Барвінок натрапив на нору під оливковим деревом. На піску виднілися сліди лисиць.

— Тут їхнє кубло! — вигукнув Барвінок.

Не гаючись, він пішов додому.

— Дайте попоїсти, бо я дуже поспішаю,— попросив матір.

— Куди це ти, сину?

— Піду шукати майстрів, щоб будували нам дім. Хочу домовитися з ними заздалегідь.

Мати нічого не відповіла. Поставила на стіл, що було. Попоївши, Барвінок пішов до кожум’яки.

— Скажи мені, чоловіче, є у тебе шкура з осла?

— Є,— відповів той.

— Позич мені до завтра, я тобі за це дам золотий.

— Візьми,— відповів кожум’яка.

Барвінок зі шкурою повернувся додому. Батьків саме не було.

— От добре, що їх немає вдома! — зрадів Барвінок.

Він зайшов у хлів, надів на себе шкуру, набив вільні місця сіном,

позашивав усе — і невдовзі з хліва вийшов справжній осел.

Цей «осел» дістався гори, де жили лисиці, і впав неподалік від нори,вдаючи із себе мертвого. Так він довго лежав.

Тільки розвиднілось, одна лисиця вилізла з нори подивитися, яка погода. Побачивши осла, вона гукнула:

— Сестриці мої, ідіть подивіться! Мертвий осел.

Дві інші лисиці не забарилися.

— Справді мертвий: давай затягнемо його в нору,— запропонувала одна.

— Давайте,— відповіла друга.— Але як ми його дотягнемо?

— Послухайте мене,— перебила третя,— у нас є царська упряж.

Обв’яжемо осла, самі запряжемося — так і втягнемо.

— Оце правильно! — зраділи лисиці.— Гарно придумала! — і швидко побігли в нору по упряж.

— Вся упряж царських волів буде нашою! — реготалися лисиці.

— Радійте! Радійте! — посміхнувся Барвінок,— Скоро побачимо, як ви будете сміятися!

Лисиці міцно обв’язали осла і спробували тягти. Зненацька осел скочив і потяг лисиць до себе.

— Ой-ой-ой! — завищали лисиці.

Вони на хвилину завмерли від переляку, вирячивши очі, а потім спробували бігти. Але де там — не могли і з місця зрушити.

— Сестриці, нарешті я вас упіймав! А тепер ідіть за мною!

Барвінок силою потяг за собою лисиць.

Дістався він поля, де сиділи без діла цареві слуги, а біля них — сам цар, який лаявся:

— Ледарі! Дармоїди! Он скільки вас, а не можете впіймати якихось лисиць! Сором, та и годі! Зараз же пошліть когось у місто до кожум’яки, хай зробить нову упряж.

Раптом почувся голос:

— He посилайте, царю, по нову упряж, ось візьміть вашу!

Цар і слуги переглянулися Барвінок тим часом зняв з себе ослячу шкуру й засміявся:

— Я привів вам злодійок! Вони крали вашу упряж.

Цар остовпів. Тільки згодом, прийшовши до пам’яті, мовив:

— Замкніть цих злодюг у підземелля, потім я вирішу, що з ними робити.

А потім звернувся до Барвінка:

— Дякую тобі, парубче, ти врятував нас від цієї нечисті! Дарую тобі ось це поле, найкраще в моєму царстві. А тепер їдьмо в місто!

Барвінок сів на доброго коня та й поїхав поруч з царем до палацу.

— А розкажи мені, парубче,— попрохав цар Барвінка, коли вони від-почивали в розкішній кімнаті,— як ти впіймав лисиць? Адже мої слуги навіть вистежити їх не могли!

Барвінок усе розповів, а цар засміявся й сказав:

— Дарую тобі коня й торбину золота. А коли хочеш, живи у мене.

Будеш моїм візиром. Ти розумний хлопчина!

Подякував Барвінок царю та й поїхав на базар. Зайшов до золотаря.

— У вас є срібне сито? — спитав він

— Немає,— відповів золотар,— але я можу зробити.

— Будь ласка, зробіть срібне сито! Це для моєї матері.

Потім Барвінок купив золоту люльку — батькові, найняв майстрів, щоб збудувати дім із терасою на подарованому царем полі, а тоді сів на коня та й поїхав додому.

Зайшов у хату. Батько й мати саме обідали. Барвінок привітався.

— Де це ти був, сину? — спитали батьки.— Сідай обідати!

— Ось вам, мамо, срібне сито, а вам, тату, золота люлька. А ось і торбина золота — заплатите майстрам, як вибудують дім із терасою.

Найміть людей, щоб сад посадили біля нової оселі. Влітку будете жити там, а взимку забиратиму вас у місто.

Дивилися на сина батько й мати і очам та вухам своїм не вірили.

Таке щастя впало на Них!

Барвінок пообідав і сказав:

— Тим часом бувайте, мої любі!

— Куди ти, сину?

— У місто. Буду в царя візиром!