Менший син (грецька народна казка)

Давним-давно колись жив собі мірошник з трьома синами. їхній млин стояв на маленькій річці, за лісом.

Одного ранку прокинувся мірошник — і що він бачить?

У річці — ані краплини води, а раніше вода день і ніч крутила млинове колесо.

— Ой горенько! Де ж ми тепер будемо молоти своє зерно?

— Не сумуй, батьку,— кажуть сини,— може, вода ще піде. Почекаємо трохи.

Чекали день, другий, третій,— а вода не йде.

— Як ми тепер будемо жити? — бідкається мірошник

— Батьку,— відказує старший син,— завтра я піду шукати воду. Піднімуся аж до джерела, може, воно пересохло.

— Ходи, сину, подивись.

Рано-вранці поклав старший син хліба в торбину та й пішов. Не було його до вечора; повернувся блідий, як мрець.

— Ой, батечку, що я тобі скажу! Йшов я понад річкою, а там дракон п’є воду.

Я сховався; дай, думаю, подивлюся, що він буде робити, коли нап’ється. А дракон на мить одірвався від води та й мовив:

— Як мало води! Я ніколи не вгамую так спрагу!

І знову припав до води. А я швиденько вибрався з кущів — і сюди.

— Які ми нещасні! — сказав мірошник, заплакавши.— Тепер нам треба кидати це місце й шукати іншої роботи, щоб якось прожити.

— Я піду! — каже середній син.— Подивлюся, що там таке.

Вранці середній син поклав хліба в торбину та й пішов. А повернувся ввечері, ще блідіший від старшого брата.

— Ой, батечку, що я тобі скажу! Дійшов і я до дракона. Хотів був сказати, щоб він залишив хоч трохи води для нашого млина Коли це, де не візьмись, вовк. Підбігає прямо до дракона.

— Куме драконе,— каже,— в мене до тебе є прохання.

— Кажи,— кинув дракон у відповідь і знову почав хлебтати воду.

— Залиш трохи води, бо мої дітки не в силі піднятися так високо, а без води вони помруть.

Дракон кинувся на вовка й проковтнув його. І я гайнув мерщій звідти. Так перелякався, аж голова пішла в мене обертом.

Мірошника охопив страх.

— Збирайтеся, сини мої, сьогодні ж поїдемо звідси, ніщо нас тут більше не тримає.

— Батьку, дозволь мені піти,— мовив менший син.

— Що ти зможеш зробити? Що буде, як він тебе побачить?

Але менший син наполягав на своєму, і батько зрештою погодився.

Другого дня раненько пішов і менший син. Дійшов до того місця, де був дракон, сів на камінь, подалі від звіра, та й задумався:

— Як же йому не дати пити воду?

Він оглянувся навкруги, і раптом його очі засяяли. Тримаючись на відстані від дракона, хлопець почав спускатися до річки. Йшов аж до вечора, аж поки дійшов до джерела.

Дістав хліб, повечеряв і ліг спати.

Вранці він назбирав сон-трави, поклав її на воду і придавив камінням, щоб не пливла. Дракон, напившись води, настояної на сон-траві, одразу засне, гадав хлопець.

Пішов менший син додому. Застав там зажурених батька і братів. Ті вже думали, що він загинув.

— Не плачте, я живий і здоровий. Краще піддайте мені ланцюг на плечі.

— Який ланцюг? — спитали брати.— І що ти з ним збираєшся робити?

— Побачите,— відповів той.

Брати завдали братові на плечі ланцюг, і він знову пішов до дракона. Сховався у кущах і став вичікувати.

Дракон, як перед цим, жлуктив воду. Потім він розігнувся, тричі струснувся так, що й пташки позлітали з дерев, а тоді розлігся на траві й заснув.

Хлопець міцно зв’язав дракона і потяг до млина.

— Гей, де ви там? — гукнув він.

— У млині,— відповів мірошник.— Пішла вода! Млин працює!

— Ой, вийдіть подивіться на дракона!

Вийшли вони і очам своїм пе повірили. А потім як зарегочуть.

— Як ти його сюди притяг? — спитав батько.

Менший син розказав, як було.

Тут дракон очуняв. Побачив, що він міцно спутаний, та й сконав від страху.