Розумна Маргарита (грецька народна казка)

Жили два брати: один багатий, другий бідний. Багатий був скупим, бездушним чоловіком. За шматок хліба бідний виносив до багатого все своє майно. Потім віддав город і хату, а сам поселився в клуні.

Якось бідний брат занедужав. Але де взяти грошей на ліки?

Була у нього розумна, добра жінка Маргарита.

— Хочеш, повернемо свій дім і город? — питає вона чоловіка.

— Ти ще й питаєш! Для цього я б і життя не пошкодував.

— Ми й так відберемо,— запевняла його дружина,— ти тільки роби все, як я казатиму.

Маргарита пішла до двоюрідної сестри, випросила у неї двох білих кролів і посадила їх у клітку.

— А тепер будемо чекати брата,— мовила Маргарита.— Тільки його побачиш, заховайся з одним кролем за горбком. Після того, як я випущу другого кроля, пережди трохи і приходь. Спитаєш: «Ти мене звала?» Оце і все.

— Добре, люба, але я не розумію, нащо це?

— Пізніше зрозумієш.

Через кілька днів бачать — іде брат. Бідний взяв одного кроля і заховався за горбок.

— Здрастуй! — звернувся багатий до Маргарити.

— Здоров був,— відказала вона.— Зачекай, я винесу стільця, побалакаємо. Бо нікуди тебе запросити. Сам знаєш.

— А брат удома?

— Немає, пішов у місто підстригатися.

— Жаль, він мені край потрібен.

— Зараз ми його покличемо,— усміхнулася Маргарита й підійшла до клітки Взяла за вуха кроля, каже:

— Біжи в перукарню, скажи хазяїну, хай іде додому.

Вона пустила кроля на землю, і той миттю зник з очей.

— Маргарито, що це ти наробила? — вигукнув старший брат.

— Послала по твого брата. Хіба він тобі не потрібен?

— Потрібен. Та хіба кріль може покликати?

— А чом би й ні?

Вони стали гомоніти про життя-буття. Аж тут нагодився Маргаритин чоловік з кролем у руках.

— Ти мене звала? — звернувся він до жінки, вкидаючи кроля у клітку, а потім до брата: — А, це ти нас ощасливив!

Але багатий і слова не міг вимовити. Він довго стояв, широко розкривши рота. Нарешті видавив із себе:

— Це правда?

— Що?

— А те, що тебе покликав додому кріль?

— Авжеж правда.

— То продайте мені цього кроля! Я заплачу за нього п’ять золотих.

— Ми не продамо його! Це наш єдиний помічник,— обізвалася Маргарита.— І прогодувати його легко. Не вимагає ні грошей, ні одежі, ні взування. А справний який!

— Даю десять золотих!

— Ми не продамо,— стояла на своєму Маргарита.-

— Двадцять!

— Ні! Якщо дуже хочеш мати цього кроля, то поверни нам город і дім — це єдина наша умова.

— Я згоден,— подумавши трохи, мовив багатий брат.

— Піди спершу з моїм чоловіком до нотаріуса, підготуй усі папери, тоді віддамо тобі кроля,— сказала Маргарита.

— Хай буде по-твоєму,— погодився скупий брат.

Пішли вони в місто до нотаріуса, переписали дім і город на ім’я Маргаритиного чоловіка, а коли повернулися, вона віддала своякові обіцяного кроля.

Скупий брат приніс кроля додому, вкинув його в клітку, а слугу свого вигнав геть. Лише сказав:

— Ти дорого мені обходишся! Іди здоров...

Скупий брат дав кролю два листочки з дерева, сам добре повечеряв і ліг спати. Вранці дістав з клітки кроля, наказує:

— Принеси мені черевики, які я вчора віддав полагодити!

Випустив кроля — а того вмить і слід прочах.

Так розумна Маргарита повернула свій дім та город.