Відмінності між версіями «Про півня (французька народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Про півня» на «Про півня (французька народна казка)») |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле. Якось півень щібся в землі під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа на все горло. | + | Колись давно був в нашому селі старий [[півень]]. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле. Якось півень щібся в землі під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа на все горло. |
| − | А в селі жив один багатій на ім'я д'Арглан. Побачив радісного півня, підійшов до нього та й каже: | + | А в селі жив один [[багатій]] на ім'я д'Арглан. Побачив радісного півня, підійшов до нього та й каже: |
— Ану покажи мені свій гаманець! | — Ану покажи мені свій гаманець! | ||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
Схопив гаманець та й гайда з ним додому. | Схопив гаманець та й гайда з ним додому. | ||
| − | А півень як кукурікне: | + | А [[півень]] як кукурікне: |
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
Та пан д'Арглан не віддав ні золота, ні срібла. Півень кукурікнув іще голосніше. Розгнівався пан д'Арглан та й каже: | Та пан д'Арглан не віддав ні золота, ні срібла. Півень кукурікнув іще голосніше. Розгнівався пан д'Арглан та й каже: | ||
| − | — Ач, співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну на ніч у стайні з моїми | + | — Ач, співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну на ніч у стайні з моїми [[віслюк]]ами, вони тебе провчать. Довго пам'ятатимеш. |
| − | Злякався півень, чкурнув геть. По дорозі зустрів | + | Злякався півень, чкурнув геть. По дорозі зустрів [[вовк]]а. |
— Добридень, куме! — каже. | — Добридень, куме! — каже. | ||
| Рядок 33: | Рядок 33: | ||
— Та ні, я побіжу, а ти лізь осюди в мішок, я тебе понесу. | — Та ні, я побіжу, а ти лізь осюди в мішок, я тебе понесу. | ||
| − | Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому лис. | + | Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому [[лис]]. |
| − | — Добридень, куме! — каже півень. | + | — Добридень, куме! — каже [[півень]]. |
— Добридень, куме! Куди це ти біжиш? | — Добридень, куме! Куди це ти біжиш? | ||
| Рядок 45: | Рядок 45: | ||
— Та ні — ти лізь до мене в мішок, я тебе понесу. | — Та ні — ти лізь до мене в мішок, я тебе понесу. | ||
| − | Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів. | + | Побіг [[півень]] далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів. |
— Як хочете жала погострити, добре пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень. | — Як хочете жала погострити, добре пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень. | ||
| Рядок 57: | Рядок 57: | ||
Струмок погодився, і півень сунув його в мішок. | Струмок погодився, і півень сунув його в мішок. | ||
| − | Добіг півень до дверей пана д'Арглана, постукав та як кукурікне: | + | Добіг [[півень]] до дверей пана д'Арглана, постукав та як кукурікне: |
| Рядок 77: | Рядок 77: | ||
Врешті-решт віслюки кинулися на півня. | Врешті-решт віслюки кинулися на півня. | ||
| − | А він як гукне | + | А він як гукне [[вовк]]ові: |
— Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування!
Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх.
Рано-вранці пан д'Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як кукурікне: | — Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування!
Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх.
Рано-вранці пан д'Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як кукурікне: | ||
| Рядок 89: | Рядок 89: | ||
| − | «Ну й дивовижа! — подумав пан д'Арглан.— Щоб | + | «Ну й дивовижа! — подумав пан д'Арглан.— Щоб [[віслюк]]и та не подужали півня...» |
Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві. | Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві. | ||
| Рядок 99: | Рядок 99: | ||
А півень як гукне: | А півень як гукне: | ||
| − | — Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування! | + | — Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування!
[[Лис]] вискочив з мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу. |
Пан д'Арглан ледве діждався ранку — так кортіло йому дізнатися, чи живий півень, чи ні. Відімкнув він гусник, а півень вилетів у двір та як загорлає: | Пан д'Арглан ледве діждався ранку — так кортіло йому дізнатися, чи живий півень, чи ні. Відімкнув він гусник, а півень вилетів у двір та як загорлає: | ||
| Рядок 111: | Рядок 111: | ||
| − | «Ой лишенько! — жахнувся подумки д'Арглан.— Невже цей клятий півень і гусей моїх подушив?» | + | «Ой лишенько! — жахнувся подумки д'Арглан.— Невже цей клятий [[півень]] і гусей моїх подушив?» |
Зайшов у гусник і бачить: лишилося в ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені. | Зайшов у гусник і бачить: лишилося в ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені. | ||
| Рядок 169: | Рядок 169: | ||
— Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав... | — Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав... | ||
| − | Узяв півень гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та гордий. | + | Узяв [[півень]] гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та гордий. |
Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і казці кінець! | Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і казці кінець! | ||
Версія за 04:23, 24 вересня 2013
Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле. Якось півень щібся в землі під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа на все горло.
А в селі жив один багатій на ім'я д'Арглан. Побачив радісного півня, підійшов до нього та й каже:
— Ану покажи мені свій гаманець!
Схопив гаманець та й гайда з ним додому.
А півень як кукурікне:
Пане д'Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Та пан д'Арглан не віддав ні золота, ні срібла. Півень кукурікнув іще голосніше. Розгнівався пан д'Арглан та й каже:
— Ач, співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну на ніч у стайні з моїми віслюками, вони тебе провчать. Довго пам'ятатимеш.
Злякався півень, чкурнув геть. По дорозі зустрів вовка.
— Добридень, куме! — каже.
— Добридень, куме! Куди це ти біжиш?
— Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною! Не пошкодуєш — почастую смачненько.
— Хто ж від доброго частування відмовляється? Біжімо, куме! Це далеко?
— Та ні, я побіжу, а ти лізь осюди в мішок, я тебе понесу.
Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому лис.
— Добридень, куме! — каже півень.
— Добридень, куме! Куди це ти біжиш?
— Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною — почастую смачненько.
— Люблю я смачно попоїсти! Біжімо!
— Та ні — ти лізь до мене в мішок, я тебе понесу.
Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів.
— Як хочете жала погострити, добре пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень.
Бджолам і шершням того тільки й треба! Біг, біг півень, аж поки натрапив на струмок.
— Куди біжиш, півню? — питає струмок.
— Знаю куди... Пан д'Арглан забрав моє добро — все моє золото й срібло. Ходімо зі мною — допоможеш мені.
Струмок погодився, і півень сунув його в мішок.
Добіг півень до дверей пана д'Арглана, постукав та як кукурікне:
Пане д'Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
— Ну, начувайся, дурноверхий горлане! — розлючено вигукнув пан д'Арглан.
Надвечір наказав він спіймати півня і замкнути в стайні разом з віслюками. «Дадуть вони йому чосу!» — подумав пан д'Арглан зловтішно.
Замкнули півня з віслюками. Віслюки хвицають, б'ють копитами в стіни, ревуть.
Злякався півень, але не показав цього — бадьорився.
Врешті-решт віслюки кинулися на півня.
А він як гукне вовкові:
— Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування! Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх. Рано-вранці пан д'Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як кукурікне:
Пане д'Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
«Ну й дивовижа! — подумав пан д'Арглан.— Щоб віслюки та не подужали півня...»
Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві.
«Оце так півень! Остогид він мені, та й боюсь я його. Накажу посадити його до гусей. Хай гуси його поскубуть!»
Увечері наказав пан д'Арглан посадити півня до гусей. Гуси відразу кинулися на нього, засичали й заґелґотали, затеребили його й заскубли.
А півень як гукне:
— Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування! Лис вискочив з мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу.
Пан д'Арглан ледве діждався ранку — так кортіло йому дізнатися, чи живий півень, чи ні. Відімкнув він гусник, а півень вилетів у двір та як загорлає:
Пане д'Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
«Ой лишенько! — жахнувся подумки д'Арглан.— Невже цей клятий півень і гусей моїх подушив?»
Зайшов у гусник і бачить: лишилося в ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені.
«Це не півень, а якийсь біс! Та все одно я його подолаю! Мій буде верх!»
— Сьогодні ти підеш спати до моїх дочок,— каже пан д'Арглан півневі.— Вони вже тебе не випустять, ураз в'язи скрутять!
А півень у відповідь:
Пане д'Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Увечері пан д'Арглан сказав трьом своїм дочкам:
— Ось вам півень, донечки! Він спатиме у вас. Скрутіть вночі йому в'язи!
Та коли дочки хотіли були скрутити півневі в'язи, він гукнув:
— Бджоли, шершні, летіть із мішка! Жальте д'Аргланових дочок, не жалійте!
Рано-вранці пан д'Арглан прийшов глянути, чи скручено півневі в'язи. А півень — фррр! — злетів під самісіньку стелю та як загорлає:
Пане д'Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Глянув д'Арглан на дочок — аж у очах йому потемніло: червоні як жар, запухлі, заплакані.
«Де ж тепер ради шукати? — подумав геть розгублений д'Арглан.— Як збутися півня?.. Ага, накажу я затопити піч і посадити його туди. Згорить, клятий, на вугілля, напевне згорить!»
Затопили піч, розжарили, спіймали півня та й кинули його туди. А півень і каже струмкові:
— Витечи з мішка!
Струмок витік, по всій печі розлився, полум'я загасив. Прийшов пан д'Арглан глянути на переможеного ворога, а півень — фррр! — вилетів з печі та як кукурікне:
Пане д'Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Вихопив пан д'Арглан гаманець із кишені, закинув його на дах і крикнув:
— Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав...
Узяв півень гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та гордий.
Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і казці кінець!
