Відмінності між версіями «Сліпа курка (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Пішли якось півень і курка в гори по горіхи. Півень вилетів на ліщину, почав зривати горішки, лускати їх та їсти, а курка внизу підскакувала, шукала, хотіла скуштувати хоч один горішок. Півень був ласун, швидко їв горішки і навіть не думав про курку. | ||
+ | |||
+ | — Гей, братику,— почала просити курка,— чом ти не кинеш мені хоч один горішок? Я теж хочу покуштувати, який він на смак! Я теж хочу їсти! | ||
+ | |||
+ | Тоді півень і кинув згори один горішок, та так, що вцілив курці в око, і вона осліпла. Заплакала курка, розкудкудакалась, зняла галас аж до неба. Зліз півень на землю подивитися, що скоїлося з куркою. А та кинулась на нього, та ну його клювати, пір’я висмикувати, ироклинати. Півень відповів їй тим самим. Бились вони, бились, а коли потомилися, надумали піти до судді, щоб їх розсудив. | ||
+ | |||
+ | — Коли ти суддя,— сказала курка,— то мусиш півня засудити, бо він мені вибив горіхом око. | ||
+ | |||
+ | — Чому ти, півню, вибив курці око? — спитав суддя. | ||
+ | |||
+ | — Тому що ліщина мені подерла штани,— відповів півень. | ||
+ | |||
+ | Погукав суддя ліщину: | ||
+ | |||
+ | — Ліщино, чому ти подерла півню штани? | ||
+ | |||
+ | — Тому що коза об’їла моє листя,— випнулася ліщина. | ||
+ | |||
+ | Суддя подивувався, подивувався, а тоді звелів привести козу: | ||
+ | |||
+ | — Чому ти, кізонько, об’їла листя на ліщині? | ||
+ | |||
+ | — А тому, що пастух мене погано пасе, і я ходжу голодна. | ||
+ | |||
+ | Погукали й пастуха. | ||
+ | |||
+ | — Ти чому, братику, погано козу пасеш? — питає суддя. | ||
+ | |||
+ | — Мене господиня погано годує. Дає мені трохи черствого хліба, пісної бринзи й цибулину, щоб я з голоду не вмер. | ||
+ | |||
+ | Звелів суддя привести господиню. Та поглянула довкола себе, бачить: зійшлися півень, курка, коза, ліщина і пастух. Проти них сидить суддя й суворо на неї дивиться. Здвигнула жінка плечима й чекає, що ж далі буде. | ||
+ | |||
+ | — Ти, господине, чому погано пастуха годуєш? — питає суддя. | ||
+ | |||
+ | — Я завжди його добре годую,— каже та,— але сьогодні я мусила дати йому черствого хліба, бо собака з’їла тісто, і я не могла напекти свіжого. | ||
+ | |||
+ | Погукали собаку. | ||
+ | |||
+ | — Чому ти, собако, з’їла тісто? — питає суддя.— Знаєш, якої ти шкоди накоїла? Пастух був голодний, погано пас козу, коза об’їла листя на ліщині, ліщина подерла штани півневі, а той розсердився, кинув горішок і вибив курці око. | ||
+ | |||
+ | Собака замахала хвостом, облизалась і каже: | ||
+ | |||
+ | — Я була голодна і тому з’їла тісто. Голод — не свій брат. | ||
+ | |||
+ | Суддя не знав, що сказати на ці слова, і відпустив усіх, так і не знайшовши винного. | ||
Версія за 16:16, 12 листопада 2013
Пішли якось півень і курка в гори по горіхи. Півень вилетів на ліщину, почав зривати горішки, лускати їх та їсти, а курка внизу підскакувала, шукала, хотіла скуштувати хоч один горішок. Півень був ласун, швидко їв горішки і навіть не думав про курку.
— Гей, братику,— почала просити курка,— чом ти не кинеш мені хоч один горішок? Я теж хочу покуштувати, який він на смак! Я теж хочу їсти!
Тоді півень і кинув згори один горішок, та так, що вцілив курці в око, і вона осліпла. Заплакала курка, розкудкудакалась, зняла галас аж до неба. Зліз півень на землю подивитися, що скоїлося з куркою. А та кинулась на нього, та ну його клювати, пір’я висмикувати, ироклинати. Півень відповів їй тим самим. Бились вони, бились, а коли потомилися, надумали піти до судді, щоб їх розсудив.
— Коли ти суддя,— сказала курка,— то мусиш півня засудити, бо він мені вибив горіхом око.
— Чому ти, півню, вибив курці око? — спитав суддя.
— Тому що ліщина мені подерла штани,— відповів півень.
Погукав суддя ліщину:
— Ліщино, чому ти подерла півню штани?
— Тому що коза об’їла моє листя,— випнулася ліщина.
Суддя подивувався, подивувався, а тоді звелів привести козу:
— Чому ти, кізонько, об’їла листя на ліщині?
— А тому, що пастух мене погано пасе, і я ходжу голодна.
Погукали й пастуха.
— Ти чому, братику, погано козу пасеш? — питає суддя.
— Мене господиня погано годує. Дає мені трохи черствого хліба, пісної бринзи й цибулину, щоб я з голоду не вмер.
Звелів суддя привести господиню. Та поглянула довкола себе, бачить: зійшлися півень, курка, коза, ліщина і пастух. Проти них сидить суддя й суворо на неї дивиться. Здвигнула жінка плечима й чекає, що ж далі буде.
— Ти, господине, чому погано пастуха годуєш? — питає суддя.
— Я завжди його добре годую,— каже та,— але сьогодні я мусила дати йому черствого хліба, бо собака з’їла тісто, і я не могла напекти свіжого.
Погукали собаку.
— Чому ти, собако, з’їла тісто? — питає суддя.— Знаєш, якої ти шкоди накоїла? Пастух був голодний, погано пас козу, коза об’їла листя на ліщині, ліщина подерла штани півневі, а той розсердився, кинув горішок і вибив курці око.
Собака замахала хвостом, облизалась і каже:
— Я була голодна і тому з’їла тісто. Голод — не свій брат.
Суддя не знав, що сказати на ці слова, і відпустив усіх, так і не знайшовши винного.