Відмінності між версіями «Бідар і водяник (болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | В одному селі жив старий дід. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися? | ||
+ | Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня. | ||
+ | — Що ти робиш? | ||
+ | |||
+ | — Мотузку сукаю! | ||
+ | |||
+ | — Навіщо вона тобі? | ||
+ | |||
+ | —- Річку зв’язати! | ||
+ | |||
+ | — А нащо тобі її в’язати? | ||
+ | |||
+ | — Щоб додому віднести! | ||
+ | |||
+ | Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька — водяника. | ||
+ | |||
+ | — Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв’язати річку й віднести її до себе додому! | ||
+ | |||
+ | — Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки! | ||
+ | |||
+ | Бісеня знову виринуло з води: | ||
+ | |||
+ | — Гей, ходи-но сюди! | ||
+ | |||
+ | — Що тобі ще треба? | ||
+ | |||
+ | — Забереш цю річку, як побореш мене! | ||
+ | |||
+ | — Поборемося, як прийдеш до мене в село! | ||
+ | |||
+ | — Прийду! | ||
+ | |||
+ | Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій. | ||
+ | |||
+ | — Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік. | ||
+ | |||
+ | Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки. | ||
+ | |||
+ | Прибігло перелякане бісеня до свого батька. | ||
+ | |||
+ | — Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з’являється, дерева в лісі хиляться з ляку. | ||
+ | |||
+ | — То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки! | ||
+ | |||
+ | У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку. | ||
+ | |||
+ | — Гей, навіщо ти сукаєш мотузку? | ||
+ | |||
+ | — Аби міцніша була! | ||
+ | |||
+ | — Навіщо тобі міцна мотузка? | ||
+ | |||
+ | — Щоб не порвалася, коли нестиму річку! | ||
+ | |||
+ | — Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене! | ||
+ | |||
+ | — Кидай спершу ти, а тоді я! | ||
+ | |||
+ | Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку. Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню. | ||
+ | |||
+ | — Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало! | ||
+ | |||
+ | Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже: | ||
+ | |||
+ | — Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку! | ||
+ | |||
+ | — Справді? — запитав старий водяник. | ||
+ | |||
+ | — Атож. Йому залишилося тільки зв’язати річку. | ||
+ | |||
+ | — Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе! | ||
+ | |||
+ | Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав’язати мотузку на постолах. | ||
+ | |||
+ | — Гей, нащо ти в’яжеш річку? | ||
+ | |||
+ | — Понесу її додому! —відповів чоловік. | ||
+ | |||
+ | — Але ж вона наша! — каже старий водяник. | ||
+ | |||
+ | — Що ж ми, зостанемося без домівки? | ||
+ | |||
+ | — Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть! | ||
+ | |||
+ | А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами! | ||
+ | |||
+ | Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує. | ||
+ | |||
+ | — Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота! | ||
+ | |||
+ | — Що таке торба золота! Ще й нести її треба. | ||
+ | |||
+ | — Дам тобі дві торби і сам однесу! — обіцяє водяник. | ||
+ | |||
+ | — Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки. | ||
+ | |||
+ | Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота. | ||
+ | |||
+ | Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним. | ||
+ | |||
+ | Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови. | ||
+ | |||
+ | — Нащо ти мене міряєш? — питається водяник. | ||
+ | |||
+ | — Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один | ||
+ | |||
+ | куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури. | ||
+ | |||
+ | Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому. | ||
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | ||
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} | {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} |
Версія за 15:02, 15 листопада 2013
В одному селі жив старий дід. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?
Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.
— Що ти робиш?
— Мотузку сукаю!
— Навіщо вона тобі?
—- Річку зв’язати!
— А нащо тобі її в’язати?
— Щоб додому віднести!
Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька — водяника.
— Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв’язати річку й віднести її до себе додому!
— Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!
Бісеня знову виринуло з води:
— Гей, ходи-но сюди!
— Що тобі ще треба?
— Забереш цю річку, як побореш мене!
— Поборемося, як прийдеш до мене в село!
— Прийду!
Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.
— Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.
Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
Прибігло перелякане бісеня до свого батька.
— Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з’являється, дерева в лісі хиляться з ляку.
— То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!
У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.
— Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?
— Аби міцніша була!
— Навіщо тобі міцна мотузка?
— Щоб не порвалася, коли нестиму річку!
— Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!
— Кидай спершу ти, а тоді я!
Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку. Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.
— Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!
Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:
— Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!
— Справді? — запитав старий водяник.
— Атож. Йому залишилося тільки зв’язати річку.
— Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!
Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.
— Гей, нащо ти в’яжеш річку?
— Понесу її додому! —відповів чоловік.
— Але ж вона наша! — каже старий водяник.
— Що ж ми, зостанемося без домівки?
— Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть!
А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!
Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.
— Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!
— Що таке торба золота! Ще й нести її треба.
— Дам тобі дві торби і сам однесу! — обіцяє водяник.
— Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.
Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.
Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови.
— Нащо ти мене міряєш? — питається водяник.
— Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один
куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.