Кінь і віл

Якось приїхали на ярмарок двоє господарів — один конем, а другий волом.

Поставили вони худобу голова до голови, а самі пішли собі ярмаркувати.

Перший чоловік був хазяйського роду, завдав коневі сіна.

А в другого нічого не було. Лишив він вола голодним.

От волик раз у раз і сягав язиком по сіно.

Коневі те допекло, махнув він на вола головою та й кусонув за язик.

Отака біда!

Віл заревів, господарі прибігли і почали сваритись.

— Це ти винен! — кричав перший.— Треба було дати волові паші, тоді нічого б і не сталося!

Та другий селянин не хотів нічого й чути і потягнув хазяїна коня До суду.

СуддяІ вислухав обох і запитав першого чоловіка:

— Скільки років твоєму коневі?

— Дванадцять, ваша мость,— відповів той.

— А твоєму воликові скільки? — запитав суддя у другого.

— Чотири роки, ваша мость!

Суддя замислився.

А далі й виніс рішенець:

— Понеже кінь старший, то він не винен: нема чого молодшому на старшого язика висолоплювати. А як віл таке вчинив, то нехай не жаліється!

Ото й був суду кінець.