Відмінності між версіями «Бідар і водяник (болгарська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) м (перейменував «Бідар і водяник (Болгарська народна казка)» на «Бідар і водяник (болгарська народна казка)») |
(Немає відмінностей)
|
Поточна версія на 08:28, 6 січня 2014
В одному селі жив старий дід. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?
Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.
— Що ти робиш?
— Мотузку сукаю!
— Навіщо вона тобі?
—- Річку зв’язати!
— А нащо тобі її в’язати?
— Щоб додому віднести!
Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька — водяника.
— Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв’язати річку й віднести її до себе додому!
— Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!
Бісеня знову виринуло з води:
— Гей, ходи-но сюди!
— Що тобі ще треба?
— Забереш цю річку, як побореш мене!
— Поборемося, як прийдеш до мене в село!
— Прийду!
Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.
— Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.
Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
Прибігло перелякане бісеня до свого батька.
— Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з’являється, дерева в лісі хиляться з ляку.
— То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!
У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.
— Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?
— Аби міцніша була!
— Навіщо тобі міцна мотузка?
— Щоб не порвалася, коли нестиму річку!
— Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!
— Кидай спершу ти, а тоді я!
Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку. Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.
— Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!
Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:
— Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!
— Справді? — запитав старий водяник.
— Атож. Йому залишилося тільки зв’язати річку.
— Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!
Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.
— Гей, нащо ти в’яжеш річку?
— Понесу її додому! —відповів чоловік.
— Але ж вона наша! — каже старий водяник.
— Що ж ми, зостанемося без домівки?
— Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть!
А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!
Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.
— Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!
— Що таке торба золота! Ще й нести її треба.
— Дам тобі дві торби і сам однесу! — обіцяє водяник.
— Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.
Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.
Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови.
— Нащо ти мене міряєш? — питається водяник.
— Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.