Відмінності між версіями «Де взялися запорожці (українська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
|||
(Не показані 4 проміжні версії цього користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже: | |
− | + | — Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!.. | |
− | + | — Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму! | |
− | |||
− | |||
− | |||
— А,— каже подорожній,— так ти он яка... | — А,— каже подорожній,— так ти он яка... | ||
− | Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину. | + | |
− | З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже: | + | [[Файл:Козак Грай 292х402.png|left]]Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину. |
+ | |||
+ | З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. | ||
+ | |||
+ | А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. | ||
+ | |||
+ | Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї [[син]], та такий же хороший, як та голова була хороша. | ||
+ | |||
+ | От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. | ||
+ | Дівчинин [[хлопець]], хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин [[хлопець]], і каже: | ||
+ | |||
— Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме. | — Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме. | ||
+ | |||
Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі! | Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі! | ||
+ | |||
— Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати? | — Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати? | ||
− | — Та так,— каже хлопець.— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом. | + | |
+ | — Та так,— каже [[хлопець]].— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом. | ||
+ | |||
Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві: | Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві: | ||
+ | |||
— Ану ж, гукни на їх ти. | — Ану ж, гукни на їх ти. | ||
+ | |||
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби... | Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби... | ||
+ | |||
От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються. | От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються. | ||
− | Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців: | + | |
+ | Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася.[[Файл:Козак смышний 253х283.jpg|left]] Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців: | ||
+ | |||
— Ану, заверніть того [[чоловік]]а до мене. Пішли, гукають: | — Ану, заверніть того [[чоловік]]а до мене. Пішли, гукають: | ||
+ | |||
— Іди, отаман кличе! | — Іди, отаман кличе! | ||
+ | |||
Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана: | Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана: | ||
+ | |||
— Не хоче,— кажуть. | — Не хоче,— кажуть. | ||
+ | |||
— Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть: | — Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть: | ||
+ | |||
— Грізно звелів отаман, йди до нього. | — Грізно звелів отаман, йди до нього. | ||
+ | |||
Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку: | Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку: | ||
+ | |||
— Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати! | — Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати! | ||
+ | |||
Гадюка впала на землю та й поповзла геть. | Гадюка впала на землю та й поповзла геть. | ||
+ | |||
— А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме. | — А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме. | ||
− | А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями. | + | |
+ | А раз якось-то дуже провинився один [[хлопець]] перед усіма скотарями. | ||
+ | |||
— Повісити його на коров'яці,— каже отаман. | — Повісити його на коров'яці,— каже отаман. | ||
+ | |||
— Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього. | — Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього. | ||
+ | |||
— Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана. | — Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана. | ||
+ | |||
– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати. | – Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати. | ||
+ | |||
Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці. | Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці. | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | |||
+ | {{Казка про чоловіка}} |
Поточна версія на 11:14, 2 травня 2014
Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
— Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..
— Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму!
— А,— каже подорожній,— так ти он яка...
Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати.
А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла.
Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша.
От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:
— Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!
— Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?
— Та так,— каже хлопець.— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
— Ану ж, гукни на їх ти.
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби...
От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік — величезна гадина обвилася.
Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:
— Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:
— Іди, отаман кличе!
Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:
— Не хоче,— кажуть.
— Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
— Грізно звелів отаман, йди до нього.
Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:
— Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
— А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.
— Повісити його на коров'яці,— каже отаман.
— Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього.
— Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.
Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.
Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення Казка про чоловіка |
---|
Дерев'яний кінь (українська народна казка) • Корова, кінь і пес (українська народна казка) • Кобиляча голова (українська народна казка) • Сліпий кінь (українська народна казка) • Богатирський кінь (українська народна казка) • Мірошник Гавриїл і пані Марйо (грецька народна казка) • Безхвоста (грецька народна казка) • Хуан Сяо (китайська народна казка) |