Відмінності між версіями «Де взялися запорожці (українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показані 4 проміжні версії цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:українська народна казка]]
+
Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
  
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
+
— Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..
  
ДЕ ВЗЯЛИСЯ ЗАПОРОЖЦІ
+
— Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму!
  
Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
 
— Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..
 
— Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму!
 
 
— А,— каже подорожній,— так ти он яка...
 
— А,— каже подорожній,— так ти он яка...
Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
+
 
З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:
+
[[Файл:Козак Грай 292х402.png|left]]Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
 +
 
 +
З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати.  
 +
 
 +
А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла.  
 +
 
 +
Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї [[син]], та такий же хороший, як та голова була хороша.
 +
 
 +
От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі.
 +
Дівчинин [[хлопець]], хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин [[хлопець]], і каже:
 +
 
 
— Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
 
— Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
 +
 
Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!
 
Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!
 +
 
— Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?
 
— Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?
— Та так,— каже хлопець.— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
+
 
 +
— Та так,— каже [[хлопець]].— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
 +
 
 
Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
 
Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
 +
 
— Ану ж, гукни на їх ти.
 
— Ану ж, гукни на їх ти.
 +
 
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби...
 
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби...
 +
 
От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
 
От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців:
+
 
 +
Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася.[[Файл:Козак смышний 253х283.jpg|left]] Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців:
 +
 
 
— Ану, заверніть того [[чоловік]]а до мене. Пішли, гукають:
 
— Ану, заверніть того [[чоловік]]а до мене. Пішли, гукають:
 +
 
— Іди, отаман кличе!
 
— Іди, отаман кличе!
 +
 
Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:
 
Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:
 +
 
— Не хоче,— кажуть.
 
— Не хоче,— кажуть.
 +
 
— Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
 
— Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
 +
 
— Грізно звелів отаман, йди до нього.
 
— Грізно звелів отаман, йди до нього.
 +
 
Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:
 
Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:
 +
 
— Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
 
— Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
 +
 
Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
 
Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
 +
 
— А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
 
— А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.
+
 
 +
А раз якось-то дуже провинився один [[хлопець]] перед усіма скотарями.
 +
 
 
— Повісити його на коров'яці,— каже отаман.
 
— Повісити його на коров'яці,— каже отаман.
 +
 
— Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього.
 
— Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього.
 +
 
— Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
 
— Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
 +
 
– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.
 
– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.
 +
 
Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.
 
Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.
 +
 +
[[Категорія:українська народна казка]]
 +
 +
{{Казка про чоловіка}}

Поточна версія на 11:14, 2 травня 2014

Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:

— Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..

— Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму!

— А,— каже подорожній,— так ти он яка...

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення

Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.

З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати.

А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла.

Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша.

От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:

— Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.

Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!

— Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?

— Та так,— каже хлопець.— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.

Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:

— Ану ж, гукни на їх ти.

Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби...

От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.

Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік — величезна гадина обвилася.

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення

Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:

— Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:

— Іди, отаман кличе!

Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:

— Не хоче,— кажуть.

— Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:

— Грізно звелів отаман, йди до нього.

Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:

— Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!

Гадюка впала на землю та й поповзла геть.

— А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.

А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.

— Повісити його на коров'яці,— каже отаман.

— Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього.

— Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.

– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.

Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.