Відмінності між версіями «Багач і бідняк (українська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
|||
(Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
Було два брати, один багатий, а другий бідний. Та той бідний позичив у свого брата-багача три леви (злоті ринські). Потім два якось віддав, а третього не міг віддати — все робив за процент. Вже й истину відробив, а багач каже, що і процент не відробив. Робить бідний, робить, аж йому навкемилося. | Було два брати, один багатий, а другий бідний. Та той бідний позичив у свого брата-багача три леви (злоті ринські). Потім два якось віддав, а третього не міг віддати — все робив за процент. Вже й истину відробив, а багач каже, що і процент не відробив. Робить бідний, робить, аж йому навкемилося. | ||
− | Але одного разу прийшов з роботи від багача і каже до жінки: | + | [[Файл:Slide0006 300х200.jpg|left]]Але одного разу прийшов з роботи від багача і каже до жінки: |
— Жінко, ану я умру, іди споряди мене на лаву так, як мерця, а сама піди до брата і кажи, що я вмер. Що він буде казати і за чим буде жаліти, чи за грішми, чи за мною? | — Жінко, ану я умру, іди споряди мене на лаву так, як мерця, а сама піди до брата і кажи, що я вмер. Що він буде казати і за чим буде жаліти, чи за грішми, чи за мною? | ||
Рядок 14: | Рядок 7: | ||
Спорядила жінка на лаву свого [[чоловік]]а і пішла до багача. Приходить і каже багачеві: | Спорядила жінка на лаву свого [[чоловік]]а і пішла до багача. Приходить і каже багачеві: | ||
− | — Умер ваш брат, а мій [[чоловік]]. А багач каже: | + | — Умер ваш [[брат]], а мій [[чоловік]]. А багач каже: |
— Бідна моя головко, хто тепер мені віддасть борг, коли він умер. | — Бідна моя головко, хто тепер мені віддасть борг, коли він умер. | ||
Приходить жінка додому, а той бідний питається: | Приходить жінка додому, а той бідний питається: | ||
− | — Що казав брат? | + | — Що казав [[брат]]? |
— Та казав, хто тепер віддасть лева. Не було йому жаль за тобою, а за левом. Каже бідний до жінки: | — Та казав, хто тепер віддасть лева. Не було йому жаль за тобою, а за левом. Каже бідний до жінки: | ||
Рядок 25: | Рядок 18: | ||
— Іди до ксьондза і кажи, що [[чоловік]] умер, я вже тепер не встаю, коли братові жаль не за мною, а за левом. | — Іди до ксьондза і кажи, що [[чоловік]] умер, я вже тепер не встаю, коли братові жаль не за мною, а за левом. | ||
− | Що робити? Як [[чоловік]] каже, так жінка мусить слухати. Пішла жінка до ксьондза, сказала, що її [[чоловік]] умер. Ксьондз зараз послав дяка і спровадив тіло до трупарні. Положили його там, засвітили коло нього світло і порозходилися кожний додому. Лежить він сам аж до ночі, нема в трупарні нікого; гадає собі так: «Як буду лежати до завтра, поховають мене живого». Він те собі гадає та й чує, хтось будить. А то злодії несуть повен міх грошей. Подивилися до трупарні, нема нікого, лиш мертвець. Кажуть злодії: | + | Що робити? Як [[чоловік]] каже, так [[жінка]] мусить слухати. Пішла жінка до ксьондза, сказала, що її [[чоловік]] умер. Ксьондз зараз послав дяка і спровадив тіло до трупарні. Положили його там, засвітили коло нього світло і порозходилися кожний додому. Лежить він сам аж до ночі, нема в трупарні нікого; гадає собі так: «Як буду лежати до завтра, поховають мене живого». Він те собі гадає та й чує, хтось будить. А то злодії несуть повен міх грошей. Подивилися до трупарні, нема нікого, лиш мертвець. Кажуть злодії: |
— Ходімо до трупарні, там світло горить, поділімся грішми. | — Ходімо до трупарні, там світло горить, поділімся грішми. | ||
Рядок 41: | Рядок 34: | ||
— Отвори, жінко. | — Отвори, жінко. | ||
− | Жінка створила, а він каже: | + | [[Жінка]] створила, а він каже: |
— Тепер будем мати звідки жити. | — Тепер будем мати звідки жити. | ||
Рядок 47: | Рядок 40: | ||
Наступного дня відіслав дитиною лева свому братові, купив собі воли, коні, поле, накупив усього дітям, і сам із жінкою повбиралися. Зробився багатим, уже й забув, як умирав. | Наступного дня відіслав дитиною лева свому братові, купив собі воли, коні, поле, накупив усього дітям, і сам із жінкою повбиралися. Зробився багатим, уже й забув, як умирав. | ||
− | А його братові, тому що був здавна багачем, дуже дивно, та й не сміє його питатися. Але бере, робить обід, кличе і свого брата на обід. Прийшов і брат. Той, що був здавна багачем, питається його: | + | А його братові, тому що був здавна багачем, дуже дивно, та й не сміє його питатися. Але бере, робить обід, кличе і свого брата на обід. Прийшов і [[брат]]. Той, що був здавна багачем, питається його: |
— Кажи, брате, звідки ти став багачем? Ти ж не мав нічого, а тепер все маєш, ще більше від мене? Зачав йому вповідати так: | — Кажи, брате, звідки ти став багачем? Ти ж не мав нічого, а тепер все маєш, ще більше від мене? Зачав йому вповідати так: | ||
− | — Пам'ятаєш, брате, коли я був умер, коли жінка моя приходила до тебе, а тобі було жаль не за мною, а за левом,— казав, хто тобі віддасть лева? Так от, як я був умер, занесли мене до трупарні, і я лежав аж до ночі. Злодії несли повен міх грошей, увійшли до трупарні, взялися ділити гроші моєю шапкою, поділилися, а ще лишилася шапка грошей. Каже один до другого: «А це кому буде?» Я як крикну: «А мені що за шапку?» Вони понапуджувалися і повтікали, а я гроші забрав та й пішов додому. Тепер, дякувати богу, маю звідки жити. | + | — Пам'ятаєш, брате, коли я був умер, коли [[жінка]] моя приходила до тебе, а тобі було жаль не за мною, а за левом,— казав, хто тобі віддасть лева? Так от, як я був умер, занесли мене до трупарні, і я лежав аж до ночі. Злодії несли повен міх грошей, увійшли до трупарні, взялися ділити гроші моєю шапкою, поділилися, а ще лишилася шапка грошей. Каже один до другого: «А це кому буде?» Я як крикну: «А мені що за шапку?» Вони понапуджувалися і повтікали, а я гроші забрав та й пішов додому. Тепер, дякувати богу, маю звідки жити. |
Як учув те багач... Увечері порозходилися люди, а він каже до жінки: | Як учув те багач... Увечері порозходилися люди, а він каже до жінки: | ||
Рядок 64: | Рядок 57: | ||
— Те роби, що я знаю. | — Те роби, що я знаю. | ||
− | Жінка пішла, дала знати до ксьондза. Вранці взяли його до трупарні. Лежить він до вечора. Прийшла ніч (а казав позасвічувати біля нього лампи, свічки), таке світло горить довкола — видко, як уднину. Чує, ідуть злодії. Увійшли до трупарні, взяли з багача шапку, поділилися грішми і кажуть: | + | [[Жінка]] пішла, дала знати до ксьондза. Вранці взяли його до трупарні. Лежить він до вечора. Прийшла ніч (а казав позасвічувати біля нього лампи, свічки), таке світло горить довкола — видко, як уднину. Чує, ідуть злодії. Увійшли до трупарні, взяли з багача шапку, поділилися грішми і кажуть: |
— Може, і цей так хотів би здурити. Каже один до другого: | — Може, і цей так хотів би здурити. Каже один до другого: | ||
Рядок 75: | Рядок 68: | ||
— О ні, ліпше вмерти, ніж світ дурити. Взяли і пробили багача. Збирався на смерть та й несподівано умер направду. Так є, хто заздрить другому, | — О ні, ліпше вмерти, ніж світ дурити. Взяли і пробили багача. Збирався на смерть та й несподівано умер направду. Так є, хто заздрить другому, | ||
той своє не поживе. | той своє не поживе. | ||
+ | {{Казка про чоловіка}} | ||
+ | {{Казка про братів та сестер}} | ||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | {{Казка про багатого}} | ||
+ | {{Казка про бідного}} |
Поточна версія на 11:58, 30 квітня 2014
Було два брати, один багатий, а другий бідний. Та той бідний позичив у свого брата-багача три леви (злоті ринські). Потім два якось віддав, а третього не міг віддати — все робив за процент. Вже й истину відробив, а багач каже, що і процент не відробив. Робить бідний, робить, аж йому навкемилося.
Але одного разу прийшов з роботи від багача і каже до жінки:
— Жінко, ану я умру, іди споряди мене на лаву так, як мерця, а сама піди до брата і кажи, що я вмер. Що він буде казати і за чим буде жаліти, чи за грішми, чи за мною?
Спорядила жінка на лаву свого чоловіка і пішла до багача. Приходить і каже багачеві:
— Умер ваш брат, а мій чоловік. А багач каже:
— Бідна моя головко, хто тепер мені віддасть борг, коли він умер. Приходить жінка додому, а той бідний питається:
— Що казав брат?
— Та казав, хто тепер віддасть лева. Не було йому жаль за тобою, а за левом. Каже бідний до жінки:
— Іди до ксьондза і кажи, що чоловік умер, я вже тепер не встаю, коли братові жаль не за мною, а за левом.
Що робити? Як чоловік каже, так жінка мусить слухати. Пішла жінка до ксьондза, сказала, що її чоловік умер. Ксьондз зараз послав дяка і спровадив тіло до трупарні. Положили його там, засвітили коло нього світло і порозходилися кожний додому. Лежить він сам аж до ночі, нема в трупарні нікого; гадає собі так: «Як буду лежати до завтра, поховають мене живого». Він те собі гадає та й чує, хтось будить. А то злодії несуть повен міх грошей. Подивилися до трупарні, нема нікого, лиш мертвець. Кажуть злодії:
— Ходімо до трупарні, там світло горить, поділімся грішми.
Повходили, поклали гроші на землю. Тепер би ділитися, а нема мірки. Котрийсь злодій:
— А то шапка на мерці. Взяли з мерця шапку і діляться. Поділилися кожному однако, але ще одна шапка грошей лишилася. Каже котрийсь там злодій:
— А ся шапка грошей кому буде? А той, «мертвий», крикнув:
— А мені що буде за шапку?
Як злодії напудилися та й повтікали, бідняк устав, зібрав гроші до міха та й додому. Прийшов під вікно, кричить:
— Отвори, жінко.
Жінка створила, а він каже:
— Тепер будем мати звідки жити.
Наступного дня відіслав дитиною лева свому братові, купив собі воли, коні, поле, накупив усього дітям, і сам із жінкою повбиралися. Зробився багатим, уже й забув, як умирав.
А його братові, тому що був здавна багачем, дуже дивно, та й не сміє його питатися. Але бере, робить обід, кличе і свого брата на обід. Прийшов і брат. Той, що був здавна багачем, питається його:
— Кажи, брате, звідки ти став багачем? Ти ж не мав нічого, а тепер все маєш, ще більше від мене? Зачав йому вповідати так:
— Пам'ятаєш, брате, коли я був умер, коли жінка моя приходила до тебе, а тобі було жаль не за мною, а за левом,— казав, хто тобі віддасть лева? Так от, як я був умер, занесли мене до трупарні, і я лежав аж до ночі. Злодії несли повен міх грошей, увійшли до трупарні, взялися ділити гроші моєю шапкою, поділилися, а ще лишилася шапка грошей. Каже один до другого: «А це кому буде?» Я як крикну: «А мені що за шапку?» Вони понапуджувалися і повтікали, а я гроші забрав та й пішов додому. Тепер, дякувати богу, маю звідки жити.
Як учув те багач... Увечері порозходилися люди, а він каже до жінки:
— Я буду вмирати так, як мій брат. Давай шмаття, най уберуся, споряди мене на лаву та й іди дай знати до ксьондза, що я вмер. Жінка каже:
— Нащо тобі того, ти маєш звідки жити, не пускай сміх із себе.
Він ще жінку і вдарив. Каже до неї:
— Те роби, що я знаю.
Жінка пішла, дала знати до ксьондза. Вранці взяли його до трупарні. Лежить він до вечора. Прийшла ніч (а казав позасвічувати біля нього лампи, свічки), таке світло горить довкола — видко, як уднину. Чує, ідуть злодії. Увійшли до трупарні, взяли з багача шапку, поділилися грішми і кажуть:
— Може, і цей так хотів би здурити. Каже один до другого:
— Ану, запхай піку. Узяв злодій піку, а багач як зірветься та й каже:
— Бійтеся бога, даруйте мені життя. А злодії кажуть:
— О ні, ліпше вмерти, ніж світ дурити. Взяли і пробили багача. Збирався на смерть та й несподівано умер направду. Так є, хто заздрить другому, той своє не поживе.
Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення Казка про чоловіка |
---|
Дерев'яний кінь (українська народна казка) • Корова, кінь і пес (українська народна казка) • Кобиляча голова (українська народна казка) • Сліпий кінь (українська народна казка) • Богатирський кінь (українська народна казка) • Мірошник Гавриїл і пані Марйо (грецька народна казка) • Безхвоста (грецька народна казка) • Хуан Сяо (китайська народна казка) |
Казка про братів та сестер |
---|
Казки про багатого |
---|
Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення Казка про бідного |
---|