Відмінності між версіями «Сіль (грецька народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача) | |||
Рядок 79: | Рядок 79: | ||
{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}} | {{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}} | ||
{{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}} | {{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}} | ||
− | {{ | + | {{Казка про дівчину}} |
Поточна версія на 00:46, 11 вересня 2013
В одного царя було три доньки, гарні, добрі, лагідні. Він у них душі не чув. І царівни дуже любили свого батька.
Сина у царя не було, і він повсякчас турбувався тим, яка з трьох доньок гідна бути його спадкоємицею. Нарешті покликав їх до себе і каже:
— Любі мої, я постарів і не знаю, скільки ще проживу. Післязавтра у мене день народження. Хто з вас подарує таку річ, без якої не можна обійтися, та посяде трон після моєї смерті.
Царівни задумались. Що ж то за річ?!
Третього дня першою принесла подарунок старша донька. Це був розшитий самоцвітами царський одяг.
— Батечку,—сказала вона,— без царського одягу ти не міг би бути справжнім царем. Одягни його в таке свято!
Потім зайшла середня донька, тримаючи в руках золоту чашу і хлібину.
— Любий батьку,— мовила вона,— без хліба і води ніхто не може обійтися. Ось тобі хліб, я сама спекла, а вода в чаші.
Нарешті прийшла менша донька.
— Рідний мій батечку,— сказала вона,— я дарую тобі чашу солі, бо без солі не може обійтися людина.
Цар розгублено глянув на неї, а потім звернувся до старшої доньки:
— Цар без царського одягу — не цар! Твій подарунок найкращий. Благословляю тебе, моя донечко! І твій подарунок хороший,— сказав середній.
Менша побачила, як загорілись гнівом батькові очі, і він вигукнув:
— Сором який! Ти, менша моя донька, принесла річ, яка нічого не варта, та ще в дерев’яній чаші! Геть з-перед моїх очей!
Бідолашна царівна залишила царський палац. Вийшла в поле і довго думала, куди їй податись.
Ішла вона, йшла, поки дісталася заїжджого двору.
Царівна боязко зайшла всередину і спитала хазяйку:
— Вам не треба помічниці?
— Треба,— відповіла та.
Так і залишилася царівна в заїжджому дворі. Вона прибирала в кімнатах, допомагала на кухні.
Хазяйка раділа гарній помічниці. Якось вона і каже:
— Гріх такій роботящій, розумній дівчині не вміти готувати смачні страви! Давай я тебе навчу.
Царівна була хорошою ученицею. Незабаром вона стала кращою куховаркою на всю країну.
Слава про неї розійшлася далеко за її межі. Звідусіль царі і князі кликали її готувати страви на весілля.
Минали дні. Якось прийшли по царівну слуги її батька.
— Наш цар видає заміж старшу доньку,— сказали вони.— На весілля запрошено багато гостей. Цар хоче, щоб ти була на весіллі за старшу куховарку.
— Я згодна,— відповіла царівна.
Вона вдяглася так, щоб її не впізнали сестри, і пішла до палацу. Нікому навіть на думку не спадало, що це бідне дівча — царівна.
Коли слуги подали на весільний стіл улюблену страву царя, в нього аж очі засяяли. Та тільки він скуштував, як лице його спохмурніло.
— Хіба це їжа?! — вигукнув цар.— Заберіть її звідси і приведіть до мене куховарку!
Куховарка не забарилася. Зайшла в розкішну залу. Цар заходився на неї кричати:
— Ти зіпсувала мені настрій! Що це ти приготувала?!
— Вибачте, царю,— відповіла куховарка,— але я не солила страву, бо знаю: ви вигнали з дому доньку за те, що вона подарувала вам на день народження сіль.
Цар уважно придивився до куховарки і впізнав у ній свою меншу доньку.
— Донечко моя! — заплакав цар.— Люба моя донечко! Не ображайся на старого батька. Я був не правий.
Царівна переодяглася. Присутні не могли відірвати очей від неї — така вона була гарна...
Був там один царевич — хоробрий красень. Він одразу закохався в царівну і попросив у царя руки меншої доньки.
Цар радів доброму кінцю. А менша царівна згодом поїхала за своїм чоловіком до його батьків. Так і жили щасливо.