Відмінності між версіями «Піймався, цвіркун! (французька народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
Рядок 7: | Рядок 7: | ||
— Мабуть, тату, я стану ясновидцем, щоб заробляти собі на хліб. | — Мабуть, тату, я стану ясновидцем, щоб заробляти собі на хліб. | ||
− | — Ясновидцем? Ти? — засміявся батько.— Вигадав таке, що й купи не держиться. | + | — Ясновидцем? Ти? — засміявся [[батько]].— Вигадав таке, що й купи не держиться. |
— Ось побачиш! — вигукнув Венсан і подався на луг розказати хлопцям про свій намір. | — Ось побачиш! — вигукнув Венсан і подався на луг розказати хлопцям про свій намір. | ||
Рядок 19: | Рядок 19: | ||
Почухав Венсан за вухом і сказав: | Почухав Венсан за вухом і сказав: | ||
− | — Ех, недаремно мені батько казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить. | + | — Ех, недаремно мені [[батько]] казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить. |
— Молодець! — вигукнули вони.— А тепер — друга загадка. Написали вони щось на тарілці, склали той папірець учетверо та й питають Венсана: | — Молодець! — вигукнули вони.— А тепер — друга загадка. Написали вони щось на тарілці, склали той папірець учетверо та й питають Венсана: | ||
Рядок 47: | Рядок 47: | ||
Ішов, ішов Венсан та й дійшов до великого міста. Якраз тоді був ярмарок, тож людей зібралося сила-силенна. Та не побоявся Венсан і на весь базар оголосив, що він — великий ясновидець і ладен показати свій хист усім, хто тільки захоче. | Ішов, ішов Венсан та й дійшов до великого міста. Якраз тоді був ярмарок, тож людей зібралося сила-силенна. Та не побоявся Венсан і на весь базар оголосив, що він — великий ясновидець і ладен показати свій хист усім, хто тільки захоче. | ||
− | Аж раптом підбігла до нього якась жінка і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала: | + | Аж раптом підбігла до нього якась [[жінка]] і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала: |
— Це ви ясновидець? | — Це ви ясновидець? | ||
Рядок 57: | Рядок 57: | ||
Пішов Венсан за служницею в дім і там дізнався, що трапилося; Виявляється, коли господиня підрізала троянди в саду, то скинула з руки перстень і поклала його на край фонтана. Та й забула. Згодом похопилась, а там і місце холодне. | Пішов Венсан за служницею в дім і там дізнався, що трапилося; Виявляється, коли господиня підрізала троянди в саду, то скинула з руки перстень і поклала його на край фонтана. Та й забула. Згодом похопилась, а там і місце холодне. | ||
− | — | + | — [[Пан]]і, я знайду злодія,— впевнено мовив Венсан.— Дайте мені на це три дні! |
— О! Живіть у нас скільки завгодно! — сказала господиня.— Я накажу відвести для вас найкращу кімнату і подавати вам найсмачніші страви! | — О! Живіть у нас скільки завгодно! — сказала господиня.— Я накажу відвести для вас найкращу кімнату і подавати вам найсмачніші страви! | ||
Рядок 91: | Рядок 91: | ||
Прийшли вони всі троє до Венсана і впали перед ним навколішки: | Прийшли вони всі троє до Венсана і впали перед ним навколішки: | ||
− | — | + | — [[Пан]]е ясновидець, ви відгадали: це ми вкрали злощасний перстень. Ось він. Тільки не виказуйте нас, бо запроторять нас до в'язниці. Скажіть пані, що знайшли перстень у саду, а ми віддамо вам усі наші гроші. |
Подивився Венсан суворо на злодіїв та й каже: | Подивився Венсан суворо на злодіїв та й каже: |
Поточна версія на 04:59, 4 жовтня 2013
Колись давно дітям не треба було ходити до школи, та й шкіл тоді не було. Навчав дітей сільський староста, який умів так-сяк читати, писати й рахувати. І всі, хто хотів учитися, збиралися в його домі. Навчалися діти тільки взимку, бо ранньої весни починалась сівба — тут уже не до книжок. З весни дітям теж було що робити: одні, накинувши на плечі яку-небудь стареньку шматину, пасли на лузі череду, інші йшли до лісу хмиз збирати. А часом сходилися гуртом на галявині, розкладали багаття й веселилися аж до ранку.
За тих часів жив у селі пастушок. Звали його Венсаном, а прозивали Цвіркуном.
Якось підійшов він до батька та й каже:
— Мабуть, тату, я стану ясновидцем, щоб заробляти собі на хліб.
— Ясновидцем? Ти? — засміявся батько.— Вигадав таке, що й купи не держиться.
— Ось побачиш! — вигукнув Венсан і подався на луг розказати хлопцям про свій намір.
— Влаштуймо йому іспит! — вирішили хлопці.— Ти повинен відгадати три загадки,— сказали вони Венсанові.— Якщо відгадаєш, вважатимемо тебе ясновидцем, а ні — матимеш на горіхи!
Стали вони збоку, поклали щось в олов'яну тарілку, прикрили великим лопухом, а потім підійшли до Венсана:
— Кажи, що в тарілці.
Почухав Венсан за вухом і сказав:
— Ех, недаремно мені батько казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить.
— Молодець! — вигукнули вони.— А тепер — друга загадка. Написали вони щось на тарілці, склали той папірець учетверо та й питають Венсана:
— Що тут написано?
Побачив Венсан, що не виплутатися йому, і, вже й сам не радий, що похвалився завчасно, сумно зітхнув:
— Ех, Венсан, Венсан!
Розгорнули хлопці папірець і показали написане на ньому слово. Це слово було «венсан», а означало воно за тих давніх часів «дві тисячі».
— Знову вгадав! — захоплено вигукнули хлопці.— Тепер остання загадка. Почекай трохи!
Вони кудись пішли, а за кілька хвилин повернулися з коробкою в руках.
— Відгадай, що в ній!
Сушив, сушив голову Венсан і, вирішивши, що не минути йому прочуханки, крикнув:
— Піймався, Цвіркун!
Відкрили коробку, а в ній справжній цвіркун сидить...
Отоді-то визнали Венсаиа ясновидцем. Він навіть сам у це повірив і вирішив піти в далеку дорогу, щоб і світу побачити, і себе показати.
Ішов, ішов Венсан та й дійшов до великого міста. Якраз тоді був ярмарок, тож людей зібралося сила-силенна. Та не побоявся Венсан і на весь базар оголосив, що він — великий ясновидець і ладен показати свій хист усім, хто тільки захоче.
Аж раптом підбігла до нього якась жінка і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала:
— Це ви ясновидець?
— Так я, Венсан-Цвіркун, ясновидець.
— Тоді ходімо зі мною. У моєї господині вкрали коштовний перстень з діамантами. Якщо знайдете злодія — вона віддячить вам по-королів-ському.
Пішов Венсан за служницею в дім і там дізнався, що трапилося; Виявляється, коли господиня підрізала троянди в саду, то скинула з руки перстень і поклала його на край фонтана. Та й забула. Згодом похопилась, а там і місце холодне.
— Пані, я знайду злодія,— впевнено мовив Венсан.— Дайте мені на це три дні!
— О! Живіть у нас скільки завгодно! — сказала господиня.— Я накажу відвести для вас найкращу кімнату і подавати вам найсмачніші страви!
«Це теж непогано,— подумав Венсан.— Хоч три дні матиму м'яку постіль та смачну їжу. А далі видно буде».
Надвечір подав йому слуга в кімнату обід. Ніколи в житті не їв Венсан таких смачних страв. Наївся досхочу, вийшов з-за столу і, подумавши, що один з трьох обідів уже з'їдено, вигукнув:
— От уже один і позаду!
Почув ці слова слуга, що стояв позад Венсана, зблід і кинувся до кухні, де на нього нетерпляче чекали двоє інших слуг: це вони, змовившись, украли перстень.
— Він справжній ясновидець! — розпачливо крикнув слуга, увірвавшися в кухню. — Побачив мене та й каже: «От один уже й позаду!» Більше я нізащо до нього не піду.
А наш Венсан гарно виспався на м'якій постелі і вранці в сад вийшов. Помилувався квітами, подивився на фонтан і повернувся в кімнату.
Того дня приніс йому обід другий слуга. Наївся, напився Венсан, устав з-за столу і мовив:
— От і другий позаду!
Переказав другий слуга його слова своїм поплічникам, і тепер вони вже не на жарт полякалися.
На третій день подавав Венсанові обід третій слуга. Коли обід було з'їдено, почув слуга, як каже ясновидець:
— От і третій позаду! З цим таки треба кінчати!
Сказав так і пішов спати. Однак заснути не міг, а все думав, як би рано-вранці непомітно з дому ушитися.
Тим часом зібралися на кухні всі троє слуг і почали раду радити.
— Краще нам признатися,— вирішили вони нарешті,— бо як не признаємось, завтра нас кинуть до в'язниці. Тож зробимо так: повернемо перстень ясновидцю, умовимо його, щоб він нас не виказував, а за це віддамо йому всі наші гроші.
Прийшли вони всі троє до Венсана і впали перед ним навколішки:
— Пане ясновидець, ви відгадали: це ми вкрали злощасний перстень. Ось він. Тільки не виказуйте нас, бо запроторять нас до в'язниці. Скажіть пані, що знайшли перстень у саду, а ми віддамо вам усі наші гроші.
Подивився Венсан суворо на злодіїв та й каже:
— Підлі злодюжки! Плаче за вами шибениця! Та хай уже так і буде, не викажу вас... І грошей ваших не візьму.
Згодом, подумавши, спитав:
— Скажіть, чи немає в пташнику гусака?
— Аякже, аякже! У нашому пташнику п'ятнадцять гусок і великий білий гусак.
— Добре. Треба зробити так, щоб він проковтнув цей перстень. Заліпили слуги перстень в шматочок солодкого тіста і підсунули білому гусакові. Схопив гусак дзьобом солодкий шматочок і миттю його проковтнув.
А вранці Венсан-Цвіркун зажадав побачитися з господинею.
— Пані,— поважно промовив він,— знайшов я винного: вашого персня проковтнув білий гусак. Звеліть його зарізати, і ви знайдете той перстень в гусаковому волі.
Господиня наказала куховарці зарізати білого гусака, і в його волі справді знайшовся перстень.
— Пане! — захоплено вигукнула господиня.— Ви таки великий ясновидець. Візьміть з моїх рук щедру винагороду!
І простягла Венсанові велику калитку, повну золотих монет.
Узяв Венсан гроші та й пішов додому. Купив він собі гарний дім, завів господарство й зажив щасливо та весело.
Минуло багато років, перш ніж стало відомо про Венсанову пригоду, та хай там як, а обійшла ця історія усю Францію. І тепер, коли поліцейський схопить злодюжку, або солдат візьме за петельки браконьєра, або ж хлопчик знайде товариша, що сховався від нього, всі — і поліцейський, і солдат, і хлопчик — завжди вигукують: «Піймався, цвіркун!»