Людина — найсильніша (Болгарська народна казка)

Якось зібралися звірі, щоб вибрати з-поміж себе царя, і всі сказали:

— Хай буде лев!

Лев запишався і мовив:

— Нема від мене сильнішого на землі!

Старий ведмідь із перебитою лапою — його вдарив був якийсь чоловік — сказав левові:

— Не хвались, бо на світі є сильніший від тебе!

Лев скочив і крикнув:

— Хто сильніший від мене?

— Людина! — відповів ведмідь.

— А де вона є?

— Вийди в поле і знайдеш людину.

Трохи згодом ішов лев полем і побачив коня. Підійшов до нього і з острахом запитав:

— Хто ти?

— Чи ти не бачиш, хто я? — здивувався той.— Я — кінь.

— Але хто тебе тут прив’язав? — допитувався лев.

— Людина!

— А де ж вона?

— Пішла в ліс,— сказав кінь.

Пішов лев у ліс. Там побачив воза й запряжених волів, підійшов ближче і спитав їх:

— Ви хто?

Ті йому відповіли:

— Воли!

— А чого ви стоїте запряжені?

Воли йому сказали:

— Людина нас запрягла, і ми не можемо рушити з місця, бо тоді будемо биті!

Лев злякався ще більше й запитав волів:

— А де людина?

— Ну-у-у, іди лісом, побачиш її!

Пішов лев лісом, побачив буйволів і питається:

— Хто ви?

Ті йому відповіли:

— Буйволи!

— А чого ви тут стоїте?

— Чекаємо, коли прийде людина; вона пішла в ліс рубати дрова, а як прийде, складе їх на воза, сама вилізе на нього, візьме сопілку та й заграє, а ми потягнемо воза.

Посунув лев далі в ліс, та глянув угору і побачив на дереві людину. Підійшов до дерева, став оддалік і питає:

— Хто ти?

— Я людина.

Лев тоді й каже:

— Я прийшов поборотися з тобою, бо казав один ведмідь, що ти сильніший від мене!

Чоловік злякався, але відповів леву:

— Я злізу поборотися з тобою, але ти спершу покажи, який ти сильний. Звали он те дерево — тоді поборемось.

Чоловік надумав перехитрити лева, щоб він затупив свої кігті й зуби об дерево, а тоді вжо боровся з ним.

Схопив лев дерево, вчепився кігтями, вгризся зубами, перегриз, штовхнув його, і дерево упало. Падаючи, воно придавило леву задні ноги. Тоді чоловік зліз на землю, взяв сокиру і прибив лева. Потім накидав дров на воза, поклав і лева зверху, сам сів на передку і грає Еа сопілку.

Дорогою лев якось прийшов до тями, але не ворушився — боявся бути битим. От приїхали в село, до чоловікової хати, і він гукає:

— Жінко, жінко, відчини! Везу дрова ще й кожуха, щоб тепло було тобі взимку.

Вийшла жінка з дітьми назустріч. Схопив чоловік лева за хвоста і стяг з воза. Лев од страху — аніруш.

Діти кажуть:

— Тату, ти вбив такого великого ведмедя!

Потім пішли в хату вечеряти, а лева залишили надворі.

Коли це як закричать, як зарепетують у хаті! А то кішка поїла рибу, що жінка насмажила на вечерю; чоловік спересердя схопив кочергу і ну бити кішку. Та занявчала і ледве втекла, вискочила надвір.

А лев чув, що когось б’ють, і так уже боявся!

Побачила кішка лева, що лежав посеред двора, і почала його душити та смикати за вухо. Лев обережно зиркнув, побачив, що то кішка, і спитав тихо:

— Кого ото били, що було стільки крику?

Кішка відповіла;

— Мене!

— А за що?

— Я поїла їхню рибу, за те й били.

— І тобі не боляче? — питається лев.

Кішка відказала:

— Чи ти не бачиш? Мене сто разів на день б’ють, як хочеш знати. Бачиш, я у них поїла рибу, прийшла до тебе і знову приглядаюсь, що б його поцупити.

Лев, почувши таке, подумав: «Справді, нема на землі сильніших від людини й кішки»,— скочив на ноги та й дав тягу до лісу. Там здибав того кривого ведмедя і сказав йому:

— Таки ти правду мені казав, а я тебе не послухав. Пішов і на своїй шкурі спізнав, що нема дужчого за людину. Тільки кішка може мірятися з чоловіком силою і тільки вона його не боїться.