Відмінності між версіями «Заєць-рятівник (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Якось один [[чоловік]] пішов у поле орати. Побачив того чоловіка ведмідь, прийшов, поїв волів, хотів був і його самого з’їсти, та передумав і каже: | ||
+ | — Піди спочатку до річки вмийся, а тоді вже я тебе з’їм! | ||
+ | |||
+ | Злякався чоловік, але що вдієш — треба йти до річки митися. Йде він, плаче. Коли це назустріч йому вистрибує з кущів зайчик і питає: | ||
+ | |||
+ | — Чого плачеш, дядечку? | ||
+ | |||
+ | А той відповідає: | ||
+ | |||
+ | — Ой не питай, дорогенький! Таке лихо на мою голову! Ведмідь поїв моїх волів, а тепер хоче й мене з’їсти, оце послав мене помитися, хоче мене чистого з’їсти. | ||
+ | |||
+ | А [[зайчик]] каже: | ||
+ | |||
+ | — Не бійся, дядечку, я тебе врятую! Піди знайди мені дві пшеничні соломинки на пістоль, а ще принеси мені шмат ялинової кори — це буде рушниця. Я піду он на той горбок, що навпроти, і гукатиму тебе, наче кликатиму на полювання, а ти робитимеш так, як буде треба. | ||
+ | |||
+ | — Ой, зайчику, даремна це робота,— каже чоловік.— Де тобі налякати ведмедя! | ||
+ | |||
+ | — Ти про це не турбуйся,— відповідає зайчик.— Знайди мені те, що я тебе просив, а все інше — моя справа. | ||
+ | |||
+ | [[Чоловік]] знайшов дві пшеничні соломинки та шмат ялинової кори, заєць отак озброївся, пішов на близький горбок і став чекати чоловіка. А той викупався гарно в холодній воді й повернувся до ведмедя. | ||
+ | |||
+ | Тоді зайчик і гукає: | ||
+ | |||
+ | — Гей, дядьку, а чи нема коло тебе чого вполювати? | ||
+ | |||
+ | А [[ведмідь]] питає чоловіка: | ||
+ | |||
+ | — Хто це там гукає з того пагорба? | ||
+ | |||
+ | — То мисливці шукають собі звірину,— каже чоловік.— Питають мене, чи нема тут чого вполювати. | ||
+ | |||
+ | Злякався [[ведмідь]], благає: | ||
+ | |||
+ | — Не кажи їм про мене, то я тебе не з’їм! | ||
+ | |||
+ | А [[заєць]] знову гукає: | ||
+ | |||
+ | — Гей, дядьку-у-у, чи ти чуєш мене? Чи нема коло тебе чого вполювати? | ||
+ | |||
+ | — Нема, нема,— відказує чоловік. | ||
+ | |||
+ | А ведмідь налякався ще дужче: | ||
+ | |||
+ | — Чоловіче добрий, сховай мене в мішок, щоб мене ті мисливці не побачили. | ||
+ | |||
+ | Вліз [[ведмідь]] у мішок, і тоді чоловік зав’язав мішка мотузкою. | ||
+ | |||
+ | А зайчик загукав ще голосніше: | ||
+ | |||
+ | — Дядьку-у-у, а що то таке чорне біля тебе? | ||
+ | |||
+ | — Та це мішок з насінням,— обізвався чоловік. | ||
+ | |||
+ | А [[заєць]] знову кричить: | ||
+ | |||
+ | — Дядьку, вдар його, щоб я побачив, чи то справді мішок. | ||
+ | |||
+ | Узяв [[чоловік]] палицю та й ну гатити нею по мішку, бив, бив, доки вбив ведмедя. | ||
+ | |||
+ | Отак зайчик, озброєний двома пшеничними соломинками й одним шматком ялинової кори, врятував чоловіка. | ||
Поточна версія на 15:40, 14 грудня 2013
Якось один чоловік пішов у поле орати. Побачив того чоловіка ведмідь, прийшов, поїв волів, хотів був і його самого з’їсти, та передумав і каже:
— Піди спочатку до річки вмийся, а тоді вже я тебе з’їм!
Злякався чоловік, але що вдієш — треба йти до річки митися. Йде він, плаче. Коли це назустріч йому вистрибує з кущів зайчик і питає:
— Чого плачеш, дядечку?
А той відповідає:
— Ой не питай, дорогенький! Таке лихо на мою голову! Ведмідь поїв моїх волів, а тепер хоче й мене з’їсти, оце послав мене помитися, хоче мене чистого з’їсти.
А зайчик каже:
— Не бійся, дядечку, я тебе врятую! Піди знайди мені дві пшеничні соломинки на пістоль, а ще принеси мені шмат ялинової кори — це буде рушниця. Я піду он на той горбок, що навпроти, і гукатиму тебе, наче кликатиму на полювання, а ти робитимеш так, як буде треба.
— Ой, зайчику, даремна це робота,— каже чоловік.— Де тобі налякати ведмедя!
— Ти про це не турбуйся,— відповідає зайчик.— Знайди мені те, що я тебе просив, а все інше — моя справа.
Чоловік знайшов дві пшеничні соломинки та шмат ялинової кори, заєць отак озброївся, пішов на близький горбок і став чекати чоловіка. А той викупався гарно в холодній воді й повернувся до ведмедя.
Тоді зайчик і гукає:
— Гей, дядьку, а чи нема коло тебе чого вполювати?
А ведмідь питає чоловіка:
— Хто це там гукає з того пагорба?
— То мисливці шукають собі звірину,— каже чоловік.— Питають мене, чи нема тут чого вполювати.
Злякався ведмідь, благає:
— Не кажи їм про мене, то я тебе не з’їм!
А заєць знову гукає:
— Гей, дядьку-у-у, чи ти чуєш мене? Чи нема коло тебе чого вполювати?
— Нема, нема,— відказує чоловік.
А ведмідь налякався ще дужче:
— Чоловіче добрий, сховай мене в мішок, щоб мене ті мисливці не побачили.
Вліз ведмідь у мішок, і тоді чоловік зав’язав мішка мотузкою.
А зайчик загукав ще голосніше:
— Дядьку-у-у, а що то таке чорне біля тебе?
— Та це мішок з насінням,— обізвався чоловік.
А заєць знову кричить:
— Дядьку, вдар його, щоб я побачив, чи то справді мішок.
Узяв чоловік палицю та й ну гатити нею по мішку, бив, бив, доки вбив ведмедя.
Отак зайчик, озброєний двома пшеничними соломинками й одним шматком ялинової кори, врятував чоловіка.