Відмінності між версіями «Курка й вівця (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) | |||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
— Гей, курко, досить тобі кудкудакати! Хоч ти й велике яйце знесла, та все ж це яйце — не ягня! | — Гей, курко, досить тобі кудкудакати! Хоч ти й велике яйце знесла, та все ж це яйце — не ягня! | ||
| − | Розсердилась курка й пішла собі. Наступного дня вона побачила на леваді вівцю, що паслася з двома ягнятами, підійшла й питає: | + | Розсердилась [[курка]] й пішла собі. Наступного дня вона побачила на леваді вівцю, що паслася з двома ягнятами, підійшла й питає: |
— Слухай, овечко, а чи великих ти ягнят родиш? | — Слухай, овечко, а чи великих ти ягнят родиш? | ||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
— А коли ти народиш, чи бекаєш ти голосно, щоб господар почув? — допитувалась курка. | — А коли ти народиш, чи бекаєш ти голосно, щоб господар почув? — допитувалась курка. | ||
| − | — Навіщо ж мені бекати? — здивувалася вівця.— Господар сам мене знайде, візьме ягнятко, напоїть молоком, опісля мене подоїть, і так ми живемо. | + | — Навіщо ж мені бекати? — здивувалася вівця.— [[Господар]] сам мене знайде, візьме ягнятко, напоїть молоком, опісля мене подоїть, і так ми живемо. |
— Щоб село, щоб усі знали, що ти маєш ягнятко,— повчала курка. | — Щоб село, щоб усі знали, що ти маєш ягнятко,— повчала курка. | ||
| Рядок 23: | Рядок 23: | ||
Засоромилась курка й пішла геть. | Засоромилась курка й пішла геть. | ||
| − | «Правда твоя, овечко,— думала собі курка. Ти народжуєш велике ягня, і можна чи з’їсти його, чи за нього щось купити. А що моє яйце? Ним і дитина не наїсться». | + | «Правда твоя, овечко,— думала собі [[курка]]. Ти народжуєш велике ягня, і можна чи з’їсти його, чи за нього щось купити. А що моє яйце? Ним і дитина не наїсться». |
Поточна версія на 15:37, 14 грудня 2013
Одного разу курка знесла яйце и розкудкудакалась на все подвір’я:
— Куд-куда, яке яйце я знесла! Куд-куда, яке велике та гарне!
Кудкудакала вона так спочатку в гнізді, далі пішла по двору і все кудкудакала, аж захрипла. Нарешті півень крикнув на неї сердито:
— Гей, курко, досить тобі кудкудакати! Хоч ти й велике яйце знесла, та все ж це яйце — не ягня!
Розсердилась курка й пішла собі. Наступного дня вона побачила на леваді вівцю, що паслася з двома ягнятами, підійшла й питає:
— Слухай, овечко, а чи великих ти ягнят родиш?
— Великих,— відповідає вівця.— Коли приведу одне, то воно важить два чи й три кілограми, а зараз у мене меншенькі, та зате двійко, і господар дуже мною задоволений.
— А коли ти народиш, чи бекаєш ти голосно, щоб господар почув? — допитувалась курка.
— Навіщо ж мені бекати? — здивувалася вівця.— Господар сам мене знайде, візьме ягнятко, напоїть молоком, опісля мене подоїть, і так ми живемо.
— Щоб село, щоб усі знали, що ти маєш ягнятко,— повчала курка.
— Та хіба ж так можна, курко! — відказала спокійно вівця.— Я мовчу, щоб ніхто про це не довідався. Та так не виходить, господар тільки цього й чекає. Ледве ягнятко підросте, він його продає і купує різні речі або ріже його на свято.
Засоромилась курка й пішла геть.
«Правда твоя, овечко,— думала собі курка. Ти народжуєш велике ягня, і можна чи з’їсти його, чи за нього щось купити. А що моє яйце? Ним і дитина не наїсться».
