Відмінності між версіями «Пещена донька (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показано 2 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Жили собі чоловік і жінка, і була в них донька, та така гарна, що батьки на неї надивитися не могли й не навчили її ніякої роботи. Не раз до неї вже й сватів засилали, а мати все одказувала: | + | Жили собі [[чоловік]] і [[жінка]], і була в них донька, та така гарна, що батьки на неї надивитися не могли й не навчили її ніякої роботи. Не раз до неї вже й сватів засилали, а мати все одказувала: |
— Дуже пещена наша донька і робити нічого не вміє. Змерзне—кличе: | — Дуже пещена наша донька і робити нічого не вміє. Змерзне—кличе: | ||
| − | «Затопіть!» Топимо, щоб нагрілася. А нагріється — гукає: «Гасіть!» — і ми гасимо. | + | «Затопіть!» Топимо, щоб нагрілася. А нагріється — гукає:«Гасіть!» — і ми гасимо. |
Слухали таке свати й поверталися додому. | Слухали таке свати й поверталися додому. | ||
| − | Якось прийшов до них літній чоловік та й каже: | + | Якось прийшов до них літній [[чоловік]] та й каже: |
— Чув я, що у вас гарна донька. Хочу взяти її за невістку. | — Чув я, що у вас гарна донька. Хочу взяти її за невістку. | ||
| Рядок 21: | Рядок 21: | ||
І справили весілля. | І справили весілля. | ||
| − | У старого було троє | + | У старого було троє [[син]]ів і дві невістки. На другий день після весілля кожне взялося до роботи. Тільки третя невістка стояла гарно вбрана й нічого не збиралася робити. |
Настав час обідати. Усі посідали до столу. Сіла й Богданка. Інші невістки принесли їжу й поклали перед свекром велику пшеничну хлібину. Узяв старий хліб, розламав на шматки й поділив між усіма. | Настав час обідати. Усі посідали до столу. Сіла й Богданка. Інші невістки принесли їжу й поклали перед свекром велику пшеничну хлібину. Узяв старий хліб, розламав на шматки й поділив між усіма. | ||
| Рядок 39: | Рядок 39: | ||
— Ти сьогодні працювала найкраще, тому й даю тобі найбільший шматок. | — Ти сьогодні працювала найкраще, тому й даю тобі найбільший шматок. | ||
| − | Минуло два тижні. Невістка вставала раненько й цілий день господарювала. І стала вона моторна й роботяща. Ніхто не робив стільки, як вона. На третій тиждень прийшли в село її батько й мати подивитися, як живе їхня пещена донька. їх пізнали ще здалеку і вийшли їм назустріч. Вибігла наперед невістка, відчинила ворота й каже: | + | Минуло два тижні. Невістка вставала раненько й цілий день господарювала. І стала вона моторна й роботяща. Ніхто не робив стільки, як вона. На третій тиждень прийшли в село її [[батько]] й [[мати]] подивитися, як живе їхня пещена донька. їх пізнали ще здалеку і вийшли їм назустріч. Вибігла наперед невістка, відчинила ворота й каже: |
— Мамо!.. Тату!.. Злазьте швидше з воза та беріться до роботи. Бо тут не так, як удома: хто не працює, тому й їсти не дають. | — Мамо!.. Тату!.. Злазьте швидше з воза та беріться до роботи. Бо тут не так, як удома: хто не працює, тому й їсти не дають. | ||
Поточна версія на 21:18, 16 грудня 2013
Жили собі чоловік і жінка, і була в них донька, та така гарна, що батьки на неї надивитися не могли й не навчили її ніякої роботи. Не раз до неї вже й сватів засилали, а мати все одказувала:
— Дуже пещена наша донька і робити нічого не вміє. Змерзне—кличе:
«Затопіть!» Топимо, щоб нагрілася. А нагріється — гукає:«Гасіть!» — і ми гасимо.
Слухали таке свати й поверталися додому.
Якось прийшов до них літній чоловік та й каже:
— Чув я, що у вас гарна донька. Хочу взяти її за невістку.
Як і всім, мати сказала йому:
— Дуже пещена наша Богданка. І нічого робити не вміє.
А старий відповідає:
— Чого навчили, те й буде робити.
І справили весілля.
У старого було троє синів і дві невістки. На другий день після весілля кожне взялося до роботи. Тільки третя невістка стояла гарно вбрана й нічого не збиралася робити.
Настав час обідати. Усі посідали до столу. Сіла й Богданка. Інші невістки принесли їжу й поклали перед свекром велику пшеничну хлібину. Узяв старий хліб, розламав на шматки й поділив між усіма.
— А меншій невістці? — запитала свекруха.
— Вона не голодна,— відповів старий.— Як людина не працює, вона не хоче їсти.
Після обіду всі знову заходилися коло роботи. А невістка сиділа, склавши руки. Зібралися вечеряти. Узяв старий хліб і розділив між дітьми.
— А Богданці? — запитала свекруха.
— Вона не голодна,— відповів старий.— Як людина не працює, вона не голодна.
Повечеряли, обміркували, хто що робитиме завтра, та й полягали спати. Лягла й Богданка. Але хіба заснеш голодна? Всю ніч очей не склепила. Ледве дочекалася світанку. А як тільки розвиднілося, тихенько встала, вмилася, замела подвір’я, видоїла корів, випустила телята. Повставали всі, дивилися на невістку й посміхалися. А на обід вона перша накрила стіл, а сіла після всіх. Розламав старий хліб і найбільший шматок подав меншій невістці:
— Ти сьогодні працювала найкраще, тому й даю тобі найбільший шматок.
Минуло два тижні. Невістка вставала раненько й цілий день господарювала. І стала вона моторна й роботяща. Ніхто не робив стільки, як вона. На третій тиждень прийшли в село її батько й мати подивитися, як живе їхня пещена донька. їх пізнали ще здалеку і вийшли їм назустріч. Вибігла наперед невістка, відчинила ворота й каже:
— Мамо!.. Тату!.. Злазьте швидше з воза та беріться до роботи. Бо тут не так, як удома: хто не працює, тому й їсти не дають.
