Відмінності між версіями «Гроші розбещують»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Якось Хитрий Петр зустрівся | + | Якось Хитрий Петр зустрівся з друзями. Погомонів з ними, а тоді й каже: |
— Як хочеш знати, хто перед тобою і чого він варт, покажи йому гроші й скажи: так і так, це твоє... | — Як хочеш знати, хто перед тобою і чого він варт, покажи йому гроші й скажи: так і так, це твоє... | ||
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
— Нікого ти не спіймаєш на грошах,— відказали йому друзі. | — Нікого ти не спіймаєш на грошах,— відказали йому друзі. | ||
| − | — Стривайте, люди, не думайте так! — розвів руками Хитрий Петр.— На цьому ділі я добре знаюсь, а ви —ні; не бачили, не чули, то поспитайте краще мене! | + | — Стривайте, люди, не думайте так! — розвів руками Хитрий Петр. — На цьому ділі я добре знаюсь, а ви —ні; не бачили, не чули, то поспитайте краще мене! |
— То розкажи, щоб і ми почули,— засміялися друзі. | — То розкажи, щоб і ми почули,— засміялися друзі. | ||
| − | — Коли я розбагатів, набралося в мене дев’ять повних горщиків золота й десять горщиків, насипаних до половини,—розпочав Хитрий Петр.— «Що робити з цим добром?» — подумав я і став будувати чешми ', мости, позичати гроші, роздавати їх просто так і під проценти, одне слово, робив комерцію. Були в мене сусіди — чоловік і жінка. Такі гарні люди, скромні, тихі, працьовиті. Одружили дітей і жили самі, радіючи світу ясному. От я і надумав вивірити, що за люди мої сусіди. Покликав їх до себе й дав їм горщика, де було до половіти насипано золота. Так і так, кашу, в мене цього добра багато, а у вас немає, то візьміть цей горщик, аби і у вас дома дзвеніло золото. | + | — Коли я розбагатів, набралося в мене дев’ять повних горщиків золота й десять горщиків, насипаних до половини,—розпочав Хитрий Петр.— «Що робити з цим добром?» — подумав я і став будувати чешми ', мости, позичати гроші, роздавати їх просто так і під проценти, одне слово, робив комерцію. Були в мене сусіди — [[чоловік]] і [[жінка]]. Такі гарні люди, скромні, тихі, працьовиті. Одружили дітей і жили самі, радіючи світу ясному. От я і надумав вивірити, що за люди мої сусіди. Покликав їх до себе й дав їм горщика, де було до половіти насипано золота. Так і так, кашу, в мене цього добра багато, а у вас немає, то візьміть цей горщик, аби і у вас дома дзвеніло золото. |
| − | Взяли вони горщика, питали й перепитували, чи вимагатиму я те золото назад, але я їм сказав: воно довічно ваше, що хочете, те з ним і робіть. І вони пішли собі. А ввечері дивлюсь: у | + | Взяли вони горщика, питали й перепитували, чи вимагатиму я те золото назад, але я їм сказав: воно довічно ваше, що хочете, те з ним і робіть. І вони пішли собі. А ввечері дивлюсь: у [[сусід]]ів чогось довго світло горить. «Чого б то»,— думаю собі і вийшов роздивитися краще. Причаївся в темряві й слухаю, а сусідка саме каже: «Як же це так, чоловіче? Чого в Петра аж дев’ять повних горщиків золота, а в нас тільки половина одного? Хіба ми гірші від нього? Хіба він той, за кого себе видає? Треба назбирати цілий горщик, зрівнятися з ним багатством!» |
| − | Вернувся я в хату й відтоді почав стежити за своїми | + | Вернувся я в хату й відтоді почав стежити за своїми [[сусід]]ами. Вони працювали день і ніч, крали, носили, все тягли додому, аж поки до краю наповнили золотом той горщик. Потім узяли другий горщик, і життя їхнє стало не життя, а якась дивна гонитва за золотом — аби наповнити золотом якомога більше горщиків, аби наздогнати мене. |
Тож, як хочеш пізнати людину, покажи їй гроші й зачекай... | Тож, як хочеш пізнати людину, покажи їй гроші й зачекай... | ||
Поточна версія на 22:04, 16 грудня 2013
Якось Хитрий Петр зустрівся з друзями. Погомонів з ними, а тоді й каже:
— Як хочеш знати, хто перед тобою і чого він варт, покажи йому гроші й скажи: так і так, це твоє...
— Нікого ти не спіймаєш на грошах,— відказали йому друзі.
— Стривайте, люди, не думайте так! — розвів руками Хитрий Петр. — На цьому ділі я добре знаюсь, а ви —ні; не бачили, не чули, то поспитайте краще мене!
— То розкажи, щоб і ми почули,— засміялися друзі.
— Коли я розбагатів, набралося в мене дев’ять повних горщиків золота й десять горщиків, насипаних до половини,—розпочав Хитрий Петр.— «Що робити з цим добром?» — подумав я і став будувати чешми ', мости, позичати гроші, роздавати їх просто так і під проценти, одне слово, робив комерцію. Були в мене сусіди — чоловік і жінка. Такі гарні люди, скромні, тихі, працьовиті. Одружили дітей і жили самі, радіючи світу ясному. От я і надумав вивірити, що за люди мої сусіди. Покликав їх до себе й дав їм горщика, де було до половіти насипано золота. Так і так, кашу, в мене цього добра багато, а у вас немає, то візьміть цей горщик, аби і у вас дома дзвеніло золото.
Взяли вони горщика, питали й перепитували, чи вимагатиму я те золото назад, але я їм сказав: воно довічно ваше, що хочете, те з ним і робіть. І вони пішли собі. А ввечері дивлюсь: у сусідів чогось довго світло горить. «Чого б то»,— думаю собі і вийшов роздивитися краще. Причаївся в темряві й слухаю, а сусідка саме каже: «Як же це так, чоловіче? Чого в Петра аж дев’ять повних горщиків золота, а в нас тільки половина одного? Хіба ми гірші від нього? Хіба він той, за кого себе видає? Треба назбирати цілий горщик, зрівнятися з ним багатством!»
Вернувся я в хату й відтоді почав стежити за своїми сусідами. Вони працювали день і ніч, крали, носили, все тягли додому, аж поки до краю наповнили золотом той горщик. Потім узяли другий горщик, і життя їхнє стало не життя, а якась дивна гонитва за золотом — аби наповнити золотом якомога більше горщиків, аби наздогнати мене.
Тож, як хочеш пізнати людину, покажи їй гроші й зачекай...
Друзі погодилися з Хитрим Петром — таки справді, гроші розбещують людей.
