Гуска й качка (Болгарська народна казка)

Були в одного чоловіка гуска й качка. Коли гуска знесла своє перше яйце, господар узяв його в руки, і таке воно видалося йому велике та гарне, іцо на радощах набрав повну пригорщу вівса й висипав перед гускою, щоб наїлася.

Качка побачила, що гуска їсть овес, і почала й собі клювати. Гуска спересердя вдарила її дзьобом і прогнала геть від зерна. Так гуска з качкою посварилися через вівсяні зернята.

Господар, що бачив їхню сварку, взяв прут і вдарив качку, щоб гуска могла сама спокійно наїстись. Качка дуже образилась.

— Чому ти, мій господарю, не даєш мені поклювати вівса? — запитала вона.— Чим я гірша за гуску, хіба й мені їсти не хочеться? Чи я не твоя так само, як і гуска? Чи, може, ця гуска несе тобі червоні яйця? Її ти годуєш, а мене женеш, щоб я сама шукала собі їжі по канавах, щоб у болоті порпалась та черв’яків вигрібала.

— Послухай-но мене, сестрице-качко,— сказала гуска,— я тобі відповім за нашого господаря. Справді, червоних яєць я не несу, але ж мої зав більшки з чоловічий кулак. Дарма, що мої яйця білі, зате кожного дня в моєму гнізді є по яйцю, не те, що в тебе. Несеш по одному яєчку та

такому маленькому, он у найменшої курки яйця більші. І несешся ти не в гнізді, а губиш свої яйця по канавах та в грязюці. А діти побачать десь твоє яйце, то й біжать наввипередки, ще й поб’ються, вимастяться в болоті, забруднять одежу, і тоді матері лають їх за непослух. Бачиш, яка з тебе користь? Ось чому господар не тобі дає вівса, а мені.

— Правду ти кажеш, гусочко,— сказав господар.— Та нехай і качка поклює, бо хоч вона й завдає мені клопоту щовечора, коли я її шукаю, і щоранку, коли виганяю на пашу, яйця її мені теж потрібні.