Чортів млин

Жив собі один мірошник, і був він дуже бідний. Млин його стояв казна-де, люди заїздили туди коли-не-коли, частенько не було чого молоти, і мірошникові жилося зле.

Якось розділив він дітям останній окраєць хліба, собі не взяв і крихти, сів біля лотоків і замислився, що його робити. У цей час підійшов до нього незнайомий купець. То був переодягнений чорт, але мірошник, звісно, цього не знав.

— Чого ви такі смутні, панотче? — почав розмову купець.

— Як же мені не журитися,— мовив мірошник.— Я удівець, маю дев'ятеро дітей, а достатку ніякого. Не знаю, що вдіяти, і ви мені не допоможете, бо з вами я навіть не знайомий!

Тоді чорт відкрився мірошникові і каже:

— Дам я тобі добру раду: продай мені свого млина на триста років!

— Еге, добре сказати — продай! Хіба в тебе є гроші? — відповів мірошник.— Бо мені так гроші потрібні, що хоч; ґвалт кричи!

— Та в мене грошиків вистачить,— засміявся чорт,— якби не мав, то й не торгувався б! Що ж ти правиш за свій млин?

— Не хочу себе кривдити,— мовив мірошник,— але не хочу й заправ ляти багацько. Тому скажу тобі просто в вічі: дай мені стільки талярів, скільки піднесеш за три рази, але заплатити зразу ж!

Чорт зареготав та й каже:

— Дурний ти! Якби заправив усі гроші, які є на світі, і тоді б я погодився!

— А я б стільки й не взяв, бо то було б нечесно,— мовив мірошник.— Але дав слово — кріпись! Сип одразу гроші, бо завтра мені розплачуватися за зерно!

Чорт зник і за мить повернувся з мішком талярів, а потім приніс ще два важкі мішки. Мірошник подивився на гроші і сказав:

— Млин твій, але я залишуся тут аж до смерті, бо ж не буду я на схилі віку шукати собі десь кутка!

— А я тебе не виганяю,— мовив чорт,— але слухай і ти мене: я тобі заплатив, а на руках не маю паперу, що млин мій. Навіть свідка нема, що ми домовилися!

— Про це не турбуйся,— заспокоїв його мірошник.— Я напишу заповіт і звелю дітям після моєї смерті піти з млина!

Так і сталося, як сказав мірошник. Навесні наступного року він помер, діти вибралися звідти, і чорт мешкав у млині аж двісті років. За цей час люди забули про того мірошника, а млин обминали десятою дорогою, бо ходили чутки, що там нечисто.

Якось тим краєм ішов старий гусар. Повертався він з військової служби, і одна нога в нього була дерев'яна. Прийшов він у село, постукав до старости і попросився на обід. Староста сам був колись вояком, запросив він гусара до хати, добре почастував, і по обіді сіли вони погомоніти про те про се. Розпитався староста, що нового в світі, гусар розповів, хто з ким воює, а потім і сам запитав:

— А що у вас тут цікавого?

— Та що б у нас могло бути цікавого,— сказав староста.— Хіба те, либонь, що є у нас один млин, і чортяка лякає в ньому людей уже дві сотні років. Кажуть, що сидітиме там іще сто!

Гусар був уже напідпитку, засміявся він і мовив:

— Двісті років щось та важать! Хотів би я побачити, як виглядає старий чортяка! Дайте мені, старосто, хліба, кілька свічок, щоб поночі там не сидіти, і я на цей млин подивлюся. Тільки пошліть зі мною, будь ласка, провожатого, бо я сам туди не втраплю!

Дав староста гусарові в торбу буханець хліба, свічок і звелів молодому наймитові провести його до чортового млина. Дорогою наймит увесь час озирався на всі боки, а загледівши здалеку млин, показав на нього пальцем і мовив:

— Ондечки, пане вояче, і є той млин!

— Бачу,— відповів гусар,— тож ходімо, вже близько!

— Е ні, хоч убийте мене, далі я не піду! — сказав наймит, міркуючи, як йому швидше дременути звідсіль.

— Еге-ге, небоже, якщо в тебе заяче серце, то біжи додому,— розгнівався вояк.— Тепер я і сам знайду дорогу!

І за хвилину він був уже біля млина.

Млинове колесо крутилося упорожні, ніде ані живої душі, навіть собака не гавкне. Зайшов гусар до ванькирчика у млині, поклав на стіл торбу, запалив свічку і повечеряв. Коли наївся, набив люльку і запалив. Так просидів він сам один аж до глупої ночі.

Раптом хтось закалатав у двері. Гусар гукнув із-за столу:

— Якщо ти чорт тутешній, заходь до хати, бо у мене, сам знаєш, одна нога дерев'яна, вставати не хочеться!

Чорт зайшов, а гусар глянув на нього та й каже:

— Люди балакають, що ти поганющий, але я бачу, одежина в тебе гарна, наче у панського мисливця. Скільки заплатив?

— Вона у мене тільки другий тиждень, а віддав я за неї сто срібних! — відповів чорт.

— Чого ж ти не сидиш у млині, а коїш по світу шкоду? — запитав вояк.

— А що мені тут робити? — засміявся чорт.— Помольців нема, кожне обходить млин стороною! Посиджу тут іще сто років, а тоді візьму до себе трьох приятелів, щоб не так нудно було!

— Ну, це ми ще побачимо,— сказав гусар.— Сьогодні нема в мене охоти теревенити з тобою, тому біжи куди очі дивляться, а я побуду сам!

— Ану не задавайся! — розсердився чорт.— Бо я тобі покажу, почім напуша лиха!

— Голубчику, я ж тебе не боюся,— зареготав гусар.— Давно вже мені кортіло побачити такого старого чортяку, як ти!

— Забирай своє манаття і геть звідсіля! — заревів чорт.— Та не гніви мене, бо горе тобі буде! Знаєш, яка в мене сила?

— Я добре знаю, що ти чорт! Але ж я — гусар і кажу тобі по-добро: му: лети звідси і більше сюди не потикайся!

Чорт кинувся на гусара, та вояк — людина бувала, вигукнув він зак-ляття, яке взнав у одного пустельника, і приморозив чорта на місці. Потім зав'язав його личаною мотузкою, завдав собі на плечі, пішов до жорен і почав молоти чорта, аж поки йому півспини не змолов. Чорт репетував від болю і просився:

— Ой пане гусаре! Змилуйся! Годі вже! Поки світ стоятиме, я сюди не поткнуся! І людей більше не лякатиму!

— От бачиш, ти вже іншої заспівав,— сміявся гусар.— Але так легко я тебе не відпущу! Насип мені в оцю торбу дукатів та ще принеси мішок самоцвітів, а то буду молоти, поки з тебе самі копита зостануться! А як гроші й самоцвіти принесеш, то щоб твого тут і духу не було — ані в млині, ані в цьому краї!

Коли чорт присягнувся, що все так і зробить, гусар його відпустив. Майнув чорт, за хвилину повернувся з дукатами, насипав їх гусарові в торбу і поставив на землю мішок самоцвітів. Гусар зазирнув у мішок, і серце в нього звеселилося, коли побачив таке багатство. Після цього чорт зник з очей, і тільки сморід залишився після нього.

Переночував гусар у млині, а другого дня повернувся до старости. Той зрадів, що вояк прийшов живий і здоровий, і сказав йому:

— Слухай, приятелю, поживи у нашому селі ще чотири тижні. Якщо чорт не повернеться — буде млин твій!

Та чорт так і не потикався до цього краю. Гусар розвалив старий млин і побудував собі новий. Потім узяв до себе сестру, бідну вдову з шістьма дітьми, та й мірошникували вони разом аж до смерті.