Вдовин син (Білоруська народна казка)

Приключилася в деякій державі велика біда: налетів звідкись дев'ятиглавий змій Чудо-Юдо й вкрав з неба сонце і місяць.

Плачуть люди, горюють: і темно без сонця, і холодно.

А жила в тих краях одна бідна вдова. Був у неї маленький син - так років п'яти. Важко жилося вдові в голоді та холоді. І була одна тільки у неї втіха, що росте синок розумний та вдалий.

І жив там поблизу багатий купець. Був у нього син таких же років, як і овдовілий.

Подружився купецький син зі вдовиним. Бувало, тільки прокинеться, так і біжить до нього грати. Побавитися вони в хаті, при лучині, а потім йдуть на вулицю. Звісна річ, діти малі: треба ж їм в каталки пограти і на річку збігати.

І все б добре, та ось біда - невесела гра без сонця.

Одного разу і говорить вдовин син купецькому:

- Ех, якби їв я те, що ти, то став би я богатирем і здолав би Чудо-Юдо, відібрав би у нього сонце-місяць і знову б на небі повісив!

Прийшов купецький син додому і розповів батькові, що йому вдови син говорив.

- Не може цього бути! - Дивується купець, - Ступай виклич його на вулицю - хочу сам почути.

Пішов купецький син до дружку, кличе його погуляти.

- Я їсти хочу, - говорить вдови син. - А у нас і шматка хліба немає ...

- Ходімо на вулицю, я тобі винесу хліба. Повернувся купецький син додому, взяв окраєць хліба, виніс одному.

Поїв вдови син хліба, повеселішав.

- Ти пам'ятаєш, що ти мені вчора говорив про Чудо-Юдо? - Запитує купецький син.

- Пам'ятаю.

І повторив слово в слово, що говорив про Чудо-Юдо. А купець стояв за рогом і все чув своїми вухами.

"Еге, - подумав він про себе, - це, видно, не простий хлопець. Треба взяти його до себе. Подивимося, що вийде ".

Взяв купець до себе в будинок вдовиного сина, почав його годувати тим, що і сам їв. Бачить, і справді зростає вдови син, як на дріжджах. Через рік або два зробився він таким сильним, що й самого купця міг побороти. Написав тоді купець цареві: "Так, мовляв, і так, ваше царська величність, живе у мене вдови син, він береться, коли виросте, здолати Чудо-Юдо й повернути на небо сонце з місяцем ..."

Цар прочитав і пише відповідь: "Негайно доставити мені вдовиного сина в палац".

Запріг купець пару коней, посадив вдовиного сина у віз і повіз його до царя.

- Чим тебе, вдови син, годувати, щоб виріс ти богатирем? - Питає цар.

- Годуйте мене три роки воловою печінкою, - відповідає вдови син.

А царю-то волів не купувати: велів - і стали різати волів і годувати печінкою вдовиного сина.

Зростає тепер вдови син краще, ніж на купецких харчах. Грає в царських палатах з царевичем-однолітком.

Минуло три роки. Говорить царю вдови син:

- Тепер я піду Чудо-Юдо шукати. Але хочу, щоб син твій і купецький син були при мені в товаришах. Все ж веселіше в дорозі.

- Добре, - погоджується цар, - нехай з тобою йдуть. Тільки б Чудо-Юдо здолали.

Послав він купцеві лист, щоб син його під палац з'явився. Не хотілося купцеві відпускати сина в далеку дорогу, та з царем-то сперечатися не будеш.

Приїхав купецький син в царський палац. Тоді вдови син і говорить царевичу:

- Скажи батькові, щоб він викував мені булаву пудів отак на шість. Буде хоч чим від собак відбиватись, а то я боюся їх.

- І мені, - говорить купецький син, - хоч пуди на три ...

- А я що ж, гірше вас, чи що - мені теж треба взяти в дорогу булаву, хоч пуди на два, - каже царський син.

Пішов він до батька. Велів цар ковалям викувати хлопцям по булаві: вдова синові на шість пудів, купецькому - на три пуди, своєму - на два.

Взяв вдови син свою булаву, вийшов в чисте поле і кинув її в небо. Пробула булава в небі години три і летить назад. Підставив вдови син праву долоню. Вдарилася булава про долоню і переламалася надвоє.

Розсердився вдови син і говорить царського синові:

- Скажи батькові, щоб не обманював! З такою булавою і я пропаду і ви. Нехай велить ковалям скувати мені булаву міцну і більшу - пудів на шістнадцять.

- А мені пудів на шість - говорить купецький син.

- А мені на три! - Говорить царський син. Пішов він до батька. Скликає цар до себе ковалів:

- Ви, такі-сякі, що ви собі думаєте! Чому слабку булаву скували вдова синові?

І дає їм наказ викувати три нових булави.

Ковалі викували три нових булави.

Взяв вдови син свою булаву, вийшов в чисте поле і підкинув її в небо. Пробула булава в небі з ранку до вечора і летить назад. Підставив вдови син коліно - булава вдарилася об нього і надвоє переламалася.

Пішов вдови син з друзями сам до царя:

- Як ви хочете, щоб я Чудо-Юдо здолав і сонце та місяць у нього відібрав, то накажіть ковалям хай віділлють мені мідну булаву пудів на двадцять п'ять, та щоб вона не ламалася. Купецький син каже:

- А мені на дев'ять пудів! Царський син каже:

- А мені і на шість вистачить.

Покликав цар мідників і велів їм відлити без жодного обману три булави: одну на двадцять п'ять пудів, другу на дев'ять, а третю - на шість.

Взяв вдови син мідну булаву в руки, повеселішав - сподобалася вона йому. Потім вийшов в чисте поле, кинув булаву в небо. Залетіла булава за найвищі хмари. Цілий день і цілу ніч ходив вдови син по полях, по лугам, чекав булаву. Нарешті рано вранці чує: летить булава за хмар. Підставив вдови син плече - булава вдарилася і покотилася додолу.

- Ось це булава справжня! - Говорить він. - З такою булавою можна куди хочеш збиратися, з Чудом-юдом поганим битися.

Купецький син і царський теж раді - добрі їм булави відлили мідники!

Тоді вдови син і говорить друзям:

- Ідіть з батьками попрощатися. Пора нам в дорогу.

Царський син пішов, а купецький відмовився:

- Навіщо мені час витрачати: я вже з батьком попрощався, коли сюди їхав.

Зібралися хлопці й рушили.

Одне царство пройшли, друге, третє - дійшли до калинового мосту. Бачать - стоїть поблизу старенька хатина.

- Давайте, - говорить вдови син, - тут заночуємо та відпочинемо. А то невідомо ще, яка дорога нам належить.

Зайшли вони в хатку. А там старенька бабуся пряжу пряде. Привіталися з нею хлопці й просяться переночувати:

- Ми, бабка, з далекої дороги, сильно потомилися ...

- Ночуйте собі на здоров'я, - каже старенька. - Хто по дорогах ходить, той хати з собою не носить.

Розговорився вдови син з бабусею і провідав, що потрапили вони в царство поганого змія Чуда-Юда: якраз туди, куди їм і треба!

Ніч настала. Вдови син думає: "Треба б варту на калиновім мості виставити, щоб ніхто не напав".

Посилає він на варту царського сина.

Зійшов царський син на калиновий міст, походив трохи і думає:

"Що мені стояти тут? Якщо буде хто йти чи їхати, то побачить мене. Піду-но я краще та ляжу під мостом - там спокійніше буде ".

Так він і зробив.

Тим часом не спиться вдовиному синові: "Треба, - думає, - перевірити, чи варто царський син на варті".

Вийшов він опівночі на калиновий міст, дивиться, а сторожа-то й нема!

Поки він шукав царського сина, глядь - їде на полювання триголовий змій, молодший брат Чуда-Юда. На середній голові у нього сокіл сидить, збоку швидконогий хорт біжить. А кінь тільки ступив на міст, відразу заіржав, хорт загавкав, а сокіл закричав.

Вдарив молодший Чудо-Юдо коня поміж вух:

- Ти чого, трав'яний мішок, заіржав? А ти, собаче м'ясо, чого загавкав? А ти, яструбине перо, чого криком кричиш? Якщо супротивника мого чуєте, то тут його і близько немає. Є в мене один тільки супротивник, але той живе за тридев'ять земель, в тридесяте царство. Це - вдови син. Але сюди і ворон кісток його не занесе!

Почув такі слова вдови син і каже:

- Доброго молодця не ворона кістки заносить-він сам приходить!

Злякався змій:

- Так ти тут, вдови син?

- Тут, нечиста сила!

- Ну, що будемо робити - битися чи миритися?

- Не для того я йшов дальнє світло, щоб з вами, поганими, миритися, а для того, щоб битися!

Сліз Чудо-Юдо з коня, і почали вони битися.

Три години билися. Здолав вдови син молодшого Чудо-Юдо, збив йому всі три голови. Коня на зелений луг пустив, хорта і сокола - в чисте поле. А сам в хатку повернувся і ліг спати.

Вранці приходить царський син з дозору.

- Ну, як тобі там сторожем? - Запитує вдови син. - Може, хто йшов чи їхав?

- Ні, - каже царський син, - за всю ніч і птах навіть близько не пролітала ...

"Ненадійний ти у мене товариш, - думає вдови син. - Треба, видно, більше на себе покладатися".

На наступну ніч посилає він на калиновий міст купецького сина. Походив купецький син по мосту і думає собі: "І чого мені тут своєю головою ризикувати? Піду-но я краще під міст, спати ляжу ".

Так він і зробив.

Вийшов вдови син опівночі на міст перевірити, чи стоїть на сторожі його товариш. Подивився туди-сюди - немає! Раптом бачить - в'їжджає на калиновий міст Чудо-Юдо про шість голів. Піднявся кінь на диби, голосно заіржав, хорт загавкав, сокіл закричав. Чудо-Юдо хвать коня поміж вух:

- Ти чого, трав'яний мішок, заіржав? А ти, собаче м'ясо, чого загавкав? А ти, яструбині перо, чого криком кричиш? Тут немає супротивника, рівного мені по силі. Є він, правда, та за тридев'ять земель, в тридесяте царство, - вдови син. Так сюди і ворон кісток його не занесе!

А вдови син відповідає:

- Доброго молодця ворон кісток не заносить - він сам приходить!

- А-а, так ти тут, вдови син?

- Тут, нечиста сила!

- Ну що ж: битися будемо чи миритися?

- Не для того йшов я дальнє світло, щоб з вами, поганими, миритися, а для того, щоб битися!

- А я б тобі радив, вдови син, краще миритися, а то я тебе вб'ю.

- Уб'єш, тоді й говорити будеш.

Билися вони билися. Вдови син збив Диву-юду всі шість голів. Коня на зелений луг пустив, хорта і сокола - в чисте поле. А сам в хатку повернувся і ліг спати.

На ранок приходить сторож, будить вдовиного сина:

- На чужій стороні довго спати не годиться. Я от цілу ніч і очей не склепив ...

Подумав вдови син: "І на цього товариша мала надія. Треба тільки на себе сподіватися ".

Настала третя ніч. Вдови встромив у стіну ніж, підставив кубок і говорить друзям:

- Якщо в цей кубок капне з ножа кров, то біжіть мені на допомогу.

А щоб друзі не заснули, він дав їм карти і велів грати.

Але тільки вийшов він за поріг, як ті кинули карти й лягли спати.

Прийшов вдови син на калиновий міст, став на варту. Рівно опівночі бачить - в'їжджає на калиновий міст найстарший Чудо-Юдо про дев'ять голів. На грудях у нього місяць сяє, на середній голові сонці виблискує. Кінь під ним на коліна впав, голосно заіржав, хорт загавкав, сокіл закричав.

Чудо-Юдо ударив коня поміж вух:

- Ти чого, трав'яний мішок, заіржав? А ти, собаче м'ясо, чого загавкав? А ти, яструбині перо, чого криком кричиш? Каже кінь:

- Ех, господар, в останній раз ти на мені на полювання їдеш ...

- Ти що, вовче м'ясо, брешеш! Тут нема мого супротивника. Є тільки за тридев'ять земель, в тридесятому царстві вдови син, та сюди і ворон кісток його не занесе.

Вийшов вдови син вперед і відповідає:

- Доброго молодця ворон кісток не заносить - він сам приходить!

- Ах, так ти тут, вдови син?

- Тут!

- Ну що ж ти хочеш: битися чи миритися? Я радив би тобі краще миритися: молодий ти ще, щоб зі мною силою мірятися.

- Молодий Чи - не молодий, а не для того я йшов дальнє світло, щоб з тобою, злодій поганий, миритися, а для того, щоб битися.

- Ну вже якщо ти наважився битися зі мною подивлюсь, яка в тобі сила.

Почали битися.

Бились, бились - вдови син Диву-юду три голови збив, а здолати не може. "Де ж мої товариші? - Думає він. - Чи не сплять вони?

Просить вдови син у Чуда-Юда перепочинку:

- Царі-королі воюють, та й то перепочинок мають: давай і ми зробимо!

- Давай, - говорить Чудо-Юдо.

Відійшов вдови син в бік, зняв з лівої руки рукавицю та як кинув її в хатку, де залишилися товариші, - весь дах зніс начисто. А друзі повернулись на інший бік і сплять собі, як спали.

Бачить вдови син – нема йому підмоги.

Почали знову битися. Бились, бились - збив вдови син ще три голови у Чуда-Юда, сам по коліно в крові, а з останніми головами впоратися не може.

Знову просить він перепочинку.

- Що це ти, - посміхається Чудо-Юдо, - все перепочинку просиш?

- А хіба часу у нас мало?

- Ну, давай перепочинемо.

Улучив вдови син хвилинку, коли ворог відвернувся, і кинув другий рукавицю в хатку. Хатку аж по самі вікна знесло, а дружки сплять, як спали.

Перепочили трохи та й почали знову битися. Вдови син вже мало не по пояс у крові стоїть, а з останніми головами впоратися не може: сили не вистачає.

Тим часом і світати почало. "Друзі вже, напевно, виспалися, - думає вдови син. - Треба їм ще разок про себе нагадати ".

Каже він знову Диву-юду:

- Царі-королі воюють, та й то перепочинок мають. Давай ми і в третій раз перепочинемо. А тоді вже до кінця будемо битися.

Чудо-Юдо теж ослаб.

- Гаразд, - говорить, - давай перепочинемо. Зняв вдови син чобіт з лівої ноги і жбурнув його в хатку.

Долетів чобіт до хатки і розвалив її до самого подполу. Схопилися з ложа його друзі, бачать - повний кубок крові; із ножа натекло ...

- Ну, - кажуть, - видно, погано нашому товаришеві, якщо так.

Схопили вони свої булави і кинулися на калиновий міст. Як побачив їх Чудо-Юдо, так і затрясся:

- Ах, вдови син, тепер-то я знаю, навіщо ти перепочинку просив та чобіт з лівої ноги кидав! Перехитрив ти мене ...

І як взялися друзі бити втрьох Чудо-Юдо з усіх боків, вже той не знає, на кого і нападати.

Збили вони останні три голови. Тут Диву-юду і кінець настав.

Взяв тоді вдови син сонце і місяць, і повісив їх на небо. І враз стало на всій землі світлим-світло. Вибігли люди на вулицю, радіють, милуються, на сонці гріються-

Повернулися друзі до старенької, поставили їй нову хатку і вирішили перед дорогою трохи відпочити.

Царський і купецький сини сплять собі, гуляють, а удовиний все думає: "Жодного Чуда-Юда більше немає на світі, але залишилися ще їхні дружини - відьми. Як би не наробили вони якої біди!"

Залишив він друзів, а сам переодягнувся і пішов у палати, де жили всі три Чуда-Юда.

- А чи не треба вам працівника? - Запитує він відьом.

- Так, треба, - відповідає сама стара відьма. - Ми тепер осиротіли: нікому працювати. Всіх трьох наших мужів вдови син повбивав. Але нічого, ми його зживемо зі світу!

- А як же ви його зживете? - Запитує працівник. - Він адже, як видно, сильний.

- У нього сила, а у нас чаклунство, - говорить дружина молодшого Чуда-Юда, - Ось буде він їхати зі своїми помічниками назад у своє царство, а я стану криницею: нап'ються вони води - і кінець ім.

- А якщо це не допоможе, - говорить дружина середнього Чуда-Юда, - то зроблюся я солодкою яблунею. З'їдять вони по яблуку - і більше вже не захочуть ...

- Без води та без яблук, - говорить дружина самого старшого Чуда-Юда, - вони можуть і обійтися. А я от краще придумала: розстелюся я на сто верст квітучим лугом. А в стороні тінисту вербу поставлю. Будуть вони їхати і захочуть коней на лузі попасти, під вербою відпочити. І тільки ляжуть вони, так вже більше не встануть. А кінь як щипне три рази трави з того луку, так і йому не жити більше ...

А вдовиному синові тільки це і треба було. Дочекався він ночі, коли відьми заснули, вийшов з палацу і бігом до друзів.

На другий день вдосвіта пішли вони на зелений луг, зловили кожен собі по коню. Вдови син сів на коня дев'ятиголового Чуда-Юда, купецький - на коня шестиглавого, а царський - на коня триголового Чуда-Юда. І поїхали у своє царство.

Їдуть вони полями, їдуть борами, під'їжджають до криниці. І тут царському синові і купецькому так пити захотілося, що витримати не можна.

Вдови син і каже:

- Ви як-не як люди не мужицького звання. Стривайте, я вам сам води принесу.

Зістрибнув з коня, підійшов до криниці і давай бити по ньому булавою. Розбив так, що тільки бруд та кров залишилися. Друзі мало не плачуть:

- Ти навіщо це зробив? Ми вмираємо від спраги ...

- Не криниця це, - говорить вдови син, - а обман тільки.

Сів він на коня, і поїхали вони далі.

Під'їжджають до яблуні. І такі на ній яблука ростуть - червоні і рум'яні, самі в рот просяться.

Кинулися товариші до яблуні, а вдови син зупинив їх:

- Стривайте! Ви все ж люди панського звання - я вам краще сам яблук нарву.

Підійшов він до яблуні, вдарив по ній булавою - та враз упала і зів'яла.

- Ти навіщо це зробив? Ми б хоч по яблучку з'їли.

- Не яблука це, а смерть наша, - говорить вдови син.

Рушили вони далі. Під'їжджають до квітучого лугу. Побачили тінисту вербу, і так всім спати захотілося - ніяк не втриматися. А коні так копитами і б'ють - до квітучої траві тягнуться.

Притримав вдови син коня:

- Піду подивлюся, чи можна коней на лузі цьому пасти.

Підійшов він до верби та як почав її булавою бити, так луг враз і засох весь, а від верби одні лише кістки лишилися.

- Ось бачите, яка це верба і який луг, - говорить він товаришам.

Проїхали вони сухий луг і зупинилися ночувати в зеленій діброві. Коней пустили пастися, а самі повечеряли та й спати лягли. Три дні і три ночі проспали. А як прокинулися, вдови син і говорить друзям:

- Тут і царство наше вже недалеко. Їдьте собі по домівках одні. А то ваші батьки давно вас чекають. У мене ж батька нема. Я ще по білому світу погуляю подивлюся чи де ніякого зла не залишилось, що людей ображає.

Попрощався вдови син з друзями і поїхав по білому світу гуляти.