Відмінності між версіями «Людина, ведмідь і лисиця (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Якось чоловік пішов через ліс орати. | ||
+ | |||
+ | Аж назустріч йому іде ведмідь. | ||
+ | |||
+ | — Слухай, приятелю, нумо разом орати! | ||
+ | |||
+ | — Гаразд,— відказав чоловік,— тільки як я випряжу одного вола, щоб він попасся, то впряжу тебе! | ||
+ | |||
+ | Ведмідь погодився. | ||
+ | |||
+ | Орали, орали, зорали поле. | ||
+ | |||
+ | — Посіємо пшеницю! — сказав ведмідь. | ||
+ | |||
+ | Посіяли. Стеріг пшеницю ведмідь, стеріг увесь час, поки вона росла й стигла. А тоді прийшов чоловік жати і спитав ведмедя: | ||
+ | |||
+ | — Як будемо ділити? Кому вершки — тобі чи мені? | ||
+ | |||
+ | — Мені корінці, тобі — вершки,— відповів ведмідь. | ||
+ | |||
+ | Зжали пшеницю, обмолотили, розділили—чоловікові зерно, а ведмедю— солома! | ||
+ | |||
+ | — Ну, приятелю, ти мене обдурив! Посадимо тепер картоплю! Посадили картоплю. Ростили, підпушували її — один раз, другий. Гарна виросла картопля. Ведмідь сказав: | ||
+ | |||
+ | — Тепер мені вершки, тобі — корінці! | ||
+ | |||
+ | Чоловік погодився. Викопали картоплю, він забрав її, а ведмедю лишилось сухе картопляне бадилля. | ||
+ | |||
+ | — Ти знов обдурив мене,— заревів ведмідь.— Я тебе з’їм! | ||
+ | |||
+ | А бігла мимо лисиця, почула ту розмову і сказала: | ||
+ | |||
+ | — Чоловіче, не бійся, я тебе врятую! | ||
+ | |||
+ | Вибігла на горбок і загукала звідти: | ||
+ | |||
+ | — Чоловіче-е-е, а є коло тебе ведмеді, вовки? | ||
+ | |||
+ | Ведмідь злякався та й просить чоловіка: | ||
+ | |||
+ | — Ти кажи: «Нема, нема!» | ||
+ | |||
+ | Той і відповів: | ||
+ | |||
+ | — Нема, нема! | ||
+ | |||
+ | — А що то біля тебе — чи не пень? | ||
+ | |||
+ | Ведмідь просить: | ||
+ | |||
+ | — Кажи: «Пень, пень!» | ||
+ | |||
+ | І той відповів: | ||
+ | |||
+ | — Пень, пень! | ||
+ | |||
+ | — Чоловіче, а є в тебе мішок? — питає лисиця. | ||
+ | |||
+ | Він сказав: | ||
+ | |||
+ | — Є, є! | ||
+ | |||
+ | — Ану вкинь у мішок того пня! | ||
+ | |||
+ | — Вкинь мене, чоловіче, в мішок,— сказав ведмідь. | ||
+ | |||
+ | — Чоловіче, а мотузка в тебе є? | ||
+ | |||
+ | — Є, є! | ||
+ | |||
+ | — То зав’яжи мішок! | ||
+ | |||
+ | — Зав’яжи, чоловіче, мішок,— повторив ведмідь. | ||
+ | |||
+ | — Чоловіче, а в тебе є палиця? | ||
+ | |||
+ | — Є, є! | ||
+ | |||
+ | — То вдар його палицею по голові — бий, скільки сили стане! | ||
+ | |||
+ | Схопив чоловік палицю та ну молотити по мішку. Бив, бив, аж поки | ||
+ | |||
+ | ведмідь здох. Тоді лисиця підійшла до чоловіка й питає: | ||
+ | |||
+ | — Чоловіче, а що ти мені даси за те, що я врятувала тебе від ведмедя? | ||
+ | |||
+ | — Дам тобі дві курки. | ||
+ | |||
+ | Попросив її зачекати, пішов сам у кущі, кинув у торбу двох собак, зав’язав, а тоді вернувся до лисиці й сказав: | ||
+ | |||
+ | — Іди туди, он за той горбок і там розв’яжи торбу, а то ще набіжать собаки, проженуть тебе і курей поїдять. | ||
+ | |||
+ | Пішла лисиця за горбок, розв’язала торбу, собаки вискочили й роздерли її. | ||
Версія за 11:48, 10 листопада 2013
Якось чоловік пішов через ліс орати.
Аж назустріч йому іде ведмідь.
— Слухай, приятелю, нумо разом орати!
— Гаразд,— відказав чоловік,— тільки як я випряжу одного вола, щоб він попасся, то впряжу тебе!
Ведмідь погодився.
Орали, орали, зорали поле.
— Посіємо пшеницю! — сказав ведмідь.
Посіяли. Стеріг пшеницю ведмідь, стеріг увесь час, поки вона росла й стигла. А тоді прийшов чоловік жати і спитав ведмедя:
— Як будемо ділити? Кому вершки — тобі чи мені?
— Мені корінці, тобі — вершки,— відповів ведмідь.
Зжали пшеницю, обмолотили, розділили—чоловікові зерно, а ведмедю— солома!
— Ну, приятелю, ти мене обдурив! Посадимо тепер картоплю! Посадили картоплю. Ростили, підпушували її — один раз, другий. Гарна виросла картопля. Ведмідь сказав:
— Тепер мені вершки, тобі — корінці!
Чоловік погодився. Викопали картоплю, він забрав її, а ведмедю лишилось сухе картопляне бадилля.
— Ти знов обдурив мене,— заревів ведмідь.— Я тебе з’їм!
А бігла мимо лисиця, почула ту розмову і сказала:
— Чоловіче, не бійся, я тебе врятую!
Вибігла на горбок і загукала звідти:
— Чоловіче-е-е, а є коло тебе ведмеді, вовки?
Ведмідь злякався та й просить чоловіка:
— Ти кажи: «Нема, нема!»
Той і відповів:
— Нема, нема!
— А що то біля тебе — чи не пень?
Ведмідь просить:
— Кажи: «Пень, пень!»
І той відповів:
— Пень, пень!
— Чоловіче, а є в тебе мішок? — питає лисиця.
Він сказав:
— Є, є!
— Ану вкинь у мішок того пня!
— Вкинь мене, чоловіче, в мішок,— сказав ведмідь.
— Чоловіче, а мотузка в тебе є?
— Є, є!
— То зав’яжи мішок!
— Зав’яжи, чоловіче, мішок,— повторив ведмідь.
— Чоловіче, а в тебе є палиця?
— Є, є!
— То вдар його палицею по голові — бий, скільки сили стане!
Схопив чоловік палицю та ну молотити по мішку. Бив, бив, аж поки
ведмідь здох. Тоді лисиця підійшла до чоловіка й питає:
— Чоловіче, а що ти мені даси за те, що я врятувала тебе від ведмедя?
— Дам тобі дві курки.
Попросив її зачекати, пішов сам у кущі, кинув у торбу двох собак, зав’язав, а тоді вернувся до лисиці й сказав:
— Іди туди, он за той горбок і там розв’яжи торбу, а то ще набіжать собаки, проженуть тебе і курей поїдять.
Пішла лисиця за горбок, розв’язала торбу, собаки вискочили й роздерли її.