Відмінності між версіями «Добрий урок (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Колись усі звірі вільно бродили по землі. Людина їх не ганяла, ходили вони на волі й горя не знали. | ||
+ | |||
+ | Зібрався якось один чоловік орати. Поорав півдня та й пустив волів попастися, відпочити трохи, а сам задрімав. Поки він спав, прийшов вовк, з’їв одного вола й, ситий та щасливий, розлігся на лузі. Прокинувся чоловік, побачив, що одного вола немає, пішов узяв вовка, запряг і так орав весь день — з волом і вовком. Віл знав свою роботу, ступав рівно, тягнучи за собою плуга. А вовк звик безтурботно жити на волі і знай силкувався вирватися з ярма, сіпався, зупинявся, за що орач бив його стрекалом. Поорав отак чоловік до вечора, а тоді турнув вовка, аж той звалився безсило на ріллю. | ||
+ | |||
+ | — Бачиш,— сказав орач,— наскільки ти слабший од вола — ти ж і плуга не потягнеш! Ось віл турне тебе рогами, а ти відбіжи трохи та й поклонись йому звіддалік. | ||
+ | |||
+ | І орач розпряг вовка, ударив його два чи три рази й пішов собі. | ||
+ | |||
+ | Відтоді вовки ніколи не чіпають волів. Нападають на коней, овець, ягнят, ослів, але на волів — ніколи! А як побачить де вовк вола, тікає од нього чимдалі — боїться, щоб не довелося орати. | ||
Рядок 4: | Рядок 13: | ||
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | ||
+ | |||
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} | {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} |
Версія за 16:02, 12 листопада 2013
Колись усі звірі вільно бродили по землі. Людина їх не ганяла, ходили вони на волі й горя не знали.
Зібрався якось один чоловік орати. Поорав півдня та й пустив волів попастися, відпочити трохи, а сам задрімав. Поки він спав, прийшов вовк, з’їв одного вола й, ситий та щасливий, розлігся на лузі. Прокинувся чоловік, побачив, що одного вола немає, пішов узяв вовка, запряг і так орав весь день — з волом і вовком. Віл знав свою роботу, ступав рівно, тягнучи за собою плуга. А вовк звик безтурботно жити на волі і знай силкувався вирватися з ярма, сіпався, зупинявся, за що орач бив його стрекалом. Поорав отак чоловік до вечора, а тоді турнув вовка, аж той звалився безсило на ріллю.
— Бачиш,— сказав орач,— наскільки ти слабший од вола — ти ж і плуга не потягнеш! Ось віл турне тебе рогами, а ти відбіжи трохи та й поклонись йому звіддалік.
І орач розпряг вовка, ударив його два чи три рази й пішов собі.
Відтоді вовки ніколи не чіпають волів. Нападають на коней, овець, ягнят, ослів, але на волів — ніколи! А як побачить де вовк вола, тікає од нього чимдалі — боїться, щоб не довелося орати.