Відмінності між версіями «Горобець і лисиця (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Горобець і лисиця» на «Горобець і лисиця (Болгарська народна казка)») |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | Якось подружили горобець І ЛИСИЦЯ та й посіяли пшеницю, щоб заробити щось і перебути зиму. Коли пшениця достигла, пішли її жати. От лисиця пожала трошки, розлінувалась і стала хитрувати. Розігнулась, кинула пучок колосків і каже горобцю: | + | Якось подружили [[горобець]] І ЛИСИЦЯ та й посіяли пшеницю, щоб заробити щось і перебути зиму. Коли пшениця достигла, пішли її жати. От лисиця пожала трошки, розлінувалась і стала хитрувати. Розігнулась, кинула пучок колосків і каже горобцю: |
— Горобчику, ти жни, а я піду підіпру небо, щоб не впало, не вим’яло гарну пшеничку. | — Горобчику, ти жни, а я піду підіпру небо, щоб не впало, не вим’яло гарну пшеничку. | ||
− | А небо, як на те, захмарилось; вона пішла й сіла край поля пильнувати, щоб не впала хмара і не вим’яла пшеницю. А горобець жав, жав, спини не розгинав, сам обжав поле, пов’язав снопи і вже міркував, як ту пшеницю обмолотити. Побачила лисиця, що робота вже закінчена, підійшла до горобця і каже: | + | А небо, як на те, захмарилось; вона пішла й сіла край поля пильнувати, щоб не впала хмара і не вим’яла пшеницю. А горобець жав, жав, спини не розгинав, сам обжав поле, пов’язав снопи і вже міркував, як ту пшеницю обмолотити. Побачила [[лисиця]], що робота вже закінчена, підійшла до горобця і каже: |
— А тепер я навчу тебе, як пшеницю молотити. | — А тепер я навчу тебе, як пшеницю молотити. | ||
− | Схопила в зуби снопа і один по одному, один по одному всі перенесла на галявинку й заходилась молотити хвостом. Горобець, як умів, старався і тут. Все було гаразд, але лисицю знову взяли лінощі, зиркнула вона туди-сюди і мовила: | + | Схопила в зуби снопа і один по одному, один по одному всі перенесла на галявинку й заходилась молотити хвостом. [[Горобець]], як умів, старався і тут. Все було гаразд, але лисицю знову взяли лінощі, зиркнула вона туди-сюди і мовила: |
— Гей, ще, чого доброго, впаде небо і примне цю гарну пшеничку! Ти, горобчику, сам молоти, а я піду підіпру те нерозумне небо. | — Гей, ще, чого доброго, впаде небо і примне цю гарну пшеничку! Ти, горобчику, сам молоти, а я піду підіпру те нерозумне небо. | ||
− | Відійшла лисиця і сіла віддалік, а горобець сам домолотив пшеницю. Перевіяв, і тоді лисиця прийшла її ділити. | + | Відійшла [[лисиця]] і сіла віддалік, а [[горобець]] сам домолотив пшеницю. Перевіяв, і тоді [[лисиця]] прийшла її ділити. |
Горобчик питається: | Горобчик питається: | ||
Рядок 23: | Рядок 23: | ||
— Ти не бійся, я легко з нею розквитаюсь. | — Ти не бійся, я легко з нею розквитаюсь. | ||
− | Взяв і зарився в лисиччину пшеницю. А лисиця прийшла згрібати зерно. Гребла, гребла і помітила собаче вухо. Подумала, що то якась шкурка, і почала гризти те вухо. Собака як підскочить та як кинеться на лисицю — так і розірвав її на шматки. | + | Взяв і зарився в лисиччину пшеницю. А [[лисиця]] прийшла згрібати зерно. Гребла, гребла і помітила собаче вухо. Подумала, що то якась шкурка, і почала гризти те вухо. [[Собака]] як підскочить та як кинеться на лисицю — так і розірвав її на шматки. |
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | ||
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} | {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} |
Поточна версія на 20:28, 2 грудня 2013
Якось подружили горобець І ЛИСИЦЯ та й посіяли пшеницю, щоб заробити щось і перебути зиму. Коли пшениця достигла, пішли її жати. От лисиця пожала трошки, розлінувалась і стала хитрувати. Розігнулась, кинула пучок колосків і каже горобцю:
— Горобчику, ти жни, а я піду підіпру небо, щоб не впало, не вим’яло гарну пшеничку.
А небо, як на те, захмарилось; вона пішла й сіла край поля пильнувати, щоб не впала хмара і не вим’яла пшеницю. А горобець жав, жав, спини не розгинав, сам обжав поле, пов’язав снопи і вже міркував, як ту пшеницю обмолотити. Побачила лисиця, що робота вже закінчена, підійшла до горобця і каже:
— А тепер я навчу тебе, як пшеницю молотити.
Схопила в зуби снопа і один по одному, один по одному всі перенесла на галявинку й заходилась молотити хвостом. Горобець, як умів, старався і тут. Все було гаразд, але лисицю знову взяли лінощі, зиркнула вона туди-сюди і мовила:
— Гей, ще, чого доброго, впаде небо і примне цю гарну пшеничку! Ти, горобчику, сам молоти, а я піду підіпру те нерозумне небо.
Відійшла лисиця і сіла віддалік, а горобець сам домолотив пшеницю. Перевіяв, і тоді лисиця прийшла її ділити.
Горобчик питається:
— Кумо лисице, як будемо ділити пшеницю?
— Горобцю — мірку, а лисиці — дев’ять,— відповіла лисиця.
Як сказала, так і поділила пшеницю: горобцю одну мірку дала, а собі забрала дев’ять. Надумав тоді горобець помститися лисиці, що, як треба було жати, все ходила «підпирати небо», а як ділити пшеницю, то взяла собі вдев’ятеро більше. Поскаржився горобець собаці. А той сказав:
— Ти не бійся, я легко з нею розквитаюсь.
Взяв і зарився в лисиччину пшеницю. А лисиця прийшла згрібати зерно. Гребла, гребла і помітила собаче вухо. Подумала, що то якась шкурка, і почала гризти те вухо. Собака як підскочить та як кинеться на лисицю — так і розірвав її на шматки.