Відмінності між версіями «Крадений віл (українська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
Мав [[чоловік]] сина. Виріс парубійко, та такий собі леґінь, хоч картину із нього малюй, а до роботи щось не дуже квапиться. | Мав [[чоловік]] сина. Виріс парубійко, та такий собі леґінь, хоч картину із нього малюй, а до роботи щось не дуже квапиться. | ||
Рядок 22: | Рядок 13: | ||
— Що ж,— зітхає батько,— то кради... Зловив син вола, взяв на налигач і привів. | — Що ж,— зітхає батько,— то кради... Зловив син вола, взяв на налигач і привів. | ||
− | — Жени його додому. А я в село загляну — знайомого провідаю...— сказав йому батько. | + | — Жени його додому. А я в село загляну — знайомого провідаю...— сказав йому [[батько]]. |
− | Повернувся пізно, але ще того дня зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами всі вікна, аби хтось не підглянув, і аж потому сів до столу. | + | [[Файл:Казка про вола-250.jpg|left]]Повернувся пізно, але ще того дня зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами всі вікна, аби хтось не підглянув, і аж потому сів до столу. |
− | — Стривай,— каже батько.— Спершу собі поміряємо шиї. Побачимо, хто ліпше з нас погладшає. | + | — Стривай,— каже [[батько]].— Спершу собі поміряємо шиї. Побачимо, хто ліпше з нас погладшає. |
− | Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько — той їсть повагом, наче у гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає [[собака]], а він усе мерщій ховає до комори. І вночі не спав: весь час йому здавалося, що хазяїн вола об'явився. | + | Поміряли шиї, взялися за їжу. [[Батько]] — той їсть повагом, наче у гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає [[собака]], а він усе мерщій ховає до комори. І вночі не спав: весь час йому здавалося, що хазяїн вола об'явився. |
Через місяць того вола з'їли. Повеселішав парубок. | Через місяць того вола з'їли. Повеселішав парубок. | ||
Рядок 36: | Рядок 27: | ||
— Це тому, чоловічку, що ти крадене їв! — сміється з нього батько. | — Це тому, чоловічку, що ти крадене їв! — сміється з нього батько. | ||
− | — А ви хіба купували, тату? — дивується син. | + | — А ви хіба купували, тату? — дивується [[син]]. |
— Еге, я їв своє, тому і погладшав,— примружив старий очі.— Пам'ятаєш, як я в село заходив? Це тоді хазяїну я за вола односив гроші. | — Еге, я їв своє, тому і погладшав,— примружив старий очі.— Пам'ятаєш, як я в село заходив? Це тоді хазяїну я за вола односив гроші. | ||
Рядок 42: | Рядок 33: | ||
Син аж вирячився з дива. | Син аж вирячився з дива. | ||
− | — Ну, сину,— каже батько,— то, може, знову підеш вола красти? | + | — Ну, сину,— каже [[батько]],— то, може, знову підеш вола красти? |
— Ні, хай йому всячина! — сказав син.— Більше не буду красти. Радше піду волами землю орати та хліб сіяти. | — Ні, хай йому всячина! — сказав син.— Більше не буду красти. Радше піду волами землю орати та хліб сіяти. | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | [[Категорія:Казки про батьків та дітей]] | ||
+ | |||
+ | {{Казка про чоловіка}} |
Поточна версія на 18:20, 22 жовтня 2014
Мав чоловік сина. Виріс парубійко, та такий собі леґінь, хоч картину із нього малюй, а до роботи щось не дуже квапиться.
Якось питає в нього батько: — Чи не пора, синку, за якесь діло братися? А той стоїть і чухає потилицю:
— Та не знаю, тату, за що й братися...
— Гаразд,— озвався батько.— Підемо по світу, поглянемо, як інші живуть. Може, й тобі якась там робота до серця припаде.
Ішли вони, йшли, вже й назад повернули, коли дивляться — під лісом віл пасеться.
— Я цього вола вкраду! — каже тоді син.
— Що ж,— зітхає батько,— то кради... Зловив син вола, взяв на налигач і привів.
— Жени його додому. А я в село загляну — знайомого провідаю...— сказав йому батько.
Повернувся пізно, але ще того дня зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами всі вікна, аби хтось не підглянув, і аж потому сів до столу.
— Стривай,— каже батько.— Спершу собі поміряємо шиї. Побачимо, хто ліпше з нас погладшає.
Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько — той їсть повагом, наче у гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, а він усе мерщій ховає до комори. І вночі не спав: весь час йому здавалося, що хазяїн вола об'явився.
Через місяць того вола з'їли. Повеселішав парубок.
— Ану, сину,— каже тоді батько,— поміряємо шиї. Поміряли. У батька шия на два пальці більша, а в сина — тонша стала.
— Це тому, чоловічку, що ти крадене їв! — сміється з нього батько.
— А ви хіба купували, тату? — дивується син.
— Еге, я їв своє, тому і погладшав,— примружив старий очі.— Пам'ятаєш, як я в село заходив? Це тоді хазяїну я за вола односив гроші.
Син аж вирячився з дива.
— Ну, сину,— каже батько,— то, може, знову підеш вола красти?
— Ні, хай йому всячина! — сказав син.— Більше не буду красти. Радше піду волами землю орати та хліб сіяти.
Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення Казка про чоловіка |
---|
Дерев'яний кінь (українська народна казка) • Корова, кінь і пес (українська народна казка) • Кобиляча голова (українська народна казка) • Сліпий кінь (українська народна казка) • Богатирський кінь (українська народна казка) • Мірошник Гавриїл і пані Марйо (грецька народна казка) • Безхвоста (грецька народна казка) • Хуан Сяо (китайська народна казка) |