Страшне кошеня (Болгарська народна казка)

Якось, кошеня перекинуло глечика з молоком, і господиня набила його, впхнула в торбу, винесла за село та й каже:

— Не приходь більше додому!

Забилося кошеня в терновий кущ, сидить і плаче. А як смеркло, заплакало воно ще голосніше, бо йому хотілося їсти і не було тут такого теплого куточка, як у господині на припічку, де б воно могло згорнутися калачиком і поспати.

Плаче кошеня, нарікає. А бігла мимо лисиця, поспішала в село на вечерю. Почула, як гірко плаче кошеня, підійшла до нього та й питає:

— Чого ти так жалібно плачеш, друже?

Кошеня й розповіло про своє горе. А лисичка сказала:

— Зараз твоя хазяйка спить і нічого не чує. Покажеш мені дірку, щоб я залізла в курник і вкрала курку? Як покажеш — візьму тебе в свою теплу хатку.

Кошеня завело лисицю в курник, і та вибрала найкращу курку. Відтоді вони подружили. Забрала лисиця кошеня в свою хату, й почали вони жити разом.

За вечерею кошеня з’їдало курячу голову і так було сите. Лисиця була задоволена, що їй лишається вся курка. Але одного разу вона спитала:

— Я знаю, що ти з левового роду. Але чого ти таке маленьке?

— А того,— відказало кошеня,— що в моєї господині було багато малих дітей, і вони мучили мене.

Лисиця повірила кошеняті й сказала:

— Поживеш на волі й виростеш.

Почувши це, кошеня дуже зраділо. Воно виросте й стане левом! Умостилося коло вогню та й задрімало.

А лисиця каже:

— Ти, котику, дуже натомився. Ляж, поспи, а я попораюсь. Так чогось мені весело, що й спати не хочеться.

Кошеня згорнулося клубочком і заснуло. А лисиця тим часом побігла в село, залізла в курник, як показало їй кошеня, і покрала всі кури. По одній попереносила їх і загребла в яму. Прийшла додому, а кошеня спить та все мурличе: хр-мр, хр-мр. Лисиця подумала, що то воно грає на козицю, і закружляла по хаті, наспівуючи.

На ранок усі звірі знали, що лисиця знайшла собі друга, який грає на козицю. І захотілося звірам подивитися на хваленого музику, почали вони просити лисицю, щоб пустила їх у хату.

— Зробити це не так-то й просто,— відповіла лисиця.— Наваріть най-смачніших страв і покличте нас у гості. Отоді й побачите.

Звірі пристали на те. Закололи двох баранів, трьох буйволів, шість корів, кілька диких кіз. Склали усе в казан і поставили варити, а зайця, як гінця, послали по лисицю та її музику.

Нашорошивши довгі вуха, прибіг зайчик до лисиччиної хати. Звірі наказали йому не зустрічатися з музикою, краще покликати лисицю, сказати їй: «Просимо вас і вашого музику в гості, уже все готове»,— і швидко бігти назад, щоб, поки прийдуть гості, бути разом з усіма.

Виконав зайчик наказ, іде додому та й думає: «Сховаюся я в кущі, поки ніхто не бачить, та й подивлюсь на того хваленого музику сам». Сховався зайчик, тільки хвіст видно. Коли це йдуть кошеня з лисицею. Кошеня награє, а лисиця взяла в лапи по хустині й пританцьовує.

Коли дійшли до того місця, де заховався зайчик, кошеня угледіло його хвіст, подумало, що то миша, майнуло туди і вгородило у хвіст свої кігті. Зайчик зойкнув од болю й кинувся навтіки, а хвіст так і лишився в лапах у кошеняти, і воно причепило його собі до капелюха.

Прибіг переляканий зайчик до звірів і все їм розповів.

— Біг через ліс я від того страховища і не міг навіть перепочити,— сказав він.— І далі побіжу, а ви тут як знаєте.

І тільки смуга за ним лягла. Спочатку звірі не хотіли вірити зайчи- новим словам, а тоді роздивилися, що в нього немає хвоста, і заметушилися; хто боязкіший, кинувся тікати, а хто сміливіший, сховався поблизу,—так уже хотілося їм побачити страшного музику і тільки тоді тікати.

Дика свиня зарилася в листя біля казана, баба ведмедиця вилізла на похилого дуба, а черепаха примостилася віддалік на горбку.

Прийшли кошеня з лисицею на галявину, де кипів казан, але ніхто не зустрів їх, ніхто не привітав. Кошеня награє собі, а лисиця скаче навколо казана.

Виткнула дурна свиня вуха, хотіла почути, що воно там грає. А кошеня почуло шелест, озирнулось і побачило чорне свиняче вухо. Подумало, що то мишка, шусть! — і вхопило свиню за вухо. Свиня як заверещить — аж ліс затремтів. Баба ведмедиця почула той страшний крик, злякалася, впала з дуба й зламала собі поперек, відтоді й ходить на чотирьох. А доти ходила, як люди, на двох ногах. Покотилася з горба черепаха та по камінцях, то шкіра й потріскалась — така вона в черепахи й досі. А в дурної свині від страху та крику виросли два великі передні зуби й виткнулися з рота.

А кошеня побачило, як бояться його дикі звірі, і запанувало в лісі.