Журавочка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)
Автор: Валентина Яцкул-Пантазьєва
Ось послухайте малеча,
Що я зараз розповім.
У краю, де ви живете
Вироста трава полинь.
Її вітер колихає,
Пісню радості співає.
Але дивная трава -
Лиш голівкою хита.
-То що ж трапилось такого,
Що сумує ця трава
І на пісеньку щасливу
Лиш голівкою хита?
- Вона знає, що вітри,
То великі брехуни.
Тут все грають і співають,
А там дуба виривають.
І за ними йде біда,
І спокою вже нема.
Старі люди говорили,
Що жила колись в степу
Дивна жінка-чарівниця,
й силу мала не просту.
Як проходила лугами
Або йшла над берегами -
Густі трави виростали,
Птахи гніздечка там клали.
І співали солов'ї
Від зорі і до зорі.
Завітавши у хати,
Залишала по перлині,
Що вогонь життя несла
І родину берегла.
Але так воно ведеться,
Що життя зі смертю б'ється.
І краса тому причина,
А в народі є личина,
Що підточує нутро
Й гине з нею все добро.
Якось люди на світанку,
Привітавши промінь ранку,
поспішали на поля,
Де пшениця золота
У важке колосся вбралась,
Й ніби море колихалась.
Бачуть полем йде дівчина,
А за нею пісня лине.
У руках важке колосся,
Голубі волошки в косах.
Сарафан, мов маків цвіт.
І кофтина, як той сніг.
Вся громада зупинилась
І здивовано дивилась.
А дівчина зупинилась,
До людей всіх посміхнулась,
Колос кинула до ніг
І сріблястий її сміх
Задзвенів, мов роса ранку,
Що пробуджує світанки.
Та й по тому зникло все...
Всі зчудовано стояли
І дивились, і мовчали...
- Хліб дарує вам Земля
Для багатства, для добра.
Колос цей вам треба взяти
Й по зернині всім роздати.
Хто зуміє зберегти
Цю зернину до весни,
В того в хаті буде сміх
І смачний великий хліб.
А ще таїну буття
Він пізнає за життя, -
отак мовила вона,
Дивна жінка чарівна.
Важкий колос підняла
Й по зернині роздала.
Залишилась лиш одна,
Ніби маківка мала.
- Це тобі, моє дитя, -
тихо мовила вона
до сирітки, що стояла
й мовчки ручку простягала.
- Моя матінка слаба
І в нас їсточки нема.
- Не біда, моя маленька,
Скоро встане твоя ненька.
Ти траву ось цю візьми -
Завари і остуди.
А як мама схоче пити
Ти навхрест їй дай іспити.
А зернятко це сховай,
До весни не відкривай.
Час спливав. Настала осінь.
Золота й прекрасна мить -
Все багатством тут бринить.
Ліс змінив своє вбрання
І земля уже не та.
Ранки стали прохолодні
Ну, а ночі - ті холодні.
Заспішили й журавлі
В теплі дальнії краї.
Вони в небо піднімались
І на землю опускались.
Силу брали від землі,
Щоб летіть в чужі краї.
Важкий колос підняла
Й по зернині роздала.
