Журавочка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Автор: Валентина Яцкул-Пантазьєва


Ось послухайте малеча,

Що я зараз розповім.

У краю, де ви живете

Вироста трава полинь.


Її вітер колихає,

Пісню радості співає.

Але дивная трава -

Лиш голівкою хита.


-То що ж трапилось такого,

Що сумує ця трава

І на пісеньку щасливу

Лиш голівкою хита?


- Вона знає, що вітри,

То великі брехуни.

Тут все грають і співають,

А там дуба виривають.

І за ними йде біда,

І спокою вже нема.

Старі люди говорили,

Що жила колись в степу

Дивна жінка-чарівниця,

й силу мала не просту.


Як проходила лугами

Або йшла над берегами -

Густі трави виростали,

Птахи гніздечка там клали.

І співали солов'ї

Від зорі і до зорі.

Завітавши у хатину,

Залишала по перлині,

Що вогонь життя несла

І родину берегла.


Але так воно ведеться,

Що життя зі смертю б'ється.

І краса тому причина,

А в народі є личина,

Що підточує нутро

Й гине з нею все добро.


Якось люди на світанку,

Привітавши промінь ранку,

поспішили на поля,

Де пшениця золота

У важке колосся вбралась,

Й ніби море колихалась.


Бачуть полем йде дівчина,

А за нею пісня лине.

У руках важке колосся,

Голубі волошки в косах.

Сарафан, мов маків цвіт.

І кофтина, як той сніг.


Вся громада зупинилась

І здивовано дивилась.

А дівчина повернулась,

До людей всіх посміхнулась,

Колос кинула до ніг

І сріблястий її сміх

Задзвенів, мов роса ранку,

Що пробуджує світанки.


Та й по тому зникло все...


Всі зчудовано стояли

І дивились, і мовчали...

- Хліб дарує вам Земля

Для багатства, для добра.

Колос цей вам треба взяти

Й по зернині всім роздати.

Хто зуміє зберегти

Цю зернину до весни,

В того в хаті буде сміх

І смачний великий хліб.

А ще таїну буття

Він пізнає за життя, -

отак мовила вона,

Дивна жінка чарівна.


Важкий колос підняла

Й по зернині роздала.

Залишилась лиш одна,

Ніби маківка мала.

- Це тобі, моє дитя, -

тихо мовила вона

до сирітки, що стояла

й мовчки ручку простягала.

- Моя матінка слаба

І в нас їсточки нема. Чорний Мор забрав усе...

- Не біда, моя маленька,

Скоро встане твоя ненька.

Ти траву ось цю візьми -

Завари і остуди.

А як мама схоче пити

Ти навхрест їй дай іспити.

А зернятко це сховай,

До весни не відкривай.


Час спливав. Настала осінь.

Золота й прекрасна мить -

Все багатством тут бринить.

Ліс змінив своє вбрання

І земля уже не та.

Ранки стали прохолодні

Ну, а ночі - ті холодні.

Заспішили й журавлі

В теплі дальнії краї.

Вони в небо піднімались

І на землю опускались.

Силу брали від землі,

Щоб летіть в чужі краї.

у неділю пообіді Дівча вийшло погулять Й квіти осені зібрать, Що лишились ще живі, Як дарунок для душі.

Вона бігала, співала Й не замітила як стала Перед вовком, що лежав Й хижо зуби вишкіряв. Раптом в небі журавлі Закричали всі: "Курли!" Мов стріла на землю впали Й дзьобом вовка відганяли. Він же шкірився, крутився... І таки свого добився - Прокусив пташині крила, Що найбільше його била Й око дзьобом простромила. Він схопився і побіг, Залишивши крові слід.

Журавлі враз піднялися І журбою пройнялися. Вони сіли й цокотали Журавлиху піднімали. Але та була безсила Тільки щось там цокотіла.

Підійшло мале дівча. - За сестрицю буду я. Не хвилюйтесь, журавлі, Повертайтесь повесні!- Обережно підняла І додому понесла. Вдома рани обробила, Накормила, напоїла. Із трави-полинь гніздо Біля печі примостила.

А на ранок новина Облетіла півсела. Люди сходились до хати Вдови дівчину вітати. І побачить журавлиху - Цю сміливу диво-птицю. А вона собі сиділа Й тихо щось там жебоніла.

Ось прийшов коваль села. Мудра й світла голова. Перед ним вся дітвора Шумно двері відчиня. На порозі зупинився, До ікони помолився, Господині шану склав І народ весь привітав. Крізь густі кущаві брови Хитро глянув на дівча, А затим спитав суворо: - Ти, Журавочка, мала?- А вона вся зашарілась І на матір подивилась. -Ану, доню, підійди І мішок зерна прийми, Щоб крилаті журавлі Повертались повесні. - Та у нас вього доволі,- тихо мовило дівча. -Ну, той добре,- він промовив,- Цей дарунок від села.

Скоро стихли всі розмови. Час нічний. І небо спить. Лиш не спиться журавлисі - Зранене крило болить. Вона стогне, як людина, Біля печі у кутку, А мале дівча клопоче - Кладе травку чарівну. Це дарунок Степовички, Що для мами їй дала. І ось знову пригодилось Це чар-зілля для життя. Врешті стихло все в кімнаті І не чути й цвіркуна. Тільки Місяць однобокий В чужі вікна загляда. Його сяйво пробудило Журавлиху у кутку - Стрепенулась й потягнула Срібну нитку чарівну. Стала дзьобом зашивать - Тяжкі рани закривать. Як роботу цю скінчила, Підняла догори крила. Раз змахнула, потім - ще, А затим - іще, іще... Та, мабуть, крило боліло. Вона знітилась і сіла.

А мале дівча не спало, Тихо так собі лежало, Коли чує шелестить, По підлозі щось біжить. А то мишки, що в коморі Заховались до весни. Принесли до журавлихи Нове зілля чар-трави. Вони тихо поклонились, Завертілись, закрутились, В сяйво місячне вплітались, В новий образ обертались. І предстали знахарі - Чудо-лікарі землі. - Нас прислала ваша Мати Тяжкі рани лікувати. Ось, філейник - знищить біль, Коров'як - завершить ціль. Вони крила розкривали Й довго щось там чаклували. Раптом срібний сміх зорі Забринів десь у вікні. Лікарі враз заспішили Й до схід сонця все закінчили. Поклонившись завертілись. Завертілись, закрутились В мишки знову обернулись Та й до нірки повернулись.

Журавлиха піднялась, По кімнаті раз пройшлась. Розпрямила свої крила - Й сонце в хаті засвітилось. Коли дивиться мала, А це жінка степова.

-Ну, Журавочка, прощай! І мене не забувай. Люди вранці все забудуть, Турбувать тебе не будуть. Але ти запам'ятай - Хижим вовком у твій край Повернулася біда - Вона душу виїда. Лиш дитячий сміх Землі Та крилаті журавлі Порятують весь твій край Ти, дитино, так і знай. Ось, візьми собі на згадку Перстень Матері-Землі. Якщо буде скрута сильна Ти на землю поклади І скажи такі слова: - Стань же тут полинь-трава! Перстень матері прийми І народ мій захисти.

Дівча ніжно обняла, Повернулась та й пішла.

Вже пройшло багато років... Врятувала нас земля Від біди дитячим сміхом Й чистотою джерельця. А коли весна приходить, Прилітають журавлі. І вітають нашу землю Криком ранньої весни.