Лебедина казка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)
Автор казки: В.Яцкул-Пантазьєва
Зоряне небо,
Місячна ніч.
Лебедина зграя
Додому летить,
До сузір'я Лебедя,
Де ключами б'ють
Холодні джерела,
Що життя несуть.
Ти послухай, сину,
Казку лебедину,
Що вінчає долі
Коханням своїм.
І несе на крилах
Пісню ту єдину,
Що співають двоє
Подихом одним.
У ніч зорепадну
Холодні ключі
Приймали дарунки
На води свої -
То лілія біла,
Сонця дочка,
І чисті та ніжні
Перлини Отця.
Джерела співали
Й дарунки несли
По водах Вкраїни,
І щастя рекли.
У місячнім сяйві
Купалась Земля.
В всім дарувала
Кохання сповна.
ж ж ж
А на ранок лебеді
Над степом літали
І пух лебединий
На землю скидали,
Сівши на озера
І на річку Вись,
Перлини із лілій
У дзьоби взяли.
Розправивши крила,
В небо підіймались
Й лебедину пісню
Там собі співали,
А як закінчили
До людей спустились -
І у степ великий
Вони запросили.
Люди бігли степом
І не розуміли:
"Звідки лине пісня?
І чому все біле?"
Раптом зупинились:
Бо лебеді сіли
І в великій шані
Голови склонили.
В лебедині крила
Перлини поклали
І сльозами долі
Тихо омивали.
А затим укутали
Пухом ніжно-білим,
Прокричавши тричі
До сонця злетіли.
Люди зачаровані
Стояли й дивились,
Як в променях сонця
Птиці розчинились.
Наймудріший вийшов
І слово промовив:
- Скарб нам залишили
Птиці ніжно-білі -
Перлини пухнасті
І лілії білі.
Перлини чудові
Візьмемо собі,
А лілії білі -
Цариці-воді,-
Люди не дослухали
Та й стали хватати,
А перлини ніжні
Почали зникати.
- Стійте,зупиніться, -
кричав наймудріший,-
Жадність вас погубить
І ці перли ніжні. -
Та ніхто не слухав -
І перли зникали,
Лиш старенькі люди
На коліна стали.
Раптом грім ударив
І крик лебединий
Пронісся над степом
Та й в небо полинув.
Наймудріший плакав,
Старенькі молились
І у неба долю
Для людей просили.
Вітер враз пронісся,
Ніби аж злякався
Сколихнувши води,
Далі десь подався.
Тихо, тихо стало
Лиш вода хлюпоче
Та верба старенька
Про людей клопоче:
- Холодні джерела,
Великая Вись,
Цариця водиці,
З людьми поріднись.
Віддай їм дарунки,
Що є ще в воді,
Омий їхнє тіло
І душу звільни.
Загули джерела,
Заспівала Вись.
Квіти у віночок
На річці сплелись.
Веселкове щастя
На воду упало -
Цариці дорогу
До людей вказало.
У свиті русалок
вона випливає.
Корона із лілій
Під сонцем сіяє.
Очі великі,
Як сині озерця.
В руках у царівни
Чарівне люстерко.
- Хто потривожив
Спокій цариці?
Чому так тривожно?
Що хочеш, сестрице? -
звернулась вона
до старої верби
голосом срібним
струмочка води.
Коли бачать люди,
А з верби виходить
Берегиня степу
І людського роду.
Вони привітались
Й ніжно обнялися -
І в цю ж мить над степом
Звуки полилися.
Люди в них купались
І від зла звільнялись
У чистім коханні
Душі їх єднались.
Ніби зачаровані
Стояли й дивились,
А затим прощення
У обох просили.
Царівна водиці
Тихо усміхнулась,
У люстерко глянула
Комусь підморгнула.
Сом старий з карасиком
З води випливає
Й чашу перламутрову
В руки їй вручає.
- Ось, сестрице люба,
Візьми й повертай
Спокій і гармонію
У свій рідний край.
Лебедина зграя
Знов сюди прибуде,
Лиш при тій умові,
Якщо вірність буде.
Вона поклонилась,
Передавши чашу.
Й тихо опустилась
У підводне царство.
Залишились люди,
Степова царівна
Та прекрасна чаша
З перлинами диво.
У глибокій шані
Люди поклонились
І з смутком у серці
Голови схилили.
А царівна степу
Чашу підняла
Й до людей промовила
Ось такі слова:
- Встаньте мої діти,
Орії прекрасні.
В цій чаші перлини -
Це таланти ваші.
Кожен з вас отрима
І піде в дорогу -
Понесе духовність
Дану йому Богом.
А той, хто лишиться
На своїй землі,
Прославить народ свій
На многі віки.
У перлинах доля
І вона єдина -
В серці буде битись
Славна Україна!
Через гори й доли,
Крізь віки століть
Приведуть дороги
До корінь своїх.
І в новім цвітінні
Земля забуя,
І прапор єднання
Підніме вона.
Лебедина зграя,
Знов сюди прибуде
І таланти ваші
Примножувать буде.
ж ж ж
Бачиш, сину, в небі
Лебеді летять,
До сузір'я Лебедя,
Щоб перлини взять...
