Лисиця і лелека (Болгарська народна казка)
Якось заприятелювали лелека і ли- с-иця. Одного разу лелека покликав лисицю на гостину. Посиділи, побалакали, як годиться, затим господар надумав гостю почастувати. Налив молока в глечик із вузькою шийкою, накришив туди хліба і припрошує:
— Добре, що ти прийшла, кумонько. Покуштуємо, що маю, що зміг приготувати. Це чоловіче порання, чоловіча робота, не те що жіноча, але все ж покуштуй. їж, кумонько, їж, смачного тобі.
Лисиця і крутилася навколо глечика, і лизала його, але нічого не дістала. її велика голова не влазила у вузький глечик. А лелека своїм довгим дзьобом поклював сам усю тетерю. Лисиця лишилася голодна.
Наступного дня лисиця кличе лелеку на гостину. Наварила каші, па- сипала у велику мілку тарілку і припрошує:
— їж, лелеченько, їж, голубчику. Добре, що ти прийшов, розвеселиш мене, побалакаємо. їж, голубчику, сил набирайся, смачного тобі.
Лелека стукав, стукав дзьобом по тарілці, та так нічого й не схопив. А лисиця лизь та лизь, геть-чисто виїла всю кашу.
От зібрався лелека йти, лисиця вийшла за ним, а він і каже:
— Кумонько, як я тебе запрошував у гості, ти добре наїлась. А от я сьогодні йду голодний від тебе, щиру правду кажу.
А лисиця на те:
— Е, вибачай, куме, ти кривиш душею. Ти так стукав дзьобом по тарілці, що всі сусіди знають: ти їв і наївся, а я як була в тебе, нічого з глечика не дістала і пішла голодна.
Засоромився лелека, похнюпив голову і пішов собі. Відтоді й ворогують лисиця з лелекою.