Вчений кум
Якось один чоловік віддав свого сина до школи. Коли хлопець приїхав на літо додому, батько розпитав, як у нього йде наука, і мовив:
— Хотілося б мені побачити, чого ти вже навчився. Ходімо до кума, він дуже вчений чоловік, і ти з ним побалакаєш!
Після полудня пішли вони до кума, посиділи, попоїли, а тоді батько попрохав кума трохи вивірити хлопця. Кум і спитав:
— А скажи-но мені, як зветься той звір, що ловить мишей?
— Такий звір зветься котом,— відповів хлопець.
— Овва! Він зветься спритністю! — вигукнув кум. Батько покрутив головою, а кум запитав:
— А як зветься те, на чому ми варимо їжу?
— Вогонь! — відповів школяр.
— Еге! — знову заперечив кум.— Ця штука зветься пекучістю! Батько почав хмурніти, а кум випробовував хлопця далі:
— А як зветься ота хата, куди ми звозимо снопи з поля?
Хлопець здивувався, що хрещений питає його про таке, і відповів:
— Та стодолою ж!
Ба ні! Вона зветься достатком! — засміявся кум.
Батько сидів мов на голках, та кум вів своєї:
— А як зветься! те, що носить на собі кораблі?
— Вода,— відповів хлопець.
— Гай-гай! — вигукнув кум і зацідив кулаком по столу.— Та штука зветься могутністю!
Тут батько вже не втримався, узяв ціпка і добряче відлупцював школяра. Хлопець гірко плакав.
Під кінець літа пішов хлопець разом із батьком до кума попрощатися. Зайшли вони у двір і побачили, що наймичка вибирає з кабиці попіл, а під ноги їй увесь час лізе кішка. Наймичка розгнівалась і сипонула на кицьку попелом із лопатки. У попелі лишилися розпечені вуглинки, вони застрягли в кішки на спині, і шерсть у неї затліла. Кішка наче шалена шугонула до стодоли, полізла в солому, і солома зайнялася.
Батько побіг у хату, хлопець метнувся за ним і закричав:
— Ой-йой-йой! Спритність із пекучістю скочила у достаток, біжіть мерщій з могутністю!
— Тю, синку, я тебе не розумію. Що сталося? — здивувався кум.
— Спритність із пекучістю скочила у достаток, біжіть мерщій з могутністю! — знов закричав хлопець.
— Та я ж тобі кажу, що не розумію! — вигукнув кум.— Кажи, що сталося?
Тоді хлопець сказав:
— У кішки загорілася шерсть, вона скочила в стодолу, несіть швидше воду!
Кум із батьком вибігли надвір, та стодола вже зайнялася. Кум побивався, рвав на собі чуба і голосив:
— І що це мені до макітри влізло, і чого це я вчив тебе говорити не по-людськи? Оце мені кара!
— Авжеж,— мовив батько і відтоді не водив сина до кума на іспити.