Гарний парубок (грецька народна казка)
Дивним-давно жив собі добрий, роботящий селянин із жінкою й сином. Та сталося так, що селянин занедужав і вже не міг працювати. Ніде було взяти грошей. Пішла селянинова жінка до сусіда — чоловіка багатого, але злого й немилосердного на вдачу.
— Я дам вам грошей, тільки з умовою,— каже багатій.
— З якою?
— Я вам — гроші, а ви мені — дім і город.
Жінка гірко заплакала.
— А коли підросте ваш син,— вів далі багатій,— хай іде до мене в найми. Ну, то бери мерщій гроші, поки я не передумав!
Що робити біднякам? Продали вони багатієві дім та город...
Але грошей вистачило ненадовго.
Якось уранці каже бідний селянин багатому сусідові:
— Ми домовлялися, що, коли виросте мій син, ти забереш його до себе.
— Заберу, якщо він здоровий та дужий.
— Завтра я приведу його до тебе, і ти сам побачиш, який він здоровий та дужий.
Другого дня привів селянин сина до багатія.
— Як тебе звати? — спитав той.
— Ламброс.
— Бачиш он те височенне дерево? Чи можеш ти вирвати його з корінням?
— Можу,— впевнено відповів парубок.
Схопив він дерево за стовбур, сіпнув і вирвав його з корінням.
— Гарний парубок! — вигукнув багатій.— Я його беру.
Другого дня він послав парубка в поле косити траву. Але це для Ламброса була не робота, а забава. Викосив він траву та й пішов обідати Наймичка поставила на стіл горщик картоплі, миску риби. Сама ж пішла кликати інших робітників до столу.
А Ламброс тим часом умолов дві хлібини й виїв усе, що було в горщику та мисці. Дізнався про це хазяїн, розсердився й нагримав на Ламброса. Потім послав його обмолочувати жито. Парубок відламав добру гілляку і так уперіщив нею по снопах, що все зерно відразу осипалося. Хазяїн радіє — гарного має наймита. Та коли Ламброс пішов вечеряти, йому нічого не подали.
— Ти з’їв в обід харчів за чотири душі,— сказав хазяїн.
— Але ж я робив за чотирнадцятьох,— відповів Ламброс.— Я хочу їсти!
— Тоді пострибай,— каже хазяїн,— може, й голод пройде
Минув іще тиждень.
— Що ти хочеш за свою працю? — питає хазяїн.
— Нічого,— відповідає Ламброс,— навіть вам можу дещо дати, якщо,звичайно, схочете.
— А що?
— Не скажу, скоро самі побачите.
— Ну й дива! Виходить, я маю такого гарного парубка, який за свою роботу ще й мені платитиме?!
Справді, Ламброс працював ціле літо на садибі хазяїна: звіз усе зерно до комори, зібрав кукурудзу, бавовну, виноград, продав помідори й кавуни. А щоразу в обід чи вечерю йому давали менше й менше їсти.
Коли скінчилися літні роботи, хазяїн питає Ламброса:
— Ти обіцяв мені щось дати, то чи не віддаси зараз — адже роботу свою скінчив?..
— Аякже,— відказує Ламброс.
Він схопив хазяїна і шпурнув його аж за хмари. А потім привів своїх батьків до садиби багатого сусіда й мовив:
— Цей дім буде ваш назавжди, живіть із миром,
І зажили вони втрьох, горя не знаючи.
Минув місяць. Якось уранці сиділи вони в дворі. Коли бачать — щось падає з неба. А то був хазяїн. Так і гепнувся б посеред двору, та, на щастя, приземлився на копицю сіна.
— Ласкаво просимо,— обізвався Ламброс.— Сідайте попоїжте, бо ж, мабуть, добряче зголодніли! А потім забирайте своє сіно, кукурудзу, виноград. Ви вторгуєте більше, ніж дали колись моєму хворому батькові. Тож забирайтеся звідси.
Скупий чоловік зібрав свої пожитки і пішов геть, а Ламброс залишився жити з батьками в його будинку.
Казка про батьків та дітей |
|---|
Казка про бідного |
|---|
