Золоте дерево (грецька народна казка)
В одного чоловіка було два сини. Після його смерті брати поділили між собою майно.
Коли дійшла черга до корів, менший брат запропонував:
— Знаєш, брате, давай я збудую новий загін для корів поруч із старим. Увечері корови повертатимуться із пасовиська, скільки корів зайде у новий загін — всі мої.
— Нічого в тебе не вийде, бо корови підуть за звичкою у старий загін,— відповів старший.
— Не хвилюйся, вийде!
— Я тобі кажу, що жодна корова не зайде в новий загін!
— А хіба тобі не все одно? — стояв на своєму менший.
Бачить старший, що не переконає меншого, бо його всі вважали за дурня. Нехай що хоче, те й робить...
Менший брат збудував новий загін поруч із старим.
Увечері всі корови зайшли в старий загін, тільки одна худа, кривенька корівка забрела в новий.
— Така моя доля,— зітхнув менший брат і забрав ту корівку собі.
Він вирішив її зарізати, а м’ясо продати.
Зарізав менший брат корову, кола чує над головою:
— Кра! Кра!
Підвів хлопець голову і побачив ворон.
— Що, хочете м’яса? — спитав він.
— Кра! Кра!
— Хочете, значить, зачекайте трохи!
Менший розклав м’ясо на купки та й каже:
— А тепер платіть по двадцять п’ять золотих.
Ворони схопили м’ясо й полетіли до своїх гнізд.
— Гаразд, заплатите в суботу ввечері,— вирішив менший брат. Прийшов він додому, а старший брат питає:
— Де ти подів свою корову?
— Зарізав, а м’ясо продав.
— Продав? Молодчага, мабуть, щось уторгував?
— Я м’ясо продав воронам,— відповів менший.— А гроші вони віддадуть у суботу.
— Що ти наробив? Де це видано, щоб у ворон були гроші!
— Ось побачиш! — каже менший.
У суботу ввечері він пішов до ворон. Став під деревами та й гукає:
— Ей ви, розплачуйтеся за м’ясо!
Ворони літали сюди-туди, кружляли над ним, і тільки чулося:
— Кра! Кра!
— Кажете,. в наступну суботу? — спитав хлопець.— Ну добре, хай буде по-вашому.
Минув тиждень. Менший брат пішов до ворон, став під деревами, гукає:
— Платіть за м’ясо!
— Кра! Кра! — відповіли ворони.
— Що, в наступну суботу? Ні, я не буду більше чекати! Як собі хочете, а гроші мені віддайте!
— Кра-кра, кра-кра! — знову донеслося до нього.
— Коли не хочете по-доброму, я позрубую всі дерева, на яких ваші гнізда!
Але ворони ніби не чули його погроз.
Тоді менший брат узяв сокиру й заходився рубати перше дерево. Рубав, рубав, коли бачить — на дереві дупло. Засунув туди руку, а там — торбина із золотом.
— То ви маєте золото, а платити не хочете! — розсердився він. Потім узяв трохи золота та й пішов до брата.
— А ти казав, що ворони не заплатять за м’ясо... Ось дивись! — І він показав золото.
Старший брат був уражений до краю.
— Як же це вони могли заплатити? — спитав він, оговтавшись.
— Спершу не хотіли. Тоді я взяв сокиру та й почав рубати дерево, де їхні гнізда; коли бачу — дупло. А в дуплі — золото! Я взяв, скільки мені треба...
— А далі,— перебив старший брат,— що ти зробив далі?
— Решту залишив там.
— Ходімо, й мені даси трохи!
— Ходімо.
Прийшли брати до дерева, де було золото, витягли з дупла торбину. Старший брат радить:
— Давай ділитися.
— Згода,— відповідає менший,— тільки з умовою: ти понесеш торбину, бо вона для мене заважка.
Узяв старший брат торбину, і пішли вони додому. Зненацька повіяв сильний вітер. Брати, не довго думаючи, вилізли на густе, розлоге дерево, щоб переждати негоду. Тільки-но вмостилися, глянули вниз — а під деревом стоять троє чоловіків, хтозна-звідки й узялися. Це були злодії. Вони тут переховували награбовапе добро.
— Переждімо грозу,— мовив перший.
— А тоді що будемо робити? — спитали інші.
— Спочатку підемо до дерева, де гніздяться ворони, перевіримо, чи золото наше ціле, потім — до дерева, де живуть сови, подивимося, чи на місці діаманти; нарешті сходимо до дерева, де живуть сичі, глянемо на наші перли.
Старший брат штовхнув меншого: мовляв, мовчи! Але той як закричить:
— Я все знаю! Я все знаю!
Перелякані злодії — як дременуть звідти!
Спустилися брати донизу. Спочатку пішли до дерева, де жили сови, і забрали діаманти, потім пішли до дерева, де жили сичі, і забрали перли. Повернулися щасливі додому. А вранці старший каже:
— Брате, дай мені трохи золота.
— Ні,— відповідає менший,— будемо ділитися порівну.
Здивувався старший, а потім поцікавився:
— А що ти робитимеш з таким багатством?
— Куплю лютию і буду грати на свята.
Старший брат тільки зітхнув.
— Подумай, дуршо, лютню можна купити за кілька золотих, а ти хочеш за неї віддати все своє золото, діаманти, перли.
— Але то буде лютня не проста,— правив своєї менший.
— Роби, як знаєш! — відмахнувся старший.— А краще б ти одружився! Хозяйство завів.
— Може, мені одружитися з царівною? — спитав менший.
— Одружуйся,— насмішкувато мовив брат.
Менший пішов до крамниці і виклав перед крамарем усе своє добро.
— Я хочу купити найкращу лютню в світі.
— Тоді тримай,— крамар подав хлопцеві лютню. — А післязавтра іди до царського палацу грати.
Якраз на третій день припадало свято. Менший брат подався з лютнею на площу, де веселилися люди: танцювали, співали. А коли прийшла черга танцювати цареві, хлопець ударив по струнах. І що цар побачив! Ціле військо вийшло із лютні, вишикувалось перед ним і привіталося.
— Ану покличте до мене того музику,— наказав цар слугам.
Менший брат підійшов, уклонився.
— Продай мені свою лютню,— звернувся цар до нього.
— Я вам її дарую,— каже хлопець.
— Е, ні, за добро треба платити добром. Якщо хочеш, одружуйся з моєю дочкою.
— Я згоден! — зрадів хлопець.
Відгуляли весілля. Так менший брат, якого всі називали дурнем, добився свого. І щасливо вони жили з царівною весь свій вік.
