Кажи, прядко! (Болгарська народна казка)
Жив колись дідусь, і була в нього дівчина; коли вона сміялась, на її вустах розквітали троянди, а коли плакала, з очей сипалися перли.
Дідусь збирав їх і носив продавати, так вони й жили. Невдовзі слава про ту дівчину долинула до вух царя. Він забажав з нею одружитися і послав людей, щоб знайшли дівчину й привели до нього. Люди прийшли, взяли дівчину, посадовили в царську карету й рушили в дорогу. Серед жінок, які супроводжували карету, була дівка, що хотіла хоч неправдою, а вийти заміж за царя. їхали вони, їхали, аж красуні захотілося пити, а заздрісниця їй каже:
— Даси вирвати тобі одне око, дам напитися, не даси — не буде води. І красуня погодилась: вирвала та їй одне око й дала напитися. А око
заховала в скриньку. їхали вони, їхали, дісталися до колодязя, красуня знову захотіла пити, попросила води, а заздрісниця сказала їй:
— Даси вирвати друге око — дам напитися, не даси — не буде води! Від великої спраги красуня пристала й на це, вийняла дівка в неї і друге око, сховала в ту саму скриньку й дала їй напитися води. Коли дівчина пила, жінки сказали:
— Навіщо цареві цариця без очей, що вона робитиме сліпа? Давайте десь покинемо її.
Проїхали вони ще трохи, добулися до заростей кропиви, де був висохлий колодязь, покинули там дівчину й подалися собі далі.
А дорогою змовилися проголосити красунею дівку-заздрісницю, привели її до царя, замість тієї, справжньої, і він обвінчався з нею. Час від часу цар просив дружину засміятися, щоб побачити, як у неї на вустах розцвітають троянди, або заплакати, щоб з її очей посипалися перли, та вона відповідала, що зараз ніколи, мовляв, нехай згодом. І йому довелося довго чекати, поки здійсниться його мрія.
А бідолашну дівчину, покинуту в кропиві, через день надибав один дідусь і привів до себе додому. Стала дівчина жити в того дідуся, і от одного разу вона чогось засміялася, і ту ж мить на її вустах розквітла червона троянда. Дівчина віддала її дідусеві й сказала:
— Дідусю, візьми цю троянду і неси в місто продавати. Ходи й вигукуй: «Троянда за око, троянда за око». Хто дасть тобі око, тому й віддаси її.
Взяв дідусь троянду і пішов у місто, а там ходив з вулиці на вулицю, вигукуючи: «Троянда за око, троянда за око». Ходив, ходив і трохи загаявся біля царських палат. Аж ось якась молодиця визирнула у вікно й запитала:
— Що продаєш, діду?
Він відповів їй:
— Троянду за око, донько!
Вона йому сказала:
— Давай сюди!
Тоді взяла маленьку скриньку, відкрила її, дала дідусеві око і взяла троянду. Взяв дідусь око й приніс його дівчині. Та притулила око на його місце, воно помалу приживилося, і дівчина знову стала бачити ним.
Минув час, невдовзі дівчина знову засміялася, і на її вустах розквітла троянда; дівчина знову дала її дідусеві, щоб пішов у місто продавати її: троянду — за око. Дідусь узяв троянду, пішов у місто і знову ходив вулицями, вигукуючи: «Троянда за око, троянда за око!» Коли він минав царські палати, вигукуючи: «Троянда за око!» — цариця почула його, виглянула у віконце й запитала:
— Що продаєш, діду?
Він їй відповів:
— Троянду за око, донько!
— Давай її сюди, діду, а я дам тобі око!
Витягнула вона з-за пазухи маленьку скриньку, відкрила її, вийняла око, віддала дідусеві і взяла троянду. Дідусь узяв те око, приніс дівчині. Та притулила око на його місце, воно приживилося, стала дівчина знову бачити ним і знову стала здорова.
Іншим разом дівчина заплакала, і замість сліз у неї з очей посипалися перли. Вона віддала їх дідусеві, наказала піти в місто, продати й купити дещо в хату. Дідусь узяв перли, відніс їх у місто і знову продав цариці. А та, коли до неї прийшов цар, засміялася й непомітно встромила собі в рот троянду, а царю сказала, ніби троянда щойно розквітла у неї на вустах. Цар помітив цю жіночу хитрість, але удав, ніби вірить їй. Іншим разом вона приліпила собі до очей перли, а коли заплакала, удала, ніби сльози перетворилися на ці перли, і цар прикинувся, наче вірить їй.
Дідусь багато разів приходив у місто продавати троянди й перли, поки чутка про ті троянди й перли дійшла до царя. Той здивувався і став гадати, звідки все це береться. Нарешті вдався до хитрощів. Покликав до себе на посиденьки всіх дівчат, заможних і бідних, щоб прийшли до нього попрацювати, — так він сподівався знайти між ними справжню дівчину-красуню. Двічі збиралися дівчата на вечорниці, та справжня красуня-чарівниця не приходила. Нарешті одна бабуся умовила її прийти.
Всі дівчата пряли, гомоніли, співали хто які знав пісні, а цар ходив від дівчини до дівчини, приглядався, хто як пряде, як працює, яка дівчина з лиця. А вона, прийшовши, сіла в куточку, закуталась хустиною, схилила голову й почала прясти та все примовляла до прядки: «Кажи, прядко: була колись дівчина, коли вона сміялась — на її вустах розквітала троянда, а коли плакала — її сльози ставали перлами». Нарешті почув цар її, підійшов до неї і сказав:
— Стривайте, а тепер я подивлюся, хто тут сидить і що робить!
Узяв та й підняв палицею хустину, побачив дівочу вроду і зрозумів, що це і є та дівчина, яку він шукає. А дівчина і не дивиться йому у вічі та знай примовляє: «Кажи, прядко...» Так цар довідався про те, що сталося, наказав залишити дівчину в палаці й побрався з нею, а свою першу дружину звелів стратити.
