Відмінності між версіями «Бідар і водяник (болгарська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...)
 
 
(Не показано 4 проміжні версії 2 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
В одному селі жив старий [[дід]]. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?
  
 +
Став [[чоловік]] на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.
  
 +
— Що ти робиш?
  
 +
— Мотузку сукаю!
  
 +
— Навіщо вона тобі?
 +
 +
—- Річку зв’язати!
 +
 +
— А нащо тобі її в’язати?
 +
 +
— Щоб додому віднести!
 +
 +
Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька — водяника.
 +
 +
— Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв’язати річку й віднести її до себе додому!
 +
 +
— Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!
 +
 +
Бісеня знову виринуло з води:
 +
 +
— Гей, ходи-но сюди!
 +
 +
— Що тобі ще треба?
 +
 +
— Забереш цю річку, як побореш мене!
 +
 +
— Поборемося, як прийдеш до мене в село!
 +
 +
— Прийду!
 +
 +
Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив [[змій]].
 +
 +
— Ти ще малий, і мій [[син]] ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.
 +
 +
Коли це виповзає [[змій]]. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
 +
 +
Прибігло перелякане бісеня до свого батька.
 +
 +
— Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з’являється, дерева в лісі хиляться з ляку.
 +
 +
— То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!
 +
 +
У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.
 +
 +
— Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?
 +
 +
— Аби міцніша була!
 +
 +
— Навіщо тобі міцна мотузка?
 +
 +
— Щоб не порвалася, коли нестиму річку!
 +
 +
— Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!
 +
 +
— Кидай спершу ти, а тоді я!
 +
 +
Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку. Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.
 +
 +
— Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!
 +
 +
Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:
 +
 +
— Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!
 +
 +
— Справді? — запитав старий водяник.
 +
 +
— Атож. Йому залишилося тільки зв’язати річку.
 +
 +
— Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!
 +
 +
Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. [[Чоловік]] саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.
 +
 +
—  Гей, нащо ти в’яжеш річку?
 +
 +
— Понесу її додому! —відповів чоловік.
 +
 +
— Але ж вона наша! — каже старий водяник.
 +
 +
— Що ж ми, зостанемося без домівки?
 +
 +
— Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть!
 +
 +
А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!
 +
 +
Водяник благав, а [[чоловік]] удавав, ніби не чує.
 +
 +
— Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!
 +
 +
— Що таке торба золота! Ще й нести її треба.
 +
 +
— Дам тобі дві торби і сам однесу! — обіцяє водяник.
 +
 +
— Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.
 +
 +
Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.
 +
 +
[[Чоловік]] рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
 +
 +
Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови.
 +
 +
— Нащо ти мене міряєш? — питається водяник.
 +
 +
— Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
 +
 +
Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.
 +
 +
{{Чарівні казки}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

Поточна версія на 08:28, 6 січня 2014

В одному селі жив старий дід. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?

Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.

— Що ти робиш?

— Мотузку сукаю!

— Навіщо вона тобі?

—- Річку зв’язати!

— А нащо тобі її в’язати?

— Щоб додому віднести!

Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька — водяника.

— Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв’язати річку й віднести її до себе додому!

— Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!

Бісеня знову виринуло з води:

— Гей, ходи-но сюди!

— Що тобі ще треба?

— Забереш цю річку, як побореш мене!

— Поборемося, як прийдеш до мене в село!

— Прийду!

Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.

— Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.

Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.

Прибігло перелякане бісеня до свого батька.

— Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з’являється, дерева в лісі хиляться з ляку.

— То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!

У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.

— Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?

— Аби міцніша була!

— Навіщо тобі міцна мотузка?

— Щоб не порвалася, коли нестиму річку!

— Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!

— Кидай спершу ти, а тоді я!

Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку. Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.

— Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!

Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:

— Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!

— Справді? — запитав старий водяник.

— Атож. Йому залишилося тільки зв’язати річку.

— Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!

Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.

— Гей, нащо ти в’яжеш річку?

— Понесу її додому! —відповів чоловік.

— Але ж вона наша! — каже старий водяник.

— Що ж ми, зостанемося без домівки?

— Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть!

А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!

Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.

— Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!

— Що таке торба золота! Ще й нести її треба.

— Дам тобі дві торби і сам однесу! — обіцяє водяник.

— Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.

Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.

Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.

Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови.

— Нащо ти мене міряєш? — питається водяник.

— Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.

Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.