Відмінності між версіями «Горобець і лисиця (Болгарська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 1: Рядок 1:
Якось подружили горобець І ЛИСИЦЯ та й посіяли пшеницю, щоб заробити щось і перебути зиму. Коли пшениця достигла, пішли її жати. От лисиця пожала трошки, розлінувалась і стала хитрувати. Розігнулась, кинула пучок колосків і каже горобцю:
+
Якось подружили [[горобець]] І ЛИСИЦЯ та й посіяли пшеницю, щоб заробити щось і перебути зиму. Коли пшениця достигла, пішли її жати. От лисиця пожала трошки, розлінувалась і стала хитрувати. Розігнулась, кинула пучок колосків і каже горобцю:
  
 
— Горобчику, ти жни, а я піду підіпру небо, щоб не впало, не вим’яло гарну пшеничку.
 
— Горобчику, ти жни, а я піду підіпру небо, щоб не впало, не вим’яло гарну пшеничку.
  
А небо, як на те, захмарилось; вона пішла й сіла край поля пильнувати, щоб не впала хмара і не вим’яла пшеницю. А горобець жав, жав, спини не розгинав, сам обжав поле, пов’язав снопи і вже міркував, як ту пшеницю обмолотити. Побачила лисиця, що робота вже закінчена, підійшла до горобця і каже:
+
А небо, як на те, захмарилось; вона пішла й сіла край поля пильнувати, щоб не впала хмара і не вим’яла пшеницю. А горобець жав, жав, спини не розгинав, сам обжав поле, пов’язав снопи і вже міркував, як ту пшеницю обмолотити. Побачила [[лисиця]], що робота вже закінчена, підійшла до горобця і каже:
  
 
— А тепер я навчу тебе, як пшеницю молотити.
 
— А тепер я навчу тебе, як пшеницю молотити.
  
Схопила в зуби снопа і один по одному, один по одному всі перенесла на галявинку й заходилась молотити хвостом. Горобець, як умів, старався і тут. Все було гаразд, але лисицю знову взяли лінощі, зиркнула вона туди-сюди і мовила:
+
Схопила в зуби снопа і один по одному, один по одному всі перенесла на галявинку й заходилась молотити хвостом. [[Горобець]], як умів, старався і тут. Все було гаразд, але лисицю знову взяли лінощі, зиркнула вона туди-сюди і мовила:
  
 
— Гей, ще, чого доброго, впаде небо і примне цю гарну пшеничку! Ти, горобчику, сам молоти, а я піду підіпру те нерозумне небо.  
 
— Гей, ще, чого доброго, впаде небо і примне цю гарну пшеничку! Ти, горобчику, сам молоти, а я піду підіпру те нерозумне небо.  
  
Відійшла лисиця і сіла віддалік, а горобець сам домолотив пшеницю. Перевіяв, і тоді лисиця прийшла її ділити.
+
Відійшла [[лисиця]] і сіла віддалік, а [[горобець]] сам домолотив пшеницю. Перевіяв, і тоді [[лисиця]] прийшла її ділити.
  
 
Горобчик питається:
 
Горобчик питається:
Рядок 23: Рядок 23:
 
— Ти не бійся, я легко з нею розквитаюсь.
 
— Ти не бійся, я легко з нею розквитаюсь.
  
Взяв і зарився в лисиччину пшеницю. А лисиця прийшла згрібати зерно. Гребла, гребла і помітила собаче вухо. Подумала, що то якась шкурка, і почала гризти те вухо. Собака як підскочить та як кинеться на лисицю — так і розірвав її на шматки.  
+
Взяв і зарився в лисиччину пшеницю. А [[лисиця]] прийшла згрібати зерно. Гребла, гребла і помітила собаче вухо. Подумала, що то якась шкурка, і почала гризти те вухо. [[Собака]] як підскочить та як кинеться на лисицю — так і розірвав її на шматки.  
  
  
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

Поточна версія на 20:28, 2 грудня 2013

Якось подружили горобець І ЛИСИЦЯ та й посіяли пшеницю, щоб заробити щось і перебути зиму. Коли пшениця достигла, пішли її жати. От лисиця пожала трошки, розлінувалась і стала хитрувати. Розігнулась, кинула пучок колосків і каже горобцю:

— Горобчику, ти жни, а я піду підіпру небо, щоб не впало, не вим’яло гарну пшеничку.

А небо, як на те, захмарилось; вона пішла й сіла край поля пильнувати, щоб не впала хмара і не вим’яла пшеницю. А горобець жав, жав, спини не розгинав, сам обжав поле, пов’язав снопи і вже міркував, як ту пшеницю обмолотити. Побачила лисиця, що робота вже закінчена, підійшла до горобця і каже:

— А тепер я навчу тебе, як пшеницю молотити.

Схопила в зуби снопа і один по одному, один по одному всі перенесла на галявинку й заходилась молотити хвостом. Горобець, як умів, старався і тут. Все було гаразд, але лисицю знову взяли лінощі, зиркнула вона туди-сюди і мовила:

— Гей, ще, чого доброго, впаде небо і примне цю гарну пшеничку! Ти, горобчику, сам молоти, а я піду підіпру те нерозумне небо.

Відійшла лисиця і сіла віддалік, а горобець сам домолотив пшеницю. Перевіяв, і тоді лисиця прийшла її ділити.

Горобчик питається:

— Кумо лисице, як будемо ділити пшеницю?

— Горобцю — мірку, а лисиці — дев’ять,— відповіла лисиця.

Як сказала, так і поділила пшеницю: горобцю одну мірку дала, а собі забрала дев’ять. Надумав тоді горобець помститися лисиці, що, як треба було жати, все ходила «підпирати небо», а як ділити пшеницю, то взяла собі вдев’ятеро більше. Поскаржився горобець собаці. А той сказав:

— Ти не бійся, я легко з нею розквитаюсь.

Взяв і зарився в лисиччину пшеницю. А лисиця прийшла згрібати зерно. Гребла, гребла і помітила собаче вухо. Подумала, що то якась шкурка, і почала гризти те вухо. Собака як підскочить та як кинеться на лисицю — так і розірвав її на шматки.