Відмінності між версіями «Дарунки з трьох зернин (українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:українська народна казка]]
 
  
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
+
В одному селі жив великий [[дід]]ич.
  
[[Категорія:Казки про панів]]
+
Мав стільки полів, лісів, худоби і всілякого добра, що навіть цісар йому заздрив. А у того [[дід]]ича служив бідний [[чоловік]] Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. Вітер зірвав з покрівлі солому, і, коли йшов дощ, вода текла по стінах.
 +
 +
У хатині жила й Максимова родина. Родина немаленька, а їсти було нічого.
  
[[Категорія:Казки про діда і бабу]]
+
Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини.
ДАРУНКИ 3 ТРЬОХ ЗЕРНИН
 
  
В одному селі жив великий [[дід]]ич. Мав стільки полів, лісів, худоби і всілякого добра, що навіть цісар йому заздрив. А у того [[дід]]ича служив бідний [[чоловік]] Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. Вітер зірвав з покрівлі солому, і, коли йшов дощ, вода текла по стінах. У хатині жила й Максимова родина. Родина немаленька, а їсти було нічого.
 
Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини.
 
 
Жінка сумує, плаче.
 
Жінка сумує, плаче.
 +
 
— Люди вже позасівали, а в нас іще й не орано. Роби щось, чоловіче, бо не доживем до другого року.
 
— Люди вже позасівали, а в нас іще й не орано. Роби щось, чоловіче, бо не доживем до другого року.
 +
 
— Не журися,— відповів Максим,— я піду до [[дід]]ича і попрошу, аби позичив нам хоч трохи насіння. Засіємо, і на другий рік у нас буде своє.
 
— Не журися,— відповів Максим,— я піду до [[дід]]ича і попрошу, аби позичив нам хоч трохи насіння. Засіємо, і на другий рік у нас буде своє.
 +
 
— Ну, йди, не чекай.
 
— Ну, йди, не чекай.
 +
 
Пішов Максим до [[дід]]ича. Став перед порогом і каже:
 
Пішов Максим до [[дід]]ича. Став перед порогом і каже:
 +
 
— Так і так, світлий [[пан]]е, не маю чим засіяти свій кавалок поля. Дайте мені хоч трохи насіння, аби мої діти не повмирали з голоду.
 
— Так і так, світлий [[пан]]е, не маю чим засіяти свій кавалок поля. Дайте мені хоч трохи насіння, аби мої діти не повмирали з голоду.
 +
 
[[Дід]]ич витріщився на нього й закричав:
 
[[Дід]]ич витріщився на нього й закричав:
 +
 
— Аби мати — треба робити!
 
— Аби мати — треба робити!
 +
 
— Та я роблю у вас день і вночі!
 
— Та я роблю у вас день і вночі!
 +
 
— Ти, лайдаку, не кажи мені дурниць!
 
— Ти, лайдаку, не кажи мені дурниць!
 +
 
Опустив Максим голову і пішов додому. Розповів жінці, що йому [[дід]]ич відповів.
 
Опустив Максим голову і пішов додому. Розповів жінці, що йому [[дід]]ич відповів.
 +
 
Надворі сонечко гріє. Пташки з теплих країв прилетіли, всюди весело. А Максим сидить зі своєю жінкою на призьбі й сумує, бо діти ходять голодні та слабі, як мухи.
 
Надворі сонечко гріє. Пташки з теплих країв прилетіли, всюди весело. А Максим сидить зі своєю жінкою на призьбі й сумує, бо діти ходять голодні та слабі, як мухи.
 +
 
Раптом до Максимової хатки прилетіли дві ластівки і почали ліпити під стріхою гніздечко. Максим уздрів їх і сказав:
 
Раптом до Максимової хатки прилетіли дві ластівки і почали ліпити під стріхою гніздечко. Максим уздрів їх і сказав:
 +
 
— Бідні ластівочки, нащо ви ліпите гніздечко під такою дрантивою стріхою? Таж як піде дощ, то вам дітей затопить.
 
— Бідні ластівочки, нащо ви ліпите гніздечко під такою дрантивою стріхою? Таж як піде дощ, то вам дітей затопить.
 +
 
Та ластівки не розуміли людської мови. А якщо й розуміли, то мовчали. Зліпили гніздечко, виклали пір'ячком, знесли яєчок і висиділи зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело» що душа раділа.
 
Та ластівки не розуміли людської мови. А якщо й розуміли, то мовчали. Зліпили гніздечко, виклали пір'ячком, знесли яєчок і висиділи зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело» що душа раділа.
Але одного разу звідкись явився страшний змій, який почав тягнутись до ластів'ячого гніздечка. Діти заверещали:
+
 
— Тату, до наших ластів'ят лізе якийсь змій!
+
Але одного разу звідкись явився страшний [[змій]], який почав тягнутись до ластів'ячого гніздечка. Діти заверещали:
 +
 
 +
— Тату, до наших ластів'ят лізе якийсь [[змій]]!
 +
 
 
Максим вибіг надвір, схопив довбню, і почалася бійка не на життя, а на смерть. Гепав змія по хребті, поки його не переламав. Змій ледве відповз і сконав у темному яру. Трьох ластів'ят страшний змій схопив, а четверте пташеня вдалося врятувати. Але і з ним сталася біда: йому під час бійки поранили ніжку.
 
Максим вибіг надвір, схопив довбню, і почалася бійка не на життя, а на смерть. Гепав змія по хребті, поки його не переламав. Змій ледве відповз і сконав у темному яру. Трьох ластів'ят страшний змій схопив, а четверте пташеня вдалося врятувати. Але і з ним сталася біда: йому під час бійки поранили ніжку.
 +
 
Максим забрав пташечку до хати, діти її дозирали, годували. Коли могла уже літати, випустили на волю, аби шукала своїх маму й тата.
 
Максим забрав пташечку до хати, діти її дозирали, годували. Коли могла уже літати, випустили на волю, аби шукала своїх маму й тата.
 
Минуло літо, і настала осінь. Ластівки полетіли у вирій. Усю землю завіяло снігом. Та минула і зима, пташки вернулися додому, до своїх гніздечок.
 
Минуло літо, і настала осінь. Ластівки полетіли у вирій. Усю землю завіяло снігом. Та минула і зима, пташки вернулися додому, до своїх гніздечок.
 +
 
У Максимовій хаті злидні так розсілися, що не дають дихати.
 
У Максимовій хаті злидні так розсілися, що не дають дихати.
 +
 
Та ось одна ластівочка ударила крильцем у шибку. Максим вийшов надвір і спитав:
 
Та ось одна ластівочка ударила крильцем у шибку. Максим вийшов надвір і спитав:
 +
 
— Чого ти хочеш, дорога пташино? Ластівочка поклала йому на долоню якесь зеренце і прощебетала:
 
— Чого ти хочеш, дорога пташино? Ластівочка поклала йому на долоню якесь зеренце і прощебетала:
 +
 
— Посій перед дверима.
 
— Посій перед дверима.
 +
 
Через якусь хвилину прилетіла знову.
 
Через якусь хвилину прилетіла знову.
 +
 
Поклала на долоню друге зеренце:
 
Поклала на долоню друге зеренце:
 +
 
— Посій перед вікном.
 
— Посій перед вікном.
 +
 
Фуркнула й вернулася з третім зеренцем:
 
Фуркнула й вернулася з третім зеренцем:
 +
 
— Посій коло криниці.
 
— Посій коло криниці.
 +
 
Максим красно подякував їй і зробив так, як вона сказала. Посіяв три зернини, почав чекати врожаю. Другого дня вранці діти повставали й повибігали на сонечко. Але скоро вернулися в хату, гейби перелякані.
 
Максим красно подякував їй і зробив так, як вона сказала. Посіяв три зернини, почав чекати врожаю. Другого дня вранці діти повставали й повибігали на сонечко. Але скоро вернулися в хату, гейби перелякані.
 +
 
— Тату, у нас коло хати щось таке дивне виросло, ой-йой-йой!
 
— Тату, у нас коло хати щось таке дивне виросло, ой-йой-йой!
 +
 
— Ви ще спите навстоячки?
 
— Ви ще спите навстоячки?
 +
 
— Ні, тату, подивіться.
 
— Ні, тату, подивіться.
 +
 
Вийшов Максим і бачить — перед порогом, під вікном і коло криниці три величезних гарбузи. Схотів підняти, але де там! — треба силу велета.
 
Вийшов Максим і бачить — перед порогом, під вікном і коло криниці три величезних гарбузи. Схотів підняти, але де там! — треба силу велета.
 +
 
Гарбузи уже достигли, блищали, як сонечко.
 
Гарбузи уже достигли, блищали, як сонечко.
 +
 
— Жінко, ану, розпалюй у печі вогонь,— втішився Максим.— Звари на обід гарбузяної каші.
 
— Жінко, ану, розпалюй у печі вогонь,— втішився Максим.— Звари на обід гарбузяної каші.
 +
 
Закотив гарбуз до хати і нагострив ніж. Коли розрізав на дві половини, то очам не повірив: там був білий хліб, калачі, бринза, м'ясо, ковбаса, солонина — варене, смажене, солодке, квасне й гірке... Максим викладав те добро на стіл, а в гарбузі нічого не зменшувалося.
 
Закотив гарбуз до хати і нагострив ніж. Коли розрізав на дві половини, то очам не повірив: там був білий хліб, калачі, бринза, м'ясо, ковбаса, солонина — варене, смажене, солодке, квасне й гірке... Максим викладав те добро на стіл, а в гарбузі нічого не зменшувалося.
 +
 
Як поїли добре, жінка накрила чарівний гарбуз білим рушником. А Максим вкотив до хати другого. Розрізав його на дві половини, а там таке убрання, що і найбільші [[пан]]и подібного не бачили: шовкові сорочки, новенькі черевики, всілякі спідниці, намиста, коралі. Було все, чого бажав Максим, його жінка й діти.
 
Як поїли добре, жінка накрила чарівний гарбуз білим рушником. А Максим вкотив до хати другого. Розрізав його на дві половини, а там таке убрання, що і найбільші [[пан]]и подібного не бачили: шовкові сорочки, новенькі черевики, всілякі спідниці, намиста, коралі. Було все, чого бажав Максим, його жінка й діти.
 +
 
Жінка від утіхи аж заплакала й накрила той гарбуз найфайнішою скатертиною.
 
Жінка від утіхи аж заплакала й накрила той гарбуз найфайнішою скатертиною.
 +
 
Максим вкотив до хати і третій гарбуз. Розрізав і злякався: з нього висипалася ціла купа золота. Накидав повну скриню золотих, і жінка накрила гарбуз полотном.
 
Максим вкотив до хати і третій гарбуз. Розрізав і злякався: з нього висипалася ціла купа золота. Накидав повну скриню золотих, і жінка накрила гарбуз полотном.
 +
 
— Тепер ви, діточки мої, не будете вже голодувати, а я не буду кланятися захланному [[дід]]ичеві,— каже весело Максим.
 
— Тепер ви, діточки мої, не будете вже голодувати, а я не буду кланятися захланному [[дід]]ичеві,— каже весело Максим.
 +
 
Він файно вбрав своїх дітей, жінку і сам ходив по селу, як ґазда, а не як жебрак. Через кілька днів став будувати собі хату.
 
Він файно вбрав своїх дітей, жінку і сам ходив по селу, як ґазда, а не як жебрак. Через кілька днів став будувати собі хату.
 +
 
Люди здивувалися, що в бідного Максима з'явилися такі гаразди. Хтось розповів [[дід]]ичеві. Прийшов [[пан]] та й питає:
 
Люди здивувалися, що в бідного Максима з'явилися такі гаразди. Хтось розповів [[дід]]ичеві. Прийшов [[пан]] та й питає:
 +
 
— Скажи мені, Максиме, звідки в тебе багатство? Максим відповів:
 
— Скажи мені, Максиме, звідки в тебе багатство? Максим відповів:
 +
 
— Я, [[пан]]е, не краду, і на мене ніхто не робив. Все, бачите, принесла мені мала ластівка.— І розповів, що з ним було.
 
— Я, [[пан]]е, не краду, і на мене ніхто не робив. Все, бачите, принесла мені мала ластівка.— І розповів, що з ним було.
 +
 
[[Дід]]ич вислухав Максима і пішов до палацу. Його мучило бажання розбагатіти ще більше. Зліпив під карнизом ластів'яче гніздо і почав загулювати пташок. І якось так сталося, що дві ластівки дали себе загулити: залетіли в те гніздо, нанесли яєчка й сіли висиджувати їх. Як ластів'ята вивелися й трохи підросли, [[дід]]ич почав визирати змія. Але змій не приходив. Це дуже злило [[дід]]ича: пташки от-от вилетять, тоді їх не зловиш!
 
[[Дід]]ич вислухав Максима і пішов до палацу. Його мучило бажання розбагатіти ще більше. Зліпив під карнизом ластів'яче гніздо і почав загулювати пташок. І якось так сталося, що дві ластівки дали себе загулити: залетіли в те гніздо, нанесли яєчка й сіли висиджувати їх. Як ластів'ята вивелися й трохи підросли, [[дід]]ич почав визирати змія. Але змій не приходив. Це дуже злило [[дід]]ича: пташки от-от вилетять, тоді їх не зловиш!
 +
 
Одного разу він приклав драбину, виліз до гнізда. Сам за змія побив ластів'ят, а одному з них поранив ніжку. Забрав ту пташку до палацу, дозирав ціле літо. А восени випустив, аби собі летіла у вирій.
 
Одного разу він приклав драбину, виліз до гнізда. Сам за змія побив ластів'ят, а одному з них поранив ніжку. Забрав ту пташку до палацу, дозирав ціле літо. А восени випустив, аби собі летіла у вирій.
 +
 
Минули осінь і зима. Настала весна. З теплих країв вернулися пташки. До вікна палацу підлетіла ластівка.
 
Минули осінь і зима. Настала весна. З теплих країв вернулися пташки. До вікна палацу підлетіла ластівка.
 +
 
[[Дід]]ич вибіг надвір і спитав її:
 
[[Дід]]ич вибіг надвір і спитав її:
 +
 
— Який подарунок ти принесла мені, ластівочко? Вона дала три зеренця і прощебетала:
 
— Який подарунок ти принесла мені, ластівочко? Вона дала три зеренця і прощебетала:
 +
 
— Посієш перед дверима, під вікном і коло криниці.
 
— Посієш перед дверима, під вікном і коло криниці.
 +
 
— Дякую тобі, пташечко. Тепер я стану багатшим від самого цісаря!
 
— Дякую тобі, пташечко. Тепер я стану багатшим від самого цісаря!
 +
 
[[Дід]]ичеві виросли так само три величезні гарбузи.
 
[[Дід]]ичеві виросли так само три величезні гарбузи.
 +
 
Узяв барду, вдарив по одному і розрізав на дві половини. А звідти несподівано вилетіла хмара сарани. Кинулася на його лани і з'їла все, що там росло.
 
Узяв барду, вдарив по одному і розрізав на дві половини. А звідти несподівано вилетіла хмара сарани. Кинулася на його лани і з'їла все, що там росло.
 +
 
Розтяв другий гарбуз. Звідти вибухнув вогонь. Спочатку загорівся [[дід]]ичів палац, а потім весь маєток.
 
Розтяв другий гарбуз. Звідти вибухнув вогонь. Спочатку загорівся [[дід]]ичів палац, а потім весь маєток.
 +
 
Третього гарбуза не встигли і розрізати. Люди кажуть, що в ньому є кублище гадюк, які вилізуть тоді, коли [[дід]]ич вернеться й захоче знову [[пан]]увати.
 
Третього гарбуза не встигли і розрізати. Люди кажуть, що в ньому є кублище гадюк, які вилізуть тоді, коли [[дід]]ич вернеться й захоче знову [[пан]]увати.
 +
 
А Максим ще довго жив і не журився.
 
А Максим ще довго жив і не журився.
 +
 +
[[Категорія:українська народна казка]]
 +
 +
{{Казка про чоловіка}}
 +
 +
[[Категорія:Казки про панів]]
 +
 +
[[Категорія:Казки про діда і бабу]]

Версія за 10:54, 27 липня 2014

В одному селі жив великий дідич.

Мав стільки полів, лісів, худоби і всілякого добра, що навіть цісар йому заздрив. А у того дідича служив бідний чоловік Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. Вітер зірвав з покрівлі солому, і, коли йшов дощ, вода текла по стінах.

У хатині жила й Максимова родина. Родина немаленька, а їсти було нічого.

Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини.

Жінка сумує, плаче.

— Люди вже позасівали, а в нас іще й не орано. Роби щось, чоловіче, бо не доживем до другого року.

— Не журися,— відповів Максим,— я піду до дідича і попрошу, аби позичив нам хоч трохи насіння. Засіємо, і на другий рік у нас буде своє.

— Ну, йди, не чекай.

Пішов Максим до дідича. Став перед порогом і каже:

— Так і так, світлий пане, не маю чим засіяти свій кавалок поля. Дайте мені хоч трохи насіння, аби мої діти не повмирали з голоду.

Дідич витріщився на нього й закричав:

— Аби мати — треба робити!

— Та я роблю у вас день і вночі!

— Ти, лайдаку, не кажи мені дурниць!

Опустив Максим голову і пішов додому. Розповів жінці, що йому дідич відповів.

Надворі сонечко гріє. Пташки з теплих країв прилетіли, всюди весело. А Максим сидить зі своєю жінкою на призьбі й сумує, бо діти ходять голодні та слабі, як мухи.

Раптом до Максимової хатки прилетіли дві ластівки і почали ліпити під стріхою гніздечко. Максим уздрів їх і сказав:

— Бідні ластівочки, нащо ви ліпите гніздечко під такою дрантивою стріхою? Таж як піде дощ, то вам дітей затопить.

Та ластівки не розуміли людської мови. А якщо й розуміли, то мовчали. Зліпили гніздечко, виклали пір'ячком, знесли яєчок і висиділи зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело» що душа раділа.

Але одного разу звідкись явився страшний змій, який почав тягнутись до ластів'ячого гніздечка. Діти заверещали:

— Тату, до наших ластів'ят лізе якийсь змій!

Максим вибіг надвір, схопив довбню, і почалася бійка не на життя, а на смерть. Гепав змія по хребті, поки його не переламав. Змій ледве відповз і сконав у темному яру. Трьох ластів'ят страшний змій схопив, а четверте пташеня вдалося врятувати. Але і з ним сталася біда: йому під час бійки поранили ніжку.

Максим забрав пташечку до хати, діти її дозирали, годували. Коли могла уже літати, випустили на волю, аби шукала своїх маму й тата. Минуло літо, і настала осінь. Ластівки полетіли у вирій. Усю землю завіяло снігом. Та минула і зима, пташки вернулися додому, до своїх гніздечок.

У Максимовій хаті злидні так розсілися, що не дають дихати.

Та ось одна ластівочка ударила крильцем у шибку. Максим вийшов надвір і спитав:

— Чого ти хочеш, дорога пташино? Ластівочка поклала йому на долоню якесь зеренце і прощебетала:

— Посій перед дверима.

Через якусь хвилину прилетіла знову.

Поклала на долоню друге зеренце:

— Посій перед вікном.

Фуркнула й вернулася з третім зеренцем:

— Посій коло криниці.

Максим красно подякував їй і зробив так, як вона сказала. Посіяв три зернини, почав чекати врожаю. Другого дня вранці діти повставали й повибігали на сонечко. Але скоро вернулися в хату, гейби перелякані.

— Тату, у нас коло хати щось таке дивне виросло, ой-йой-йой!

— Ви ще спите навстоячки?

— Ні, тату, подивіться.

Вийшов Максим і бачить — перед порогом, під вікном і коло криниці три величезних гарбузи. Схотів підняти, але де там! — треба силу велета.

Гарбузи уже достигли, блищали, як сонечко.

— Жінко, ану, розпалюй у печі вогонь,— втішився Максим.— Звари на обід гарбузяної каші.

Закотив гарбуз до хати і нагострив ніж. Коли розрізав на дві половини, то очам не повірив: там був білий хліб, калачі, бринза, м'ясо, ковбаса, солонина — варене, смажене, солодке, квасне й гірке... Максим викладав те добро на стіл, а в гарбузі нічого не зменшувалося.

Як поїли добре, жінка накрила чарівний гарбуз білим рушником. А Максим вкотив до хати другого. Розрізав його на дві половини, а там таке убрання, що і найбільші пани подібного не бачили: шовкові сорочки, новенькі черевики, всілякі спідниці, намиста, коралі. Було все, чого бажав Максим, його жінка й діти.

Жінка від утіхи аж заплакала й накрила той гарбуз найфайнішою скатертиною.

Максим вкотив до хати і третій гарбуз. Розрізав і злякався: з нього висипалася ціла купа золота. Накидав повну скриню золотих, і жінка накрила гарбуз полотном.

— Тепер ви, діточки мої, не будете вже голодувати, а я не буду кланятися захланному дідичеві,— каже весело Максим.

Він файно вбрав своїх дітей, жінку і сам ходив по селу, як ґазда, а не як жебрак. Через кілька днів став будувати собі хату.

Люди здивувалися, що в бідного Максима з'явилися такі гаразди. Хтось розповів дідичеві. Прийшов пан та й питає:

— Скажи мені, Максиме, звідки в тебе багатство? Максим відповів:

— Я, пане, не краду, і на мене ніхто не робив. Все, бачите, принесла мені мала ластівка.— І розповів, що з ним було.

Дідич вислухав Максима і пішов до палацу. Його мучило бажання розбагатіти ще більше. Зліпив під карнизом ластів'яче гніздо і почав загулювати пташок. І якось так сталося, що дві ластівки дали себе загулити: залетіли в те гніздо, нанесли яєчка й сіли висиджувати їх. Як ластів'ята вивелися й трохи підросли, дідич почав визирати змія. Але змій не приходив. Це дуже злило дідича: пташки от-от вилетять, тоді їх не зловиш!

Одного разу він приклав драбину, виліз до гнізда. Сам за змія побив ластів'ят, а одному з них поранив ніжку. Забрав ту пташку до палацу, дозирав ціле літо. А восени випустив, аби собі летіла у вирій.

Минули осінь і зима. Настала весна. З теплих країв вернулися пташки. До вікна палацу підлетіла ластівка.

Дідич вибіг надвір і спитав її:

— Який подарунок ти принесла мені, ластівочко? Вона дала три зеренця і прощебетала:

— Посієш перед дверима, під вікном і коло криниці.

— Дякую тобі, пташечко. Тепер я стану багатшим від самого цісаря!

Дідичеві виросли так само три величезні гарбузи.

Узяв барду, вдарив по одному і розрізав на дві половини. А звідти несподівано вилетіла хмара сарани. Кинулася на його лани і з'їла все, що там росло.

Розтяв другий гарбуз. Звідти вибухнув вогонь. Спочатку загорівся дідичів палац, а потім весь маєток.

Третього гарбуза не встигли і розрізати. Люди кажуть, що в ньому є кублище гадюк, які вилізуть тоді, коли дідич вернеться й захоче знову панувати.

А Максим ще довго жив і не журився.