Перегляд вихідного коду сторінки Журавочка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)

'''Автор: [[Користувач:Сонце|Валентина Яцкул-Пантазьєва]]''' 


Ось послухайте малеча,

Що я зараз розповім.

У краю, де ви живете

Вироста трава полинь.



Її  вітер колихає,

Пісню радості співає.

Але дивная  трава -

Лиш  голівкою  хита.



-То що ж трапилось  такого,

Що сумує ця  трава

І на пісеньку  щасливу

Лиш  голівкою  хита?



- Вона знає,  що  вітри,

То  великі  брехуни.

Тут  все грають і співають,

А  там  дуба  виривають.

І  за  ними  йде  біда,

І  спокою  вже  нема.

Старі  люди  говорили,

Що  жила  колись  в  степу

Дивна  жінка-чарівниця,

й  силу  мала  не  просту.



Як  проходила  лугами

Або  йшла  над  берегами -

Густі  трави  виростали,

Птахи  гніздечка  там  клали.

І  співали  солов'ї

Від  зорі  і  до  зорі.

Завітавши  у  хати, 

Залишала  по  перлині,

Що  вогонь  життя  несла

І  родину  берегла.



Але  так  воно  ведеться,

Що  життя  зі  смертю  б'ється.

І  краса тому  причина,

А  в народі  є  личина,

Що  підточує  нутро

Й  гине  з  нею  все  добро.



Якось люди на світанку,

Привітавши промінь ранку,

поспішали на поля,

Де  пшениця  золота

У важке  колосся  вбралась,

Й ніби  море  колихалась.



Бачуть полем  йде дівчина,

А за нею пісня лине.

У руках важке колосся,

Голубі  волошки  в косах.

Сарафан, мов  маків  цвіт.

І  кофтина,  як  той  сніг.



Вся громада  зупинилась

І здивовано дивилась.

А дівчина зупинилась,

До людей всіх посміхнулась,

Колос кинула  до  ніг

І сріблястий її  сміх

Задзвенів, мов роса ранку,

Що  пробуджує  світанки.



Та й по тому  зникло  все...



Всі  зчудовано стояли

І  дивились, і  мовчали...

- Хліб  дарує вам  Земля

Для  багатства, для  добра.

Колос цей вам  треба  взяти

Й по зернині  всім  роздати.

Хто  зуміє  зберегти

Цю  зернину  до  весни,

В  того  в  хаті  буде  сміх

І смачний великий  хліб.

А  ще  таїну  буття

Він  пізнає  за  життя, -

отак  мовила  вона,

Дивна  жінка  чарівна.



Важкий  колос підняла

Й по зернині роздала.

Залишилась лиш одна,

Ніби  маківка мала.

- Це тобі, моє дитя, -

тихо мовила вона

до сирітки, що стояла

й мовчки ручку простягала.

- Моя  матінка  слаба

І в нас їсточки  нема.

- Не біда, моя маленька,

Скоро  встане твоя ненька.

Ти  траву ось цю візьми -

Завари  і  остуди.

А  як  мама  схоче пити

Ти  навхрест їй дай іспити.

А зернятко  це  сховай,

До  весни  не відкривай.



Час  спливав. Настала осінь.

Золота  й  прекрасна мить -

Все  багатством  тут  бринить.

Ліс  змінив  своє  вбрання

І земля уже не та.

Ранки стали прохолодні

Ну, а ночі - ті холодні.

Заспішили й журавлі

В теплі дальнії краї.

Вони в небо піднімались

І на землю опускались.

Силу брали від землі,

Щоб  летіть в чужі краї.

Важкий  колос  підняла

Й по зернині  роздала.




[[Категорія:Українська авторська казка]]
[[Категорія:Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва]]
[[Категорія:Фантастичні казки]]
[[Категорія:Казки про природу]]