Відмінності між версіями «Зачарована черепаха (румунська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 99: Рядок 99:
 
Одного разу і я там був. Вони бенкетували, а мені огризки зі столу кидали. Тож я й вирішив розповісти вам цю небилицю. Хто мені повірив, той збагнув, що я вигадку втнув.
 
Одного разу і я там був. Вони бенкетували, а мені огризки зі столу кидали. Тож я й вирішив розповісти вам цю небилицю. Хто мені повірив, той збагнув, що я вигадку втнув.
  
{{Чарывны казки}}
+
{{Чарівні казки}}
 
{{Шаблон:Румунські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Румунські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,1981)}}
 
{{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,1981)}}

Поточна версія на 09:29, 6 січня 2014

Із одного царя було три сини. Як настав їм час одружуватися, покликав він синів і каже:

— Любі мої діти, пора вже вам власні родинні кубельця звивати. Ідіть і шукайте своєї долі.

Твоя воля, батьку, для нас закон,— відповіли царевичі, поцілували йому руку й почали збиратися в дорогу.

Старший син одягнувся якомога краще, узяв з собою грошей, скільки треба було, військо і пішов на схід.

Ішов і йшов царевич, доки прибув у далеке царство, в палац до одного царя, в якого була єдина донька. Не довго думаючи, засватав її, а батько їх благословив.

Спорядився в похід середульший син і подався на захід. Довго чи не довго йшов він, але прибув у далеке царство, у володаря якого теж була одна-єдина дочка. Середульший царевич так само не роздумував довго і одружився з царівною.

А молодшому царевичу одруження і в голову не йшло. Та робити нічого, коли батько звелів шукати собі наречену. Одягнувся сяк-так, аби лиш люди не казали, що він нечупара, і спроквола почалапав собі з дому.

Тільки ж він і сам не знав, куди йому йти. Та і йшов він так, аби люди не казали, що на місці стоїть. Натрапив на якусь стежину й пішов нею. Приходить до великого озера. А дорогою він знайшов горіхову гілочку й прихопив знічев'я з собою.

Усівся царевич на березі, у воду дивиться, щоб люди не подумали, ніби байдики б'є. Цвьохнув горішиною по воді — бризки летять, а він сміється. Потім задумався царевич. Дивиться в озеро, але нічого не бачить, б'є по воді гілочкою, а для чого — й сам не знає, про все на світі забув.

Раптом з глибини озера випливла черепаха й подивилася на нього сумними очима.

Царевич ударив ще раз гілочкою по воді, черепаха звела над водою очі і з хлопця їх не спускає. А він нічого не бачить, думає свою думу.

Згодом помітив царевич, що за, кінчик гілочки вчепилася черепаха. Тенькнуло йому серце, але від чого — і сам не збагнув.

Коли стрепенувся від задуми, вже смеркало. Царевич звівся на рівні й пішов додому, а про черепаху забув.

Наступного дня знову прийшов він сюди. Про одруження вже й не згадував.

І третього дня він на озері, ніби його сюди щось тягне.

Сидить царевич на березі, гілочкою воду каламутить. Знову випливає з глибини черепахі й дивиться сумними очима на нього. І згадав царевич, що йому ж треба одружуватись, бо старші брати незабаром з дружинами повернуться.

Вирішив він далі іти шукати свого щастя. Коли черепаха так глянула на царевича, що він відчув, як болісно стислося йому серце. Ноги його ніби вросли в землю. Царевич наважився і крикнув:

— Бути тобі моєю нареченою!

— Спасибі тобі, мій коханий,— відповіла черепаха.— Твої слова зняли з мене чари. Ти — мій суджений, і доки я жива, буду завжди з тобою.

Почувши, що черепаха заговорила людською мовою, царевич злякався, хотів уже було тікати, але її ніжний голос вабив до себе.

Перекинулася черепаха тричі через голову і стала дівчиною такої вроди, якої ще світ не бачив. Царевич хотів приголубити її, але з місця не міг зрушити, боячись розгнівити красуню. Тепер він уже знав, що жити без неї не зможе.

Розмовляли-говорили вони про всяку всячину. Раптом царевич згадав, що завтра вранці мають повернутися старші брати з нареченими, і подався додому сказати батькові про свою наречену.

А красуня знову обернулася в черепаху та й пірнула в озеро.

Приходить царевич до палацу, а там уже зібралися всі. Коли він розповів про свою пригоду, брати почали глузувати з нього. Він хотів був розповісти, що то за черепаха, але йому й слова не дали вимовити.

Наступного дня брати роз'їхалися за своїми нареченими. А цар звелів причепурити якомога краще палац і все місто, щоб пишно зустріти невісток.

Наречені й справді були вродливі, одягнені ошатно, в кожної багатюще придане — і раби, й коні, і ковані вози.

А царевич тим часом прийшов до озера. Випливла йому назустріч черепаха, перекинулася тричі через голову й стала людиною. Царевич сказав їй, щоб готувалася в дорогу.

— Любий мій,— відказує йому красуня.— Я теж царівна, мій батько — могутній та багатий цар. Але кляті чаклуни затопили наші палаци водою, а мене перетворили в черепаху.

Красуня говорила, ніби мед точила, голосом серце тішила. Царевич аж розгубився був, але стримався й сказав:

— Що про це говорити! Якщо я вже вибрав тебе, отже, ти моя. Хто б що не казав, мені до того байдуже. Збирайся й ходімо. Нас чекають мої батько й брати зі своїми нареченими.

А красуня веде далі:

— За нашим звичаєм перед вінчанням треба скупатися.

— У палаці мого батька скупаємося,— відповідає царевич.

— Не варто завдавати клопоту людям. Скупаємося тут.

Повела вона рукою — озеро розступилося. Побачив царевич на дні такі розкішні сліпучі палаци, як вони своїм блиском затьмарювали сонце.

Взяла красуня свого судженого за руку й повела до палацу. Зайшов царевич усередину, й очі його розбіглися — хоч він і царський син, але такого багатства і вві сні не бачив.

Царевичу навіть шкода було ступати на дорогі килими, якими були застелені долівки.

Купальня викладена блискучим мармуром, на ньому вирізьблені різні рослини, птахи та всілякі дивні візерунки. Вода текла з золотих кранів, а набирати її треба було золотими глечиками. Рушники вишиті розкішними мережками та прикрашені перламутром.

Царевич та його наречена святково одяглися, цариця звеліла подати їм золоту карету, запряжену двома парами баских коней. Карета була прикрашена коштовним камінням і сяяла так, що словами передати не можна. Як тільки сів царевич у карету поруч із царівною, в неї на чолі спалахнула зірка, та така яскрава, що аж очі сліпить. Коні рвонули з місця й понеслися, ніби й землі не торкалися. За якусь мить царевич і його наречена опинилися коло палацу, де їх чекав стривожений батько-цар.

Як побачили всі красуню, то стали навперебій вихваляти найменшого царевича за такий вибір. Тільки старші брати мовчали: ніколи їм не доводилося бачити чарівнішої красуні. І визнали вони тоді, що були несправедливі, й покаялися, що глузували з меншого брата.

А красуня була така чемна, така ласкава, така привітна, що припала всім до серця.

Збулося цареве бажання, який давно вирішив справити весілля для всіх синів в один день.

А весілля — як весілля. Бенкетують, гуляють. Ось і царевичі із своїми нареченими в танок пішли. Танцюють люди, хто як може, а красуня ногами землі не торкається.

Дивдяться люди на неї й радіють, очей не можуть відвести.

А тим часом повечоріло. Всілися люди за столи, а столів тих тут — не злічити: і царський, і боярський, і для простих людей. Заходилися гості коло страв. Красуня брала з кожної страви по шматочку й ховала собі за пазуху.

Коли повставали з-за столу, дружина молодшого царевича підійшла до свекра-царя, поцілувала йому руку, подякувала, витягла з-за пазухи букет квітів і подала йому на знак своєї любові до нього.

Усі обступили царя й царицю, вітають та зичать доброго здоров'я. А молодша невістка тим часом тихенько відійшла вбік, до свого чоловіка. Іде, зі складок її сукні сиплються перли. Всі гості — від малого до великого — кинулися йбираш їх.

Тоді всі вирішили, що царювати повинне наймолодше подружжя. Цар покинув свій трон, і його посів найменший із царевичів.

І всі, навіть старші невістки, полюбили молоду царівну за її привітну мову й за лагідну вдачу. А царевич правив царством усе життя в мирі, супокої та радощах.

Одного разу і я там був. Вони бенкетували, а мені огризки зі столу кидали. Тож я й вирішив розповісти вам цю небилицю. Хто мені повірив, той збагнув, що я вигадку втнув.