Відмінності між версіями «Курка й вівця (Болгарська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 7: Рядок 7:
 
— Гей, курко, досить тобі кудкудакати! Хоч ти й велике яйце знесла, та все ж це яйце — не ягня!
 
— Гей, курко, досить тобі кудкудакати! Хоч ти й велике яйце знесла, та все ж це яйце — не ягня!
  
Розсердилась курка й пішла собі. Наступного дня вона побачила на леваді вівцю, що паслася з двома ягнятами, підійшла й питає:
+
Розсердилась [[курка]] й пішла собі. Наступного дня вона побачила на леваді вівцю, що паслася з двома ягнятами, підійшла й питає:
  
 
— Слухай, овечко, а чи великих ти ягнят родиш?
 
— Слухай, овечко, а чи великих ти ягнят родиш?
Рядок 15: Рядок 15:
 
— А коли ти народиш, чи бекаєш ти голосно, щоб господар почув? — допитувалась курка.
 
— А коли ти народиш, чи бекаєш ти голосно, щоб господар почув? — допитувалась курка.
  
— Навіщо ж мені бекати? — здивувалася вівця.— Господар сам мене знайде, візьме ягнятко, напоїть молоком, опісля мене подоїть, і так ми живемо.  
+
— Навіщо ж мені бекати? — здивувалася вівця.— [[Господар]] сам мене знайде, візьме ягнятко, напоїть молоком, опісля мене подоїть, і так ми живемо.  
  
 
— Щоб село, щоб усі знали, що ти маєш ягнятко,— повчала курка.
 
— Щоб село, щоб усі знали, що ти маєш ягнятко,— повчала курка.
Рядок 23: Рядок 23:
 
Засоромилась курка й пішла геть.
 
Засоромилась курка й пішла геть.
  
«Правда твоя, овечко,— думала собі курка. Ти народжуєш велике ягня, і можна чи з’їсти його, чи за нього щось купити. А що моє яйце? Ним і дитина не наїсться».  
+
«Правда твоя, овечко,— думала собі [[курка]]. Ти народжуєш велике ягня, і можна чи з’їсти його, чи за нього щось купити. А що моє яйце? Ним і дитина не наїсться».  
  
  

Поточна версія на 15:37, 14 грудня 2013

Одного разу курка знесла яйце и розкудкудакалась на все подвір’я:

— Куд-куда, яке яйце я знесла! Куд-куда, яке велике та гарне!

Кудкудакала вона так спочатку в гнізді, далі пішла по двору і все кудкудакала, аж захрипла. Нарешті півень крикнув на неї сердито:

— Гей, курко, досить тобі кудкудакати! Хоч ти й велике яйце знесла, та все ж це яйце — не ягня!

Розсердилась курка й пішла собі. Наступного дня вона побачила на леваді вівцю, що паслася з двома ягнятами, підійшла й питає:

— Слухай, овечко, а чи великих ти ягнят родиш?

— Великих,— відповідає вівця.— Коли приведу одне, то воно важить два чи й три кілограми, а зараз у мене меншенькі, та зате двійко, і господар дуже мною задоволений.

— А коли ти народиш, чи бекаєш ти голосно, щоб господар почув? — допитувалась курка.

— Навіщо ж мені бекати? — здивувалася вівця.— Господар сам мене знайде, візьме ягнятко, напоїть молоком, опісля мене подоїть, і так ми живемо.

— Щоб село, щоб усі знали, що ти маєш ягнятко,— повчала курка.

— Та хіба ж так можна, курко! — відказала спокійно вівця.— Я мовчу, щоб ніхто про це не довідався. Та так не виходить, господар тільки цього й чекає. Ледве ягнятко підросте, він його продає і купує різні речі або ріже його на свято.

Засоромилась курка й пішла геть.

«Правда твоя, овечко,— думала собі курка. Ти народжуєш велике ягня, і можна чи з’їсти його, чи за нього щось купити. А що моє яйце? Ним і дитина не наїсться».