Відмінності між версіями «Кіт у чоботях»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: В одного мельника було три сини, а в господарстві був млин, ослик і кіт. Сини мололи, ослик ...)
 
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
В одного мельника було три сини, а в господарстві був млин, ослик і кіт. Сини мололи, ослик возив зерно та борошно, а кіт, звісно, ловив миші.
+
В одного мельника було три [[син]]и, а в господарстві був млин, ослик і кіт. Сини мололи, ослик возив зерно та борошно, а кіт, звісно, ловив миші.
  
 
Коли мельник умер,  сини поховали його  і почали  спадщину  ділити.
 
Коли мельник умер,  сини поховали його  і почали  спадщину  ділити.
  
Старший узяв собі млин, середущий — осла, а молодшому дістався кіт.
+
Старший узяв собі млин, середущий — осла, а молодшому дістався [[кіт]].
  
 
Зажурився молодший та й каже сам до себе:
 
Зажурився молодший та й каже сам до себе:
Рядок 13: Рядок 13:
 
Мельників син дуже здивувався, почувши, що кіт говорить, як людина. Але вони саме проходили повз шевцеву хату, отож хлопець викликав шевця надвір і сказав  зняти з  кота  мірку на  чоботи.  А  коли швець пошив чоботи, кіт узувся, взяв торбу, посипав на дно зерна, а зверху прив'язав шворку, щоб зашморгувати, закинув торбу на плечі й пішов на двох ногах, як людина, з двору.
 
Мельників син дуже здивувався, почувши, що кіт говорить, як людина. Але вони саме проходили повз шевцеву хату, отож хлопець викликав шевця надвір і сказав  зняти з  кота  мірку на  чоботи.  А  коли швець пошив чоботи, кіт узувся, взяв торбу, посипав на дно зерна, а зверху прив'язав шворку, щоб зашморгувати, закинув торбу на плечі й пішов на двох ногах, як людина, з двору.
  
А король тієї країни дуже любив смажених куріпок. Та ось біда: жодної куріпки не можна було спіймати. В лісі їх аж кишіло, та вони були такі полохливі, що жоден мисливець не міг і підступитися до них. Кіт знав це і надумав зробити хитріше. Прийшовши в ліс, він розв'язав торбу з зерном, шворку протяг по траві за кущі, а сам причаївся і став ждати. Куріпки не забарилися, прилетіли, побачили зерно і одна по одній полізли в торбу ласувати. Коли їх там зібралося чимало, кіт смикнув за шворку і зашморгнув торбу.
+
А [[король]] тієї країни дуже любив смажених куріпок. Та ось біда: жодної куріпки не можна було спіймати. В лісі їх аж кишіло, та вони були такі полохливі, що жоден мисливець не міг і підступитися до них. Кіт знав це і надумав зробити хитріше. Прийшовши в ліс, він розв'язав торбу з зерном, шворку протяг по траві за кущі, а сам причаївся і став ждати. Куріпки не забарилися, прилетіли, побачили зерно і одна по одній полізли в торбу ласувати. Коли їх там зібралося чимало, кіт смикнув за шворку і зашморгнув торбу.
  
 
Потім швидко побіг, поскручував куріпкам голови і, закинувши торбу на плечі, почимчикував прямо до королівського палацу.
 
Потім швидко побіг, поскручував куріпкам голови і, закинувши торбу на плечі, почимчикував прямо до королівського палацу.
Рядок 23: Рядок 23:
 
—    До короля,— сміливо відповів кіт.
 
—    До короля,— сміливо відповів кіт.
  
—    Ти що, здурів? Кіт — до короля?
+
—    Ти що, здурів? [[Кіт]] — до короля?
  
 
—    Та хай іде,— втрутився другий,— адже наш король часто нудьгує. Може, кіт його розважить, як потреться об ноги та повуркоче.
 
—    Та хай іде,— втрутився другий,— адже наш король часто нудьгує. Може, кіт його розважить, як потреться об ноги та повуркоче.
Рядок 29: Рядок 29:
 
Увійшов кіт до короля, уклонився низенько й сказав:
 
Увійшов кіт до короля, уклонився низенько й сказав:
  
—    Мій господар, граф,— він назвав якесь довге й знамените ім'я,— передає вашій величності найщиріший уклін і посилає вам ось цих куріпок — він їх щойно впіймав на сильце.
+
—    Мій господар, [[граф]],— він назвав якесь довге й знамените ім'я,— передає вашій величності найщиріший уклін і посилає вам ось цих куріпок — він їх щойно впіймав на сильце.
  
 
Король дивом здивувався, побачивши розкішних жирних куріпок, з радощів аж нестямився і наказав насипати котові в торбу стільки золота зі скарбниці, скільки той підніме.
 
Король дивом здивувався, побачивши розкішних жирних куріпок, з радощів аж нестямився і наказав насипати котові в торбу стільки золота зі скарбниці, скільки той підніме.
Рядок 37: Рядок 37:
 
А бідний мельників син сидів дома біля вікна, сперши голову на руки, і думав, що ось він витратив останні свої гроші котові на чоботи, а яку користь матиме з того? Аж раптом входить кіт, скидає торбу з плечей, розв'язує її і висипає золото перед хлопцем.
 
А бідний мельників син сидів дома біля вікна, сперши голову на руки, і думав, що ось він витратив останні свої гроші котові на чоботи, а яку користь матиме з того? Аж раптом входить кіт, скидає торбу з плечей, розв'язує її і висипає золото перед хлопцем.
  
—    Ось тобі дещиця за чоботи. Король вітає тебе й передає щиру подяку.
+
—    Ось тобі дещиця за чоботи. [[Король]] вітає тебе й передає щиру подяку.
  
 
Молодий Мельниченко дуже зрадів з такого багатства, хоч і не втямив до ладу, звідкіль воно взялося.
 
Молодий Мельниченко дуже зрадів з такого багатства, хоч і не втямив до ладу, звідкіль воно взялося.
Рядок 49: Рядок 49:
 
Король так полюбив кота, що дозволив йому приходити й виходили, коли його воля, і гуляти по всьому палацу, де захоче.
 
Король так полюбив кота, що дозволив йому приходити й виходили, коли його воля, і гуляти по всьому палацу, де захоче.
  
Одного разу сидів кіт на кухні в палаці й грівся біля вогню, коли входить королівський візничий і лається на всі заставки:
+
Одного разу сидів [[кіт]] на кухні в палаці й грівся біля вогню, коли входить королівський візничий і лається на всі заставки:
  
—    А щоб воно запалося, сто кіп лиха і королю, і королівні. Хотів піти до корчми трохи випити, в картй^гуляти, а тут на тобі, їдь з ними на озеро.
+
—    А щоб воно запалося, сто кіп лиха і королю, і королівні. Хотів піти до корчми трохи випити, в карти гуляти, а тут на тобі, їдь з ними на озеро.
  
 
Почув це кіт, вискочив із кухні й щодуху помчав додому, до свого господаря. Прибіг та й каже:
 
Почув це кіт, вискочив із кухні й щодуху помчав додому, до свого господаря. Прибіг та й каже:
  
—    Коли хочеш стати графом і бути багатим, то гайда зі мною на озеро, будеш там купатися.
+
—    Коли хочеш стати [[граф]]ом і бути багатим, то гайда зі мною на озеро, будеш там купатися.
  
 
Мельників син не знав, що на це й сказати, проте подався за котом до озера, роздягся і стрибнув у воду. А кіт узяв його одежу, заніс у кущі й сховав. Щойно він упорався з цим, аж їде король, А кіт як почне лементувати, та так голосно:
 
Мельників син не знав, що на це й сказати, проте подався за котом до озера, роздягся і стрибнув у воду. А кіт узяв його одежу, заніс у кущі й сховав. Щойно він упорався з цим, аж їде король, А кіт як почне лементувати, та так голосно:
Рядок 81: Рядок 81:
 
—    Чарівникове.
 
—    Чарівникове.
  
—    Ну то слухайте: ось їде за мною король, то коли він запитає, чиє це жито, кажіть — графове. А як цього не зробите, то будете всі побиті на смерть.
+
—    Ну то слухайте: ось їде за мною [[король]], то коли він запитає, чиє це жито, кажіть — графове. А як цього не зробите, то будете всі побиті на смерть.
  
 
Нарешті прибіг кіт до великого лісу, де триста дроворубів стинали величезні дуби на дрова.
 
Нарешті прибіг кіт до великого лісу, де триста дроворубів стинали величезні дуби на дрова.
Рядок 95: Рядок 95:
 
А всі люди дивилися йому вслід перелякано, бо кіт був у чоботях і ходив, як людина.
 
А всі люди дивилися йому вслід перелякано, бо кіт був у чоботях і ходив, як людина.
  
Незабаром прибіг він до палацу, де жив чарівник, сміливо ввійшов і став перед ним. Чарівник зневажливо зиркнув на кота й запитав, чого йому треба. Кіт низенько вклонився і мовив:
+
Незабаром прибіг він до палацу, де жив чарівник, сміливо ввійшов і став перед ним. [[Чарівник]] зневажливо зиркнув на кота й запитав, чого йому треба. Кіт низенько вклонився і мовив:
  
 
—    Довелося мені чути, що ти можеш перекинутись у всякого звіра, в якого лишень захочеш: у вовка, лиса чи собаку. Цьому я можу повірити. Але мені не віриться, що ти можеш обернутися на велику тварину, от хоч на слона.
 
—    Довелося мені чути, що ти можеш перекинутись у всякого звіра, в якого лишень захочеш: у вовка, лиса чи собаку. Цьому я можу повірити. Але мені не віриться, що ти можеш обернутися на велику тварину, от хоч на слона.
Рядок 109: Рядок 109:
 
—    Це ж неймовірне, нечуване діло! Такого мені й не снилося! Але ще неймовірніш було б, якби ти перекинувся в якусь маленьку тваринку, ну, скажімо, в мишку. Ти, звісно, могутніший за всіх чарівників у світі, але таке, мабуть, і тобі не до снаги.
 
—    Це ж неймовірне, нечуване діло! Такого мені й не снилося! Але ще неймовірніш було б, якби ти перекинувся в якусь маленьку тваринку, ну, скажімо, в мишку. Ти, звісно, могутніший за всіх чарівників у світі, але таке, мабуть, і тобі не до снаги.
  
Чарівник аж розімлів від таких лестощів.
+
[[Чарівник]] аж розімлів від таких лестощів.
  
 
—    Авжеж, любий котику, я можу й це,— приязно сказав він і перекинувся в мишку та й почав бігати по кімнаті. А кіт за мишкою, хапнув її з одного стрибка і вмить з'їв.
 
—    Авжеж, любий котику, я можу й це,— приязно сказав він і перекинувся в мишку та й почав бігати по кімнаті. А кіт за мишкою, хапнув її з одного стрибка і вмить з'їв.
Рядок 149: Рядок 149:
  
  
 +
{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
+
{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}
 
+
{{Чарівні казки}}
{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}
 

Поточна версія на 21:07, 19 вересня 2013

В одного мельника було три сини, а в господарстві був млин, ослик і кіт. Сини мололи, ослик возив зерно та борошно, а кіт, звісно, ловив миші.

Коли мельник умер, сини поховали його і почали спадщину ділити.

Старший узяв собі млин, середущий — осла, а молодшому дістався кіт.

Зажурився молодший та й каже сам до себе:

— Ох, дісталось мені найгірше: старший буде молоти, середущий їздитиме на ослику. А що я, бідний, робитиму зі своїм котом? Хіба пошию з його шкурки пару рукавиць, більш нічого.

— А послухай-но мене,— озвався кіт: він зрозумів усе, що сказав хлопець.— Навіщо тобі мене вбивати? Щоб пошити пару поганих рукавиць із моєї шкурки? Справ мені краще чоботи, щоб я міг у них між люди вийти й себе показати, тоді я скоро тобі в пригоді стану.

Мельників син дуже здивувався, почувши, що кіт говорить, як людина. Але вони саме проходили повз шевцеву хату, отож хлопець викликав шевця надвір і сказав зняти з кота мірку на чоботи. А коли швець пошив чоботи, кіт узувся, взяв торбу, посипав на дно зерна, а зверху прив'язав шворку, щоб зашморгувати, закинув торбу на плечі й пішов на двох ногах, як людина, з двору.

А король тієї країни дуже любив смажених куріпок. Та ось біда: жодної куріпки не можна було спіймати. В лісі їх аж кишіло, та вони були такі полохливі, що жоден мисливець не міг і підступитися до них. Кіт знав це і надумав зробити хитріше. Прийшовши в ліс, він розв'язав торбу з зерном, шворку протяг по траві за кущі, а сам причаївся і став ждати. Куріпки не забарилися, прилетіли, побачили зерно і одна по одній полізли в торбу ласувати. Коли їх там зібралося чимало, кіт смикнув за шворку і зашморгнув торбу.

Потім швидко побіг, поскручував куріпкам голови і, закинувши торбу на плечі, почимчикував прямо до королівського палацу.

Вартовий гукнув:

— Стій, куди йдеш?

— До короля,— сміливо відповів кіт.

— Ти що, здурів? Кіт — до короля?

— Та хай іде,— втрутився другий,— адже наш король часто нудьгує. Може, кіт його розважить, як потреться об ноги та повуркоче.

Увійшов кіт до короля, уклонився низенько й сказав:

— Мій господар, граф,— він назвав якесь довге й знамените ім'я,— передає вашій величності найщиріший уклін і посилає вам ось цих куріпок — він їх щойно впіймав на сильце.

Король дивом здивувався, побачивши розкішних жирних куріпок, з радощів аж нестямився і наказав насипати котові в торбу стільки золота зі скарбниці, скільки той підніме.

— Віднесеш оце своєму панові і дуже, дуже подякуй йому за подарунок.

А бідний мельників син сидів дома біля вікна, сперши голову на руки, і думав, що ось він витратив останні свої гроші котові на чоботи, а яку користь матиме з того? Аж раптом входить кіт, скидає торбу з плечей, розв'язує її і висипає золото перед хлопцем.

— Ось тобі дещиця за чоботи. Король вітає тебе й передає щиру подяку.

Молодий Мельниченко дуже зрадів з такого багатства, хоч і не втямив до ладу, звідкіль воно взялося.

Тоді кіт скинув чоботи і розповів йому все. А насамкінець сказав:

— Тепер у тебе грошей досить, але це ще не край. Завтра я знову взую чоботи, і ти станеш іще багатший. А ще я сказав королю, що ти вельможний граф.

Другого дня кіт, гарненько взувшись, знову пішов на полювання і приніс королю багату здобич. Так він ходив день у день і щодня приносив додому золото.

Король так полюбив кота, що дозволив йому приходити й виходили, коли його воля, і гуляти по всьому палацу, де захоче.

Одного разу сидів кіт на кухні в палаці й грівся біля вогню, коли входить королівський візничий і лається на всі заставки:

— А щоб воно запалося, сто кіп лиха і королю, і королівні. Хотів піти до корчми трохи випити, в карти гуляти, а тут на тобі, їдь з ними на озеро.

Почув це кіт, вискочив із кухні й щодуху помчав додому, до свого господаря. Прибіг та й каже:

— Коли хочеш стати графом і бути багатим, то гайда зі мною на озеро, будеш там купатися.

Мельників син не знав, що на це й сказати, проте подався за котом до озера, роздягся і стрибнув у воду. А кіт узяв його одежу, заніс у кущі й сховав. Щойно він упорався з цим, аж їде король, А кіт як почне лементувати, та так голосно:

— Ох, найласкавіший королю! Мій пан купався тутечки в озері, а якийсь злодюга вкрав його одіж, що лежала на бережку. А тепер вель можний граф не може вилізти з води, бо голий, і як довго там пробуде, то застудиться і помре.

Почувши це, король звелів зупинитися й послав слугу назад до палацу, щоб привіз котресь із королівських убрань.

Гаданий граф зодягся в розкішні шати, і король запросив його сісти в карету, бо дуже полюбив його, думаючи, що то він посилав йому куріпок. Королівна не перечила, бо граф був молодий, гарний і дуже їй сподобався.

А тим часом кіт уже побіг далеко вперед.

Прибігає до великої сіножаті, а там сто косарів траву косять.

— Гей, люди, а чиї це луки? — питає кіт.

— А це великого чарівника.

— То слухайте мене: ось їхатиме король, і коли він запитає, чиї це луки, скажете, що графові. А як не скажете, то будете побиті на смерть.

І побіг далі. Прибігає до однієї ниви, такої великої, що й оком не оглянути. А на тій ниві двісті женців жнуть жито.

— Гей, люди, а чиє це жито?

— Чарівникове.

— Ну то слухайте: ось їде за мною король, то коли він запитає, чиє це жито, кажіть — графове. А як цього не зробите, то будете всі побиті на смерть.

Нарешті прибіг кіт до великого лісу, де триста дроворубів стинали величезні дуби на дрова.

— Гей, люди, а чий це ліс?

— Та чарівника.

— Ну то слухайте: ось зараз їхатиме король, і якщо він запитає, чий це ліс, кажіть, що графів. Якщо не скажете, то будете побиті на смерть.

І побіг далі.

А всі люди дивилися йому вслід перелякано, бо кіт був у чоботях і ходив, як людина.

Незабаром прибіг він до палацу, де жив чарівник, сміливо ввійшов і став перед ним. Чарівник зневажливо зиркнув на кота й запитав, чого йому треба. Кіт низенько вклонився і мовив:

— Довелося мені чути, що ти можеш перекинутись у всякого звіра, в якого лишень захочеш: у вовка, лиса чи собаку. Цьому я можу повірити. Але мені не віриться, що ти можеш обернутися на велику тварину, от хоч на слона.

— Це для мене дрібниця,— відказав чарівник і вмить обернувся в слона.

— Оце-то так! А на лева?

— І це для мене ніщо,— мовив чарівник і став перед котом у подобі лева.

Кіт удав, ніби злякався, і скрикнув:

— Це ж неймовірне, нечуване діло! Такого мені й не снилося! Але ще неймовірніш було б, якби ти перекинувся в якусь маленьку тваринку, ну, скажімо, в мишку. Ти, звісно, могутніший за всіх чарівників у світі, але таке, мабуть, і тобі не до снаги.

Чарівник аж розімлів від таких лестощів.

— Авжеж, любий котику, я можу й це,— приязно сказав він і перекинувся в мишку та й почав бігати по кімнаті. А кіт за мишкою, хапнув її з одного стрибка і вмить з'їв.

А тим часом король із графом та принцесою їхали собі неквапом далі й приїхали до великої луки.

— А чиє це сіно? — запитав король.

— Графове,— гукнули косарі, як навчив кіт.

— Гарний клапоть землі маєш, графе,— сказав король.

Потім приїхали до великої ниви.

— Гей, люди, а чиє це жито? — запитав король.

— Графове,— гукнули всі женці.

— О, графе, то й це ж неабиякий шматок земельки.

А тоді приїхали до лісу.

— Гей, люди, а чиї це дрова?

— Графські,— відповіли дроворуби. Король здивувався ще дужче і сказав:

— Та ви багатий чоловік, графе. Я й не знав, що в моєму королівстві є такі розкішні ліси.

Нарешті приїхали вони до палацу.

Кіт уже стояв на сходах, і тільки-но карета зупинилась унизу, прискочив, відчинив дверцята і мовив:

— Ваша величність, прошу вступити до палацу мого господаря — графа. Його така честь зробить щасливим на все життя.

Король вийшов з карети і не міг надивуватися розкішним палацом, що був, може, більший і прекрасніший, ніж його власний. А граф повів королівну в залу, що аж сяяла від золота й самоцвітів.

А потім граф одружився з королівною, і коли помер її батько, сам став королем, а кіт — першим міністром при ньому.