Книга:Німецькі народні казки (Веселка,1982)
ВСТУПНЕ СЛОВО
Діти, ви берете в руки книжку казок, мабуть, уже не першу в своєму житті. Це німецькі народні казки. Таку назву ви, певне, теж чуєте не вперше. Чому ж їх звуть народними?
Складати казки люди почали дуже давно, за багато сторіч до того, як винайшли папір і заходились друкувати книжки, і навіть задовго до того, як навчилися записувати вигадані й правдиві розповіді на папірусі чи на пергаменті, тобто на аркушах, виготовлених із листя тростини та зі шкіри різних тварин. Казки в давнину ніхто не записував — їх складали, розповідали на дозвіллі дітям або й дорослим, ті, в свою чергу, переповідали їх своїм дітям, і так вони переходили від покоління до покоління. З часом люди забували, хто склав ту чи іншу казку, та й, зрештою, в неї був не один автор: адже, переповідаючи почуте колись у дитинстві, люди часто переінакшували його, дещо змінювали, дещо додавали, казка обростала новими образами, новими подробицями, що відображали побут і звичаї саме тієї місцевості, куди вона примандрувала. Бо казки справді мандрували. Адже люди приїздили в справах з однієї місцевості до іншої і там, відпочиваючи ввечері біля теплої груби в гостинних господарів, могли почути, як бабуся чи дідусь розповідають своїм онукам казки, часом такі, яких вони ще не чули. Приїхавши додому, мандрівники розповідали ті казки своїм дітям чи онукам, але не завжди так, як почули їх. Ще більше змінювалася казка, потрапляючи з однієї країни в іншу. Отже, є казки, як кажуть учені, на мандрівні сюжети — тобто, в різних народів є казки про тих самих героїв і про ту саму подію, хоч і не зовсім однакові в подробицях, і кожен із тих народів вважає їх за свої. Так, ви, можливо, читали казку «Червона Шапочка», яку записав і видав ще в сімнадцятому сторіччі французький письменник Шарль Перро. В цій книжці, що ви берете до рук, також є казка «Червона Шапочка», подібна до французької казки в книжці Ш. Перро, але німці вважають її своєю казкою і розповідають її по-своєму. Невідомо, хто в кого запозичив її, адже німці й французи віддавна були сусідами.
Отже, як бачимо, казка переходила від оповідача до оповідача, а часто і з країни в країну, і люди забували, хто ж саме її створив. Не одна казка мала багатьох авторів: не один оповідач додавав до неї щось від себе, пристосовував її до своїх знань і уявлень. Ось чому ці казки ми звемо народними. їх творила не одна особа, а багато людей протягом багатьох сторіч, творив народ, кожен — свої і кожен по-своєму.
Казки розповідали не тільки для того, щоб розважити малих чи й великих слухачів, а й для того, щоб їх виховувати і вчити. Народ вкладав у казку свій життєвий досвід, свої уявлення про навколишній світ і про місце людини в тому світі, про добро і зло. Розповідаючи про доброго, роботящого і справедливого героя, що кінець кінцем перемагає лихого, ледачого й несправедливого, невідомий автор казки, безперечно, хотів поставити його за приклад своєму слухачеві.
Але казка вчить не тільки бути добрим, а й боротися зі злом, бо зло ніколи не зникає саме. Оповідачі казок завжди були на боці чесних і справедливих проти брехливих і підступних, на боці бідних, пригнічених, простих роботящих людей проти багатих, гнобителів, князів та королів. У народних казках діють не тільки люди, а й тварини, рослини, а в багатьох — ще й різні духи, страховища, велетні, гноми. Якраз ці останні казки належать до найдавніших, вони створені ще в ті далекі часи, коли людська уява населяла навколишню природу, ліси, річки, поля і гори найрізноманітнішими істотами, прихильними до людини чи ворожими їй. Бо для людей природа споконвіку була живою, але незрозумілою й сповненою таємниць. А незрозуміле й таємниче вони могли уявити тільки в приступній, близькій їм постаті. Саме тому всі ті лісові, польові й водяні духи, всі ті гноми й велетні схожі на людей, і вчинки їхні теж схожі на людські. Народні казки віддавна цікавили письменників і вчених багатьох країн. Декотрі письменники брали теми та образи народних казок і на їхній основі писали свої власні твори (наприклад, В. Гауф у Німеччині, О. Пушкін у Росії, І. Франко на Україні), а декотрі записували й видавали народні казки такими, якими почули їх від оповідачів. Саме так зробили майже сто сімдесят років тому й німецькі вчені брати Грімм: Якоб (1785-1863) та Вільгельм (1786—1859). Вони зібрали й видали у двох великих книжках німецькі народні казки, вважаючи, що вони мають таку ж вартість і будуть такі ж цікаві читачам, як і писані художні твори.
Думка братів Грімм виявилась слушною. Казки, які вони зібрали, здобули величезну славу, їх читають тепер майже всіма мовами світу. Не раз виходили вони й українською мовою. Сподіваємося, діти, що й ця книжка вибраних німецьких казок, яку ви тримаєте в руках, не лишить байдужими ваші серця і будецікавою поживою для вашої уяви.
Зміст
| Книги видавництва 1982 року | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
