Відмінності між версіями «Ліве око царя (Болгарська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Біля палацу одного царя був великий ринок. З цілого царства приходив сюди люд продавати худобу. Якось один старий привів вола. Такий той віл був гарний, іцо навколо нього зразу ж з’юрмилися покупці.
  
 +
— Гарний у тебе віл, діду. Скільки просиш за нього? — запитав хтось.
  
 +
— Ліве око царя, синку,— відповів старий.
 +
 +
Усі здивувалися. Як сміє цей дід таке казати! Почує цар — відітне йому голову. Згодом хтось іще поцікавився, скільки коштує віл. Старий знову відповів: ліве око царя. Слова ці поширилися по всьому ринку. Почув про того старого й сам цар. Зразу ж наказав привести його в палац. Коли старого привели, цар запитав:
 +
 +
— Діду, навіщо тобі моє ліве око? Чому ти просиш його за такого гарного вола?
 +
 +
— Даруй мені, володарю,— сказав старий,— я і сам не знаю. Є в мене донька. Чого вона тільки зажадає, я ні в чому не можу їй відмовити. Оце вона й напутила мене просити за вола цареве око.
 +
 +
Цар відпустив старого й наказав привести до нього дівчину. Того ж дня її привели до нього.
 +
 +
— Навіщо ти сказала своєму батькові просити за вола моє ліве око?
 +
 +
— Хотіла тебе бачити,— відповіла та.— А то б ти мене не покликав.
 +
 +
— А навіщо я тобі здався?
 +
 +
— Аби сказати тобі, що про тебе думає народ.
 +
 +
— Послухаю!..
 +
 +
— Тільки за умови, що ти не розгніваєшся на мене,— сказала дівчина. Цар погодився.
 +
 +
— Народ каже: ліве око цареві не потрібне.
 +
 +
— А чого ж це так, дівчино?
 +
 +
— Бо коли до тебе приходять люди судитися чи в яких інших справах, ти ставиш заможних по праву руч, а бідарів — по ліву і завжди вигороджуєш багатих. Тож народ і каже, що ліве око в тебе не бачить.
 +
 +
Цар обурився й наказав кинути дівчину до в’язниці. Та наступного дня передумав, захотів перевірити, чи справді ця дівчина така розумна. Наказав знову привести її.
 +
 +
— Коли ти, дівчино, так багато знаєш, то скажи мені: яке завбільшки моє багатство? — запитав цар.
 +
 +
— Я відповім тобі, як пообіцяєш, що кілька днів коритимешся мені.
 +
 +
— Але як ти відповіси неправильно, я одрубаю тобі голову.
 +
 +
— Все твоє багатство варте однієї курки,— сказала дівчина.
 +
 +
— Негайно закатуйте її! Вона глумиться з мене! — розкричався цар.
 +
 +
— Накажеш катувати мене через тиждень, а зараз я наказую, царю великий,— мовила дівчина й звеліла посадовити царя у в’язницю й не давати йому ніякої їжі.
 +
 +
За тиждень вона прийшла до нього у в’язницю й піднесла до віконця смажену курку. Цар хотів був схопити ту курку, та дівчина не дала.
 +
 +
— Скільки ти даси за неї? — спитала вона.
 +
 +
— Все золото, яке в мене є.
 +
 +
— Мало,— відповіла дівчина.
 +
 +
— Все моє багатство!
 +
 +
— А хіба я тобі не казала, що все твоє багатство варте однієї курки?
 +
 +
І дівчина випустила царя. Той побачив, яка вона розумна, і залишив її при палаці, щоб допомагала йому порадою.
  
  
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

Версія за 15:21, 15 листопада 2013

Біля палацу одного царя був великий ринок. З цілого царства приходив сюди люд продавати худобу. Якось один старий привів вола. Такий той віл був гарний, іцо навколо нього зразу ж з’юрмилися покупці.

— Гарний у тебе віл, діду. Скільки просиш за нього? — запитав хтось.

— Ліве око царя, синку,— відповів старий.

Усі здивувалися. Як сміє цей дід таке казати! Почує цар — відітне йому голову. Згодом хтось іще поцікавився, скільки коштує віл. Старий знову відповів: ліве око царя. Слова ці поширилися по всьому ринку. Почув про того старого й сам цар. Зразу ж наказав привести його в палац. Коли старого привели, цар запитав:

— Діду, навіщо тобі моє ліве око? Чому ти просиш його за такого гарного вола?

— Даруй мені, володарю,— сказав старий,— я і сам не знаю. Є в мене донька. Чого вона тільки зажадає, я ні в чому не можу їй відмовити. Оце вона й напутила мене просити за вола цареве око.

Цар відпустив старого й наказав привести до нього дівчину. Того ж дня її привели до нього.

— Навіщо ти сказала своєму батькові просити за вола моє ліве око?

— Хотіла тебе бачити,— відповіла та.— А то б ти мене не покликав.

— А навіщо я тобі здався?

— Аби сказати тобі, що про тебе думає народ.

— Послухаю!..

— Тільки за умови, що ти не розгніваєшся на мене,— сказала дівчина. Цар погодився.

— Народ каже: ліве око цареві не потрібне.

— А чого ж це так, дівчино?

— Бо коли до тебе приходять люди судитися чи в яких інших справах, ти ставиш заможних по праву руч, а бідарів — по ліву і завжди вигороджуєш багатих. Тож народ і каже, що ліве око в тебе не бачить.

Цар обурився й наказав кинути дівчину до в’язниці. Та наступного дня передумав, захотів перевірити, чи справді ця дівчина така розумна. Наказав знову привести її.

— Коли ти, дівчино, так багато знаєш, то скажи мені: яке завбільшки моє багатство? — запитав цар.

— Я відповім тобі, як пообіцяєш, що кілька днів коритимешся мені.

— Але як ти відповіси неправильно, я одрубаю тобі голову.

— Все твоє багатство варте однієї курки,— сказала дівчина.

— Негайно закатуйте її! Вона глумиться з мене! — розкричався цар.

— Накажеш катувати мене через тиждень, а зараз я наказую, царю великий,— мовила дівчина й звеліла посадовити царя у в’язницю й не давати йому ніякої їжі.

За тиждень вона прийшла до нього у в’язницю й піднесла до віконця смажену курку. Цар хотів був схопити ту курку, та дівчина не дала.

— Скільки ти даси за неї? — спитала вона.

— Все золото, яке в мене є.

— Мало,— відповіла дівчина.

— Все моє багатство!

— А хіба я тобі не казала, що все твоє багатство варте однієї курки?

І дівчина випустила царя. Той побачив, яка вона розумна, і залишив її при палаці, щоб допомагала йому порадою.