Відмінності між версіями «Сіль (грецька народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показані 7 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
В одного царя було три доньки, гарні, добрі, лагідні. Він у них душі не чув. І царівни дуже любили свого батька.
 
В одного царя було три доньки, гарні, добрі, лагідні. Він у них душі не чув. І царівни дуже любили свого батька.
  
Сина у царя не було, і він повсякчас турбувався тим, яка з трьох доньок гідна бути його спадкоємицею. Нарешті покликав їх до себе і каже:
+
Сина у [[цар]]я не було, і він повсякчас турбувався тим, яка з трьох доньок гідна бути його спадкоємицею. Нарешті покликав їх до себе і каже:
  
 
— Любі мої, я постарів і не знаю, скільки ще проживу. Післязавтра у мене день народження. Хто з вас подарує таку річ, без якої не можна обійтися, та посяде трон після моєї смерті.
 
— Любі мої, я постарів і не знаю, скільки ще проживу. Післязавтра у мене день народження. Хто з вас подарує таку річ, без якої не можна обійтися, та посяде трон після моєї смерті.
Рядок 13: Рядок 13:
 
Потім зайшла середня донька, тримаючи в руках золоту чашу і хлібину.
 
Потім зайшла середня донька, тримаючи в руках золоту чашу і хлібину.
  
— Любий батьку,— мовила вона,— без хліба і води ніхто не може обійтися. Ось тобі хліб, я сама спекла, а вода в чаші.  
+
— Любий батьку,— мовила вона,— без хліба і води ніхто не може обійтися. Ось тобі хліб, я сама спекла, а [[вода]] в чаші.  
  
 
Нарешті прийшла менша донька.
 
Нарешті прийшла менша донька.
Рядок 19: Рядок 19:
 
— Рідний мій батечку,— сказала вона,— я дарую тобі чашу солі, бо без солі не може обійтися людина.
 
— Рідний мій батечку,— сказала вона,— я дарую тобі чашу солі, бо без солі не може обійтися людина.
  
Цар розгублено глянув на неї, а потім звернувся до старшої доньки:
+
[[Цар]] розгублено глянув на неї, а потім звернувся до старшої доньки:
  
 
— Цар без царського одягу — не цар! Твій подарунок найкращий. Благословляю тебе, моя донечко! І твій подарунок хороший,— сказав середній.
 
— Цар без царського одягу — не цар! Твій подарунок найкращий. Благословляю тебе, моя донечко! І твій подарунок хороший,— сказав середній.
  
Менша побачила, як загорілись гнівом батькові очі, і він вигукнув:
+
Менша побачила, як загорілись гнівом [[батько]]ві очі, і він вигукнув:
  
 
— Сором який! Ти, менша моя донька, принесла річ, яка нічого не варта, та ще в дерев’яній чаші! Геть з-перед моїх очей!
 
— Сором який! Ти, менша моя донька, принесла річ, яка нічого не варта, та ще в дерев’яній чаші! Геть з-перед моїх очей!
Рядок 77: Рядок 77:
  
  
[[категорія:грецькі народні казки]]
+
{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}
 
+
{{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}}
[[категорія:книги видавництва "Веселка"]]
+
{{Казка про дівчину}}

Поточна версія на 00:46, 11 вересня 2013

В одного царя було три доньки, гарні, добрі, лагідні. Він у них душі не чув. І царівни дуже любили свого батька.

Сина у царя не було, і він повсякчас турбувався тим, яка з трьох доньок гідна бути його спадкоємицею. Нарешті покликав їх до себе і каже:

— Любі мої, я постарів і не знаю, скільки ще проживу. Післязавтра у мене день народження. Хто з вас подарує таку річ, без якої не можна обійтися, та посяде трон після моєї смерті.

Царівни задумались. Що ж то за річ?!

Третього дня першою принесла подарунок старша донька. Це був розшитий самоцвітами царський одяг.

— Батечку,—сказала вона,— без царського одягу ти не міг би бути справжнім царем. Одягни його в таке свято!

Потім зайшла середня донька, тримаючи в руках золоту чашу і хлібину.

— Любий батьку,— мовила вона,— без хліба і води ніхто не може обійтися. Ось тобі хліб, я сама спекла, а вода в чаші.

Нарешті прийшла менша донька.

— Рідний мій батечку,— сказала вона,— я дарую тобі чашу солі, бо без солі не може обійтися людина.

Цар розгублено глянув на неї, а потім звернувся до старшої доньки:

— Цар без царського одягу — не цар! Твій подарунок найкращий. Благословляю тебе, моя донечко! І твій подарунок хороший,— сказав середній.

Менша побачила, як загорілись гнівом батькові очі, і він вигукнув:

— Сором який! Ти, менша моя донька, принесла річ, яка нічого не варта, та ще в дерев’яній чаші! Геть з-перед моїх очей!

Бідолашна царівна залишила царський палац. Вийшла в поле і довго думала, куди їй податись.

Ішла вона, йшла, поки дісталася заїжджого двору.

Царівна боязко зайшла всередину і спитала хазяйку:

— Вам не треба помічниці?

— Треба,— відповіла та.

Так і залишилася царівна в заїжджому дворі. Вона прибирала в кімнатах, допомагала на кухні.

Хазяйка раділа гарній помічниці. Якось вона і каже:

— Гріх такій роботящій, розумній дівчині не вміти готувати смачні страви! Давай я тебе навчу.

Царівна була хорошою ученицею. Незабаром вона стала кращою куховаркою на всю країну.

Слава про неї розійшлася далеко за її межі. Звідусіль царі і князі кликали її готувати страви на весілля.

Минали дні. Якось прийшли по царівну слуги її батька.

— Наш цар видає заміж старшу доньку,— сказали вони.— На весілля запрошено багато гостей. Цар хоче, щоб ти була на весіллі за старшу куховарку.

— Я згодна,— відповіла царівна.

Вона вдяглася так, щоб її не впізнали сестри, і пішла до палацу. Нікому навіть на думку не спадало, що це бідне дівча — царівна.

Коли слуги подали на весільний стіл улюблену страву царя, в нього аж очі засяяли. Та тільки він скуштував, як лице його спохмурніло.

— Хіба це їжа?! — вигукнув цар.— Заберіть її звідси і приведіть до мене куховарку!

Куховарка не забарилася. Зайшла в розкішну залу. Цар заходився на неї кричати:

— Ти зіпсувала мені настрій! Що це ти приготувала?!

— Вибачте, царю,— відповіла куховарка,— але я не солила страву, бо знаю: ви вигнали з дому доньку за те, що вона подарувала вам на день народження сіль.

Цар уважно придивився до куховарки і впізнав у ній свою меншу доньку.

— Донечко моя! — заплакав цар.— Люба моя донечко! Не ображайся на старого батька. Я був не правий.

Царівна переодяглася. Присутні не могли відірвати очей від неї — така вона була гарна...

Був там один царевич — хоробрий красень. Він одразу закохався в царівну і попросив у царя руки меншої доньки.

Цар радів доброму кінцю. А менша царівна згодом поїхала за своїм чоловіком до його батьків. Так і жили щасливо.