Відмінності між версіями «Хитрий Петр на тому світі»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...)
 
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці.
  
 +
— Звідки йдете, дядьку? — запитала його [[жінка]], що саме брала воду,
 +
 +
— З того світу,— відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр.
 +
 +
— Справді з того світу?
 +
 +
— Авжеж. Я прийшов на цей світ прогулятись, набратися здоров’ячка, а тоді піду й віднесу здоров’ячко померлим.
 +
 +
— Знаєте, дядьку, є в мене син на тому світі, Іванчом його звуть. Може, ви знаєте його? Чи не бачили його часом?
 +
 +
— Звичайно, бачив. Тільки хочу тобі сказати — дуже вже він зубожів: носить воду на спині, продає і тим собі на хліб заробляє.
 +
 +
— Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині.
 +
 +
Сказала це дурна [[жінка]] й дала п’ять золотих незнайомому [[чоловік]]ові.
 +
 +
Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі.
 +
 +
А [[жінка]] прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.
 +
 +
А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому:
 +
 +
— Вівчарю, бачиш он того вершника? Це страшна людина. Він скрізь ходить, вишукує вівчарів, дере з них шкіру й робить з неї барабани. Як хочеш врятуватись, то дай мені свою одежу, а я тобі дам мою, бо він мене знає і нічого мені не заподіє, а ти одягни мою одежу, вилізь на отого дуба і сиди в гіллі, поки вершник поїде собі геть.
 +
 +
Злякався вівчар, повірив Хитрому Петрові, помінявся з ним одежею і поліз на дерево.
 +
 +
Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра:
 +
 +
— А чи не.бачив ти, вівчарю, [[чоловік]]а — йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку — п’ять золотих у неї забрав.
 +
 +
— Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його.
 +
 +
Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік.
 +
 +
Вернувся [[чоловік]] додому, а [[жінка]] й питає його:
 +
 +
— Гей, чоловіче, забрав гроші?
 +
 +
— Ні,— відказав [[чоловік]],— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові.
  
  

Поточна версія на 22:02, 16 грудня 2013

Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці.

— Звідки йдете, дядьку? — запитала його жінка, що саме брала воду,

— З того світу,— відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр.

— Справді з того світу?

— Авжеж. Я прийшов на цей світ прогулятись, набратися здоров’ячка, а тоді піду й віднесу здоров’ячко померлим.

— Знаєте, дядьку, є в мене син на тому світі, Іванчом його звуть. Може, ви знаєте його? Чи не бачили його часом?

— Звичайно, бачив. Тільки хочу тобі сказати — дуже вже він зубожів: носить воду на спині, продає і тим собі на хліб заробляє.

— Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині.

Сказала це дурна жінка й дала п’ять золотих незнайомому чоловікові.

Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі.

А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.

А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому:

— Вівчарю, бачиш он того вершника? Це страшна людина. Він скрізь ходить, вишукує вівчарів, дере з них шкіру й робить з неї барабани. Як хочеш врятуватись, то дай мені свою одежу, а я тобі дам мою, бо він мене знає і нічого мені не заподіє, а ти одягни мою одежу, вилізь на отого дуба і сиди в гіллі, поки вершник поїде собі геть.

Злякався вівчар, повірив Хитрому Петрові, помінявся з ним одежею і поліз на дерево.

Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра:

— А чи не.бачив ти, вівчарю, чоловіка — йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку — п’ять золотих у неї забрав.

— Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його.

Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік.

Вернувся чоловік додому, а жінка й питає його:

— Гей, чоловіче, забрав гроші?

— Ні,— відказав чоловік,— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові.