Відмінності між версіями «Хитрий Петр на тому світі»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці. | Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці. | ||
| − | — Звідки йдете, дядьку? — запитала його жінка, що саме брала воду, | + | — Звідки йдете, дядьку? — запитала його [[жінка]], що саме брала воду, |
— З того світу,— відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр. | — З того світу,— відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр. | ||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
— Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині. | — Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині. | ||
| − | Сказала це дурна жінка й дала п’ять золотих незнайомому | + | Сказала це дурна [[жінка]] й дала п’ять золотих незнайомому [[чоловік]]ові. |
Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі. | Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі. | ||
| − | А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін. | + | А [[жінка]] прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін. |
А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому: | А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому: | ||
| Рядок 29: | Рядок 29: | ||
Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра: | Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра: | ||
| − | — А чи не.бачив ти, вівчарю, | + | — А чи не.бачив ти, вівчарю, [[чоловік]]а — йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку — п’ять золотих у неї забрав. |
— Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його. | — Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його. | ||
| Рядок 35: | Рядок 35: | ||
Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік. | Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік. | ||
| − | Вернувся чоловік додому, а жінка й питає його: | + | Вернувся [[чоловік]] додому, а [[жінка]] й питає його: |
— Гей, чоловіче, забрав гроші? | — Гей, чоловіче, забрав гроші? | ||
| − | — Ні,— відказав чоловік,— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові. | + | — Ні,— відказав [[чоловік]],— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові. |
Поточна версія на 22:02, 16 грудня 2013
Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці.
— Звідки йдете, дядьку? — запитала його жінка, що саме брала воду,
— З того світу,— відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр.
— Справді з того світу?
— Авжеж. Я прийшов на цей світ прогулятись, набратися здоров’ячка, а тоді піду й віднесу здоров’ячко померлим.
— Знаєте, дядьку, є в мене син на тому світі, Іванчом його звуть. Може, ви знаєте його? Чи не бачили його часом?
— Звичайно, бачив. Тільки хочу тобі сказати — дуже вже він зубожів: носить воду на спині, продає і тим собі на хліб заробляє.
— Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині.
Сказала це дурна жінка й дала п’ять золотих незнайомому чоловікові.
Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі.
А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.
А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому:
— Вівчарю, бачиш он того вершника? Це страшна людина. Він скрізь ходить, вишукує вівчарів, дере з них шкіру й робить з неї барабани. Як хочеш врятуватись, то дай мені свою одежу, а я тобі дам мою, бо він мене знає і нічого мені не заподіє, а ти одягни мою одежу, вилізь на отого дуба і сиди в гіллі, поки вершник поїде собі геть.
Злякався вівчар, повірив Хитрому Петрові, помінявся з ним одежею і поліз на дерево.
Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра:
— А чи не.бачив ти, вівчарю, чоловіка — йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку — п’ять золотих у неї забрав.
— Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його.
Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік.
Вернувся чоловік додому, а жінка й питає його:
— Гей, чоловіче, забрав гроші?
— Ні,— відказав чоловік,— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові.
