Відмінності між версіями «Хоробрий кравчик. Македонська народна казка»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: ^їкось один кравчик їв груші. Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку. До них назлі...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
^їкось один кравчик їв груші. Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку. До них назліталося повно мух. Кравчик ударив по гнилих грушах,— мухи так і попадали. І от він здумав порахувати вбитих мух. Порахував: їх виявилося сорок.
+
Якось один кравчик їв груші.  
«Ого,— подумав собі кравчик,— за одним махом сорок душ я убив. Отже, я дуже великий силач. А якщо я такий силач, то чого мені тут сидіти? Піду світом, пошукаю, чи є хто сильніший від мене!»
+
 
Вирубав кравчик жердину, прив’язав до неї прапорець, а на ньому, щоб усі знали, хто він такий, написав: «За одним махом сорок душ по- бивахом»,— і подався шукати сильнішого від себе. Іде і питається, чи хто не знає, чи не чув яких-небудь силачів десь поблизу. От люди йому й сказали, що в темному лісі живе два брати-молодці. Султан побудував їм хату, посилає харчі, а вони охороняють йому державу.
+
Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку.
Кравчик вирішив розшукати братів-молодців і переконатися, що вони за силачі. Отож він повернув у темний ліс і довго так йшов, доки нади¬бав криницю. Коло неї ріс гіллястий дуб, а на криничних цямринах було 
+
 
написано: «Хто сяде під дуба, намнемо тому чуба». І внизу підпис: «Бра- ти-молодці». Але кравчик анітрохи не злякався. Він напився води з кри¬ниці, устромив свій прапорець у землю й ліг собі під дубом спати.
+
До них назліталося повно мух. Кравчик ударив по гнилих грушах,— мухи так і попадали.  
Не минуло багато часу, аж їдуть два брати-молодці — коні під ними в землю вгрузають. Глянули: під їхнім дубом спить-таки хтось, а йому в головах прапорець стоїть устромлений. Ближче під’їхали, читають: «За одним махом сорок душ иобивахом». Спочатку брати-молодці було хотіли завдати чосу тому сміливцеві, а то вже й охололи: де ж бо — сорок за
+
 
одним разом! Підстуиилися обережно до кравчика, шанобливо розбудили його й запросили до себе в гості.
+
І от він здумав порахувати вбитих мух.  
Кравчик пішов до них. Пригостили брати його добре, а потім на про¬гулянку вийшли. Брати-молодці узяли з собою здоровенну залізну булаву й надворі стали кидатися нею: один підкине її вгору — другий ловить, а потім навпаки. Отак якусь часинку погралися, а тоді й кажуть кравчи¬кові:
+
 
І — Покидайся й ти.
+
Порахував: їх виявилося сорок.
 +
 
 +
«Ого,— подумав собі кравчик,— за одним махом сорок душ я убив.  
 +
 
 +
Отже, я дуже великий силач.
 +
 
 +
А якщо я такий силач, то чого мені тут сидіти?  
 +
 
 +
Піду світом, пошукаю, чи є хто сильніший від мене!»
 +
 
 +
Вирубав кравчик жердину, прив’язав до неї прапорець, а на ньому, щоб усі знали, хто він такий, написав:  
 +
 
 +
«За одним махом сорок душ по- бивахом»,— і подався шукати сильнішого від себе.  
 +
 
 +
Іде і питається, чи хто не знає, чи не чув яких-небудь силачів десь поблизу.  
 +
 
 +
От люди йому й сказали, що в темному лісі живе два брати-молодці.  
 +
 
 +
Султан побудував їм хату, посилає харчі, а вони охороняють йому державу.
 +
 
 +
Кравчик вирішив розшукати братів-молодців і переконатися, що вони за силачі.  
 +
 
 +
Отож він повернув у темний ліс і довго так йшов, доки надибав криницю.  
 +
 
 +
Коло неї ріс гіллястий дуб, а на криничних цямринах було написано:  
 +
 
 +
«Хто сяде під дуба, намнемо тому чуба».  
 +
 
 +
І внизу підпис:  
 +
 
 +
«Брати молодці».  
 +
 
 +
Але кравчик анітрохи не злякався.  
 +
 
 +
Він напився води з криниці, устромив свій прапорець у землю й ліг собі під дубом спати.
 +
 
 +
Не минуло багато часу, аж їдуть два брати-молодці — коні під ними в землю вгрузають.  
 +
 
 +
Глянули: під їхнім дубом спить-таки хтось, а йому в головах прапорець стоїть устромлений.  
 +
 
 +
Ближче під’їхали, читають: «За одним махом сорок душ побивахом».  
 +
 
 +
Спочатку брати-молодці було хотіли завдати чосу тому сміливцеві, а то вже й охололи: де ж бо — сорок за одним разом!  
 +
 
 +
Підстуиилися обережно до кравчика, шанобливо розбудили його й запросили до себе в гості.
 +
 
 +
Кравчик пішов до них. Пригостили брати його добре, а потім на прогулянку вийшли.  
 +
 
 +
Брати-молодці узяли з собою здоровенну залізну булаву й надворі стали кидатися нею:  
 +
 
 +
Один підкине її вгору — другий ловить, а потім навпаки.  
 +
 
 +
Отак якусь часинку погралися, а тоді й кажуть кравчикові:
 +
 
 +
— Покидайся й ти.
 +
 
 
Кравчик узяв булаву в обидві руки — і ледве втримався на ногах: така вона була важкезна.
 
Кравчик узяв булаву в обидві руки — і ледве втримався на ногах: така вона була важкезна.
— Ех,— каже,— таку гарну річ шкода запропастити. Бо як підкину я цю соломинку вгору, то вона вже й не повернеться на землю — так і завис¬не в небі.
+
 
 +
— Ех,— каже,— таку гарну річ шкода запропастити. Бо як підкину я цю соломинку вгору, то вона вже й не повернеться на землю — так і зависне в небі.
 +
 
 
— Е, то тоді не треба,— кажуть брати. І забрали в нього булаву назад.
 
— Е, то тоді не треба,— кажуть брати. І забрали в нього булаву назад.
 +
 
А в одному лісі був здоровенний ведмідь, усій околиці збитки чинив:
 
А в одному лісі був здоровенний ведмідь, усій околиці збитки чинив:
то овець подушить, то корові бока обдере, а то й на людей почав кида¬тися. І саме султан переказав двом братам, щоб вони приборкали нарешті того страшного звіра.
+
 
Два брати-молодці узяли з собою кравчика, і пішли вони втрьох. Дов¬го йшли, поки дісталися до лісу, де жив той ведмідь. А він уже ба¬гатьох мисливців, що хотіли його вполювати, на смерть задер. Тому бра- ти-молодці і кравчик повилізали на дерева, щоб звідти безпечніше було стріляти по ведмедеві.
+
то овець подушить, то корові бока обдере, а то й на людей почав кидатися.  
А ведмідь, як тільки нанюшив людей у лісі, відразу так і кинувся до них. І спершу підбіг саме під те дерево, на якому сидів кравчик. У то¬го ноги й руки так і затрусилися, і він не втримався й упав просто вед¬медеві на спину. Ведмідь застрибав, закрутився на місці, щоб скинути кравчика з себе, але де там: той зі страху так учепився йому в шкуру, що, здавалося, ніяка сила його не відірве.
+
 
Брати-молодці тим часом прицілилися добре, вистрілили влучно й уби¬ли ведмедя. А кравчик, як оговтався трохи, то й почав дорікати братам:
+
І саме султан переказав двом братам, щоб вони приборкали нарешті того страшного звіра.
— Ах, що ж ви наробили! Я ж хотів живим привести ведмедя сул¬танові. Я вже так міцно тримав його, а ви вбили, всю справу зіпсували.
+
 
Здивувалися брати-молодці, який то силач трапився їм, і про все роз¬повіли султанові. Султан зрадів, що має такого дужого вояка, дав йому повно дарунків і сказав, щоб відтепер вони втрьох жили разом і захища¬ли його державу.
+
Два брати-молодці узяли з собою кравчика, і пішли вони втрьох.  
Не минуло багато часу, як на країну напав чужий цар з великим вій¬ськом. Султан негайно покликав своїх трьох силачів-молодців, щоб ішли битися з тим царем.
+
 
Силачі-молодці осідлали добрих коней,— а кравчик ще й наказав заку¬вати собі ноги під животом у коня, поклявшись, що він доти не зійде на землю, доки всіх ворогів не винищить,— і вони рушили супроти чужо¬го війська. Коли ж під’їхали ближче і кравчик побачив, що то за сила висипала на бойове поле, то зовсім перелякався. І подумав про себе: «Все одно погибати, то вже краще сам собі заподію смерть, аніж мають мене вороги посікти на капусту».
+
Довго йшли, поки дісталися до лісу, де жив той ведмідь.  
Нагледів кравчик неподалік товстелезне дерево, повернув коня до нього, під’їхав упритул та й обхопив його міцно. А тоді як пришпорить коня: нехай, мовляв, кінь надвоє розірве його. Але дерево було сухе й гіідгниле, тож і зламалося, а кінь злякався і поніс кравчика з деревиною в руках просто на ворожі лави. Побачило чуже військо, що на них вихо¬ром мчить дивний воїн із страшенною довбнею, та й, перелякане, кинуло¬ся врозтіч. Тут уже, рятуючи життя, і свої своїх не щадили: з ніг зби¬вали, розтоптували, списами кололи, аби швидше втекти від того страхо¬вища. Братам-молодцям уже й робити було нічого. Кравчик сам справив¬ся з ворожим військом.
+
 
Коли ж брати-молодці та кравчик прибули до султана й розповіли, як ворогів прогнали, султан зрадів неймовірно і дав їм багаті дарунки, а найкращі й найдорожчі вручив найхоробрішому й найсильнішому з-по¬між них — кравчикові. Тоді повернулися брати-молодці до своєї хати в темному лісі, а з ними й кравчик, і стали жити в спокої й достатках. І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.
+
А він уже багатьох мисливців, що хотіли його вполювати, на смерть задер.  
 +
 
 +
Тому бра- ти-молодці і кравчик повилізали на дерева, щоб звідти безпечніше було стріляти по ведмедеві.
 +
 
 +
А ведмідь, як тільки напюшив людей у лісі, відразу так і кинувся до них. І спершу підбіг саме під те дерево, на якому сидів кравчик.  
 +
 
 +
У того ноги й руки так і затрусилися, і він не втримався й упав просто ведмедеві на спину.  
 +
 
 +
Ведмідь застрибав, закрутився на місці, щоб скинути кравчика з себе, але де там: той зі страху так учепився йому в шкуру, що, здавалося, ніяка сила його не відірве.
 +
 
 +
Брати-молодці тим часом прицілилися добре, вистрілили влучно й убили ведмедя.  
 +
 
 +
А кравчик, як оговтався трохи, то й почав дорікати братам:
 +
 
 +
— Ах, що ж ви наробили! Я ж хотів живим привести ведмедя султанові.  
 +
 
 +
Я вже так міцно тримав його, а ви вбили, всю справу зіпсували.
 +
 
 +
Здивувалися брати-молодці, який то силач трапився їм, і про все розповіли султанові.  
 +
 
 +
Султан зрадів, що має такого дужого вояка, дав йому повно дарунків і сказав, щоб відтепер вони втрьох жили разом і захищали його державу.
 +
 
 +
Не минуло багато часу, як на країну напав чужий цар з великим військом. Султан негайно покликав своїх трьох силачів-молодців, щоб ішли битися з тим царем.
 +
 
 +
Силачі-молодці осідлали добрих коней,— а кравчик ще й наказав закувати собі ноги під животом у коня, поклявшись, що він доти не зійде на землю, доки всіх ворогів не винищить,— і вони рушили супроти чужого війська.  
 +
 
 +
Коли ж під’їхали ближче і кравчик побачив, що то за сила висипала на бойове поле, то зовсім перелякався.  
 +
 
 +
І подумав про себе: «Все одно погибати, то вже краще сам собі заподію смерть, аніж мають мене вороги посікти на капусту».
 +
 
 +
Нагледів кравчик неподалік товстелезне дерево, повернув коня до нього, під’їхав упритул та й обхопив його міцно.  
 +
 
 +
А тоді як пришпорить коня: нехай, мовляв, кінь надвоє розірве його.  
 +
 
 +
Але дерево було сухе й підгниле, тож і зламалося, а кінь злякався і поніс кравчика з деревиною в руках просто на ворожі лави.  
 +
 
 +
Побачило чуже військо, що на них вихором мчить дивний воїн із страшенною довбнею, та й, перелякане, кинулося врозтіч.  
 +
 
 +
Тут уже, рятуючи життя, і свої своїх не щадили: з ніг збивали, розтоптували, списами кололи, аби швидше втекти від того страховища.  
 +
 
 +
Братам-молодцям уже й робити було нічого.  
 +
 
 +
Кравчик сам справився з ворожим військом.
 +
 
 +
Коли ж брати-молодці та кравчик прибули до султана й розповіли, як ворогів прогнали, султан зрадів неймовірно і дав їм багаті дарунки, а найкращі й найдорожчі вручив найхоробрішому й найсильнішому з-поміж них — кравчикові.  
 +
 
 +
Тоді повернулися брати-молодці до своєї хати в темному лісі, а з ними й кравчик, і стали жити в спокої й достатках.  
 +
 
 +
І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.

Версія за 23:29, 19 червня 2013

Якось один кравчик їв груші.

Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку.

До них назліталося повно мух. Кравчик ударив по гнилих грушах,— мухи так і попадали.

І от він здумав порахувати вбитих мух.

Порахував: їх виявилося сорок.

«Ого,— подумав собі кравчик,— за одним махом сорок душ я убив.

Отже, я дуже великий силач.

А якщо я такий силач, то чого мені тут сидіти?

Піду світом, пошукаю, чи є хто сильніший від мене!»

Вирубав кравчик жердину, прив’язав до неї прапорець, а на ньому, щоб усі знали, хто він такий, написав:

«За одним махом сорок душ по- бивахом»,— і подався шукати сильнішого від себе.

Іде і питається, чи хто не знає, чи не чув яких-небудь силачів десь поблизу.

От люди йому й сказали, що в темному лісі живе два брати-молодці.

Султан побудував їм хату, посилає харчі, а вони охороняють йому державу.

Кравчик вирішив розшукати братів-молодців і переконатися, що вони за силачі.

Отож він повернув у темний ліс і довго так йшов, доки надибав криницю.

Коло неї ріс гіллястий дуб, а на криничних цямринах було написано:

«Хто сяде під дуба, намнемо тому чуба».

І внизу підпис:

«Брати молодці».

Але кравчик анітрохи не злякався.

Він напився води з криниці, устромив свій прапорець у землю й ліг собі під дубом спати.

Не минуло багато часу, аж їдуть два брати-молодці — коні під ними в землю вгрузають.

Глянули: під їхнім дубом спить-таки хтось, а йому в головах прапорець стоїть устромлений.

Ближче під’їхали, читають: «За одним махом сорок душ побивахом».

Спочатку брати-молодці було хотіли завдати чосу тому сміливцеві, а то вже й охололи: де ж бо — сорок за одним разом!

Підстуиилися обережно до кравчика, шанобливо розбудили його й запросили до себе в гості.

Кравчик пішов до них. Пригостили брати його добре, а потім на прогулянку вийшли.

Брати-молодці узяли з собою здоровенну залізну булаву й надворі стали кидатися нею:

Один підкине її вгору — другий ловить, а потім навпаки.

Отак якусь часинку погралися, а тоді й кажуть кравчикові:

— Покидайся й ти.

Кравчик узяв булаву в обидві руки — і ледве втримався на ногах: така вона була важкезна.

— Ех,— каже,— таку гарну річ шкода запропастити. Бо як підкину я цю соломинку вгору, то вона вже й не повернеться на землю — так і зависне в небі.

— Е, то тоді не треба,— кажуть брати. І забрали в нього булаву назад.

А в одному лісі був здоровенний ведмідь, усій околиці збитки чинив:

то овець подушить, то корові бока обдере, а то й на людей почав кидатися.

І саме султан переказав двом братам, щоб вони приборкали нарешті того страшного звіра.

Два брати-молодці узяли з собою кравчика, і пішли вони втрьох.

Довго йшли, поки дісталися до лісу, де жив той ведмідь.

А він уже багатьох мисливців, що хотіли його вполювати, на смерть задер.

Тому бра- ти-молодці і кравчик повилізали на дерева, щоб звідти безпечніше було стріляти по ведмедеві.

А ведмідь, як тільки напюшив людей у лісі, відразу так і кинувся до них. І спершу підбіг саме під те дерево, на якому сидів кравчик.

У того ноги й руки так і затрусилися, і він не втримався й упав просто ведмедеві на спину.

Ведмідь застрибав, закрутився на місці, щоб скинути кравчика з себе, але де там: той зі страху так учепився йому в шкуру, що, здавалося, ніяка сила його не відірве.

Брати-молодці тим часом прицілилися добре, вистрілили влучно й убили ведмедя.

А кравчик, як оговтався трохи, то й почав дорікати братам:

— Ах, що ж ви наробили! Я ж хотів живим привести ведмедя султанові.

Я вже так міцно тримав його, а ви вбили, всю справу зіпсували.

Здивувалися брати-молодці, який то силач трапився їм, і про все розповіли султанові.

Султан зрадів, що має такого дужого вояка, дав йому повно дарунків і сказав, щоб відтепер вони втрьох жили разом і захищали його державу.

Не минуло багато часу, як на країну напав чужий цар з великим військом. Султан негайно покликав своїх трьох силачів-молодців, щоб ішли битися з тим царем.

Силачі-молодці осідлали добрих коней,— а кравчик ще й наказав закувати собі ноги під животом у коня, поклявшись, що він доти не зійде на землю, доки всіх ворогів не винищить,— і вони рушили супроти чужого війська.

Коли ж під’їхали ближче і кравчик побачив, що то за сила висипала на бойове поле, то зовсім перелякався.

І подумав про себе: «Все одно погибати, то вже краще сам собі заподію смерть, аніж мають мене вороги посікти на капусту».

Нагледів кравчик неподалік товстелезне дерево, повернув коня до нього, під’їхав упритул та й обхопив його міцно.

А тоді як пришпорить коня: нехай, мовляв, кінь надвоє розірве його.

Але дерево було сухе й підгниле, тож і зламалося, а кінь злякався і поніс кравчика з деревиною в руках просто на ворожі лави.

Побачило чуже військо, що на них вихором мчить дивний воїн із страшенною довбнею, та й, перелякане, кинулося врозтіч.

Тут уже, рятуючи життя, і свої своїх не щадили: з ніг збивали, розтоптували, списами кололи, аби швидше втекти від того страховища.

Братам-молодцям уже й робити було нічого.

Кравчик сам справився з ворожим військом.

Коли ж брати-молодці та кравчик прибули до султана й розповіли, як ворогів прогнали, султан зрадів неймовірно і дав їм багаті дарунки, а найкращі й найдорожчі вручив найхоробрішому й найсильнішому з-поміж них — кравчикові.

Тоді повернулися брати-молодці до своєї хати в темному лісі, а з ними й кравчик, і стали жити в спокої й достатках.

І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.