Хоробрий кравчик. Македонська народна казка

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Якось один кравчик їв груші.

Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку.

До них назліталося повно мух. Кравчик ударив по гнилих грушах,— мухи так і попадали.

І от він здумав порахувати вбитих мух.

Порахував: їх виявилося сорок.

«Ого,— подумав собі кравчик,— за одним махом сорок душ я убив.

Отже, я дуже великий силач.

А якщо я такий силач, то чого мені тут сидіти?

Піду світом, пошукаю, чи є хто сильніший від мене!»

Вирубав кравчик жердину, прив’язав до неї прапорець, а на ньому, щоб усі знали, хто він такий, написав:

«За одним махом сорок душ по- бивахом»,— і подався шукати сильнішого від себе.

Іде і питається, чи хто не знає, чи не чув яких-небудь силачів десь поблизу.

От люди йому й сказали, що в темному лісі живе два брати-молодці.

Султан побудував їм хату, посилає харчі, а вони охороняють йому державу.

Кравчик вирішив розшукати братів-молодців і переконатися, що вони за силачі.

Отож він повернув у темний ліс і довго так йшов, доки надибав криницю.

Коло неї ріс гіллястий дуб, а на криничних цямринах було написано:

«Хто сяде під дуба, намнемо тому чуба».

І внизу підпис:

«Брати молодці».

Але кравчик анітрохи не злякався.

Він напився води з криниці, устромив свій прапорець у землю й ліг собі під дубом спати.

Не минуло багато часу, аж їдуть два брати-молодці — коні під ними в землю вгрузають.

Глянули: під їхнім дубом спить-таки хтось, а йому в головах прапорець стоїть устромлений.

Ближче під’їхали, читають: «За одним махом сорок душ побивахом».

Спочатку брати-молодці було хотіли завдати чосу тому сміливцеві, а то вже й охололи: де ж бо — сорок за одним разом!

Підстуиилися обережно до кравчика, шанобливо розбудили його й запросили до себе в гості.

Кравчик пішов до них. Пригостили брати його добре, а потім на прогулянку вийшли.

Брати-молодці узяли з собою здоровенну залізну булаву й надворі стали кидатися нею:

Один підкине її вгору — другий ловить, а потім навпаки.

Отак якусь часинку погралися, а тоді й кажуть кравчикові:

— Покидайся й ти.

Кравчик узяв булаву в обидві руки — і ледве втримався на ногах: така вона була важкезна.

— Ех,— каже,— таку гарну річ шкода запропастити. Бо як підкину я цю соломинку вгору, то вона вже й не повернеться на землю — так і зависне в небі.

— Е, то тоді не треба,— кажуть брати. І забрали в нього булаву назад.

А в одному лісі був здоровенний ведмідь, усій околиці збитки чинив:

то овець подушить, то корові бока обдере, а то й на людей почав кидатися.

І саме султан переказав двом братам, щоб вони приборкали нарешті того страшного звіра.

Два брати-молодці узяли з собою кравчика, і пішли вони втрьох.

Довго йшли, поки дісталися до лісу, де жив той ведмідь.

А він уже багатьох мисливців, що хотіли його вполювати, на смерть задер.

Тому бра- ти-молодці і кравчик повилізали на дерева, щоб звідти безпечніше було стріляти по ведмедеві.

А ведмідь, як тільки напюшив людей у лісі, відразу так і кинувся до них. І спершу підбіг саме під те дерево, на якому сидів кравчик.

У того ноги й руки так і затрусилися, і він не втримався й упав просто ведмедеві на спину.

Ведмідь застрибав, закрутився на місці, щоб скинути кравчика з себе, але де там: той зі страху так учепився йому в шкуру, що, здавалося, ніяка сила його не відірве.

Брати-молодці тим часом прицілилися добре, вистрілили влучно й убили ведмедя.

А кравчик, як оговтався трохи, то й почав дорікати братам:

— Ах, що ж ви наробили! Я ж хотів живим привести ведмедя султанові.

Я вже так міцно тримав його, а ви вбили, всю справу зіпсували.

Здивувалися брати-молодці, який то силач трапився їм, і про все розповіли султанові.

Султан зрадів, що має такого дужого вояка, дав йому повно дарунків і сказав, щоб відтепер вони втрьох жили разом і захищали його державу.

Не минуло багато часу, як на країну напав чужий цар з великим військом. Султан негайно покликав своїх трьох силачів-молодців, щоб ішли битися з тим царем.

Силачі-молодці осідлали добрих коней,— а кравчик ще й наказав закувати собі ноги під животом у коня, поклявшись, що він доти не зійде на землю, доки всіх ворогів не винищить,— і вони рушили супроти чужого війська.

Коли ж під’їхали ближче і кравчик побачив, що то за сила висипала на бойове поле, то зовсім перелякався.

І подумав про себе: «Все одно погибати, то вже краще сам собі заподію смерть, аніж мають мене вороги посікти на капусту».

Нагледів кравчик неподалік товстелезне дерево, повернув коня до нього, під’їхав упритул та й обхопив його міцно.

А тоді як пришпорить коня: нехай, мовляв, кінь надвоє розірве його.

Але дерево було сухе й підгниле, тож і зламалося, а кінь злякався і поніс кравчика з деревиною в руках просто на ворожі лави.

Побачило чуже військо, що на них вихором мчить дивний воїн із страшенною довбнею, та й, перелякане, кинулося врозтіч.

Тут уже, рятуючи життя, і свої своїх не щадили: з ніг збивали, розтоптували, списами кололи, аби швидше втекти від того страховища.

Братам-молодцям уже й робити було нічого.

Кравчик сам справився з ворожим військом.

Коли ж брати-молодці та кравчик прибули до султана й розповіли, як ворогів прогнали, султан зрадів неймовірно і дав їм багаті дарунки, а найкращі й найдорожчі вручив найхоробрішому й найсильнішому з-поміж них — кравчикові.

Тоді повернулися брати-молодці до своєї хати в темному лісі, а з ними й кравчик, і стали жити в спокої й достатках.

І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.



Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти